Світанок - Майер Стефани Морган (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
Ренесма потягнулася до Едварда, він узяв її на руки. Вони міцно обійнялися.
— Тож оце ти від мене приховувала? — прошепотів він понад її головою.
— Від Аро, — видихнула я.
— Аліса?
Я кивнула.
Обличчя його скривилося від розуміння й болю. Чи такий самий вираз обличчя мала я, коли нарешті склала докупи всі Алісині підказки?
Джейкоб тихо гарчав — то було стишене буркотіння, таке ж спокійне й безперервне, як могло би бути муркотіння. Шерсть на його загривку здибилася, а зуби вищирилися.
Едвард поцілував Ренесму в чоло та в обидві щічки, а тоді підняв, щоб посадити Джейкобові на плечі. Вона спритно вилізла йому на спину, тримаючись за його хутро і зручно вмощуючись у глибокій западині поміж величезних лопаток.
Джейкоб обернувся до мене, у виразних очах була мука, а з грудей линуло бурчання.
— Ти єдиний, кому ми можемо її довірити, — пробурмотіла я до нього. — Якби ти так не любив її, як б цього не витримала. Але я знаю, що ти зможеш захистити її, Джейкобе.
Він знову заскиглив, опустив голову і тицьнувся мені в плече.
— Знаю, — прошепотіла я. — Я теж люблю тебе, Джейку. Ти назавжди залишишся моїм старшим боярином.
Сльоза завбільшки з бейсбольний м’яч скотилася з ока у червонувато-буре хутро.
Едвард прихилив голову до плеча, де всадовив Ренесму.
— Прощавай, Джейкобе, брате мій… синку…
Решта не могли не зауважити цієї прощальної сцени. Очі їхні були прикуті до мовчазного чорного трикутника, але я точно знала, що вони дослухаються.
— Тож надії немає? — прошепотів Карлайл. У голосі його не було страху. Тільки рішучість і смиренність.
— Завжди є надія, — муркнула я у відповідь. Може, так воно і є, докинула я сама до себе. — Я знаю тільки свою долю.
Едвард узяв мене за руку. Він знав, що тут я говорю і про нього. Коли я казала «моя доля», то й питань не було — я мала на увазі нас обох. Ми були половинками одного цілого.
Есме уривчасто дихала позаду мене. Вона рушила повз нас, торкаючись дорогою наших облич, зупинилася поряд із Карлайлом і взяла його за руку. Зненацька звідусіль залунали слова прощання й кохання.
— Якщо ми це переживемо, — прошепотів Ґарет до Каті, — я піду за тобою на край світу, жінко.
— Отеперечки він мені каже, — буркнула вона.
Розалія та Еммет квапливо та пристрасно цілувалися.
Тія пестила Бенджамінове обличчя. Він підбадьорливо усміхнувся до неї, піймав її долоню та притулив собі до щоки.
Але я не бачила всіх облич, переповнених любові й болю. Мою увагу відвернув наглий тремтливий тиск іззовні на мій щит. Я не могла збагнути, звідки той походить, але відчуття було таким, наче тиснуть на кінці нашої шереги, зокрема на Шуван і Ліума. Тиск не завдав жодної шкоди і зник.
Тихі й закам’янілі постаті патріархів, які й далі радилися, не ворухнулися. Але, гадаю, сигнал таки прозвучав, хоч я його й проґавила.
— Приготуйтеся, — шепнула я до своїх. — Починається.
РОЗДІЛ 38. МОГУТЬ
— Челсі намагається зруйнувати нашу прив’язаність одне до одного, — прошепотів Едвард. — Але не може намацати. Вона не відчуває нас… — очі його перебігли до мене. — Це ти робиш?
Я похмуро всміхнулася.
— Я тільки це й роблю.
Едвард зненацька відскочив од мене й потягнувся рукою до Карлайла. Воднораз я відчула значно потужніший удар у щит саме в тому місці, де він захисно огорнув Карлайлове світло. Це не було боляче, проте й не вельми приємно.
— Карлайле! З тобою все гаразд? — Едвард божевільно хапнув ротом повітря.
— Так. А що?
— Джейн, — відповів Едвард.
Тільки-но він вимовив її ім’я, з дюжину спрямованих атак вдарилися в щит за одну секунду — вони вгризалися в еластичну тканину, намагаючись поцілити дванадцять різних світляних крапок. Я зігнулася, щоб переконатися — щит не пошкоджений. Не схоже, що Джейн здатна пробити його. Я швидко роззирнулася — з усіма все було гаразд.
— Неймовірно, — сказав Едвард.
— Чому ж вони не чекають на рішення? — прошипіла Таня.
— Це звичайний перебіг подій, — різко відповів Едвард. — Вони зазвичай знерухомлюють підсудних, аби ті не змогли втекти.
Я поглянула на Джейн, котра витріщилася на нас розлючено й недовірливо. Я була цілком переконана, що крім мене, їй іще не траплялася особа, яка б витримала її вогненні атаки.
Мабуть, я тут не повелася, як доросла. Але я подумала, що в Аро забере щонайбільше півсекунди, аби здогадатися, що мій щит трохи потужніший, ніж гадав Едвард; на моєму чолі вже зосередилася атака, тож не було жодної потреби приховувати міру моєї сили. Отож я послала Джейн широку самовдоволену посмішку.
Очі її звузилися, і я відчула ще один удар, цього разу спрямований на мене.
Я ширше розтяглась у посмішці, оголюючи зуби.
У Джейн вихопився пронизливий напівзойк-напіврик.
Усі підстрибнули, навіть дисциплінована гвардія. Всі, окрім патріархів, які й поглядів не підвели, занурені у свою нараду. Брат-близнюк ухопив Джейн за руку, бо вона вже приготувалася стрибнути.
Румуни зловісно загиготіли в очікуванні.
— Я ж казав тобі: час прийшов, — Владимир мовив до Стефана.
— Ти тільки поглянь на обличчя цієї відьми! — хихикнув Стефан.
Алек поплескав сестру по плечу, потім пригорнув за плечі. Він обернувся до нас — лице його було абсолютно спокійним, янгольським.
Я чекала тиску, якогось знаку нападу, але нічого не відчула. Він і далі витріщався в нашому напрямку, і його миле личко було врівноваженим. То він нападав чи ні? Чи вже пробрався крізь мій щит? Може, я — єдина, хто й досі здатен його бачити? Я вчепилася в Едвардову руку.
— З тобою все гаразд? — задихаючись, запитала я.
— Так, — прошепотів він.
— А Алек атакує?
Едвард кивнув.
— Його дар не такий прудкий, як у Джейн. Він підбирається поволі. Він дістанеться тебе за кілька секунд.
І тут я побачила все — коли нарешті отримала підказку, чого чекати.
Дивний прозорий туман плив понад снігом, майже невидимий на білому. Це нагадало мені міраж — легеньке тріпотіння краєвиду, легеньке марево. Я відсунула щит від Карлайла, від усіх, хто стояв на передовій, перелякавшись, що туман, який підкрадався до нас, вдарить занадто близько до них. А може, він пробереться просто крізь мій невловимий захист? Може, нам час тікати?
Земля під нашими ногами з буркотінням здригнулася, і наглий вітер жбурнув сніг поміж нами та Волтурі. Бенджамін теж угледів, як до нас підкрадається загроза, отож намагався здути туман геть. Завдяки снігу було добре видно, де він змусив вітер дути, але туманові нічого не сталося. Враження було, що вітер без жодної шкоди дме крізь тінь — тіні нічого не буде.
Трикутник патріархів нарешті розпався, коли з гуркотом земля розкололася й посеред галявини з’явилася довга й вузька зиґзаґувата розщелина. На мить ґрунт хитнувся під моїми ногами. Снігові лавини побігли в розколину, але туман перескочив через неї, так само неушкоджений силою тяжіння, як і вітром.
Аро та Гай дивилися на розщелину розширеними очима. Марк теж поглянув туди — без жодних емоцій.
Вони мовчали; вони також чекали, коли туман підкрадеться до нас. Вітер завив дужче, але не зміг збити туман із курсу. Тепер посміхалася Джейн.
І тут туман врізався в стіну.
Я відчула це, тільки-но він торкнувся мого щита: він мав насичений солодкавий, нудотний смак. Це віддалено нагадало мені присмак новокаїну на язиці.
Туман поповз угору, шукаючи лазівки, слабкого місця. І не знаходив. Пальчики туману мацали все — тягнулися вгору й у боки, силкуючись пробитися всередину і водночас засвідчуючи неймовірну величину захисної мембрани.
В обох таборах обабіч розколини, зробленої Бенджаміном, вампіри хапали ротами повітря.
— Чудова робота, Белло! — стиха похвалив мене Бенджамін.
Моя усмішка повернулася на вуста.
Я бачила, як прискалив очі Алек, і на його обличчі уперше з’явився сумнів, бо туман поповз за роги мого щита, не чинячи жодної шкоди.
