Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
За мить, поправляючи свою довгу косу, перед зібранням звелася Тордріс із Дургрімст Награ.
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.
— Три на три, — прошепотів Ерагон Орикові, і той ствердно кивнув.
Тепер черга дійшла до самого Надо. Ватажок Дургрімст Кнурлкаратн погладив свою бороду долонею й посміхнувся. Його очі горіли хижими вогниками.
— Від імені мого клану я голосую за себе як за нового короля. Якщо ви оберете мене, я обіцяю звільнити нашу країну від чужинців. Я обіцяю, що ми витрачатимемо наше золото тільки для нашого захисту, а не задля того, щоб захищати шиї ельфів, людей і ургалів. Присягаюсь честю своєї родини.
— Чотири на три, — буркнув Ерагон.
— Угу, — похитав головою Орик. — Але ж цього й варто було чекати, бо Надо ніколи в житті не голосував би за когось іншого.
Відклавши свого ножа й дерев'яного ворона, зі стільця звівся Фреовін із Дургрімст Гедтралл. Не зводячи очей з усіх присутніх, він майже прошепотів:
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля. — Потім він упав назад на стілець і продовжив безтурботно вирізати свого ворона. Здавалося, він геть не звертав уваги на хвилю здивованих вигуків, що прокотилася залою.
Вираз на обличчі Надо змінився із задоволеного на дуже задоволений.
— Барзул, — буркнув Орик, аж посірівши від люті. За мить він так сильно вп'явся в бильця свого крісла, що ті жалісно заскрипіли, а на його руках повипиналися жили. — Брехун і зрадник… він обіцяв свій голос мені!
У Ерагона похололо всередині:
— Але чому він тебе зрадив?
— Він двічі на день ходить до храму Синдри. Я міг би й здогадатися, що він ніколи нічого не зробить проти волі Ганела. От халепа! Виходить, увесь цей час Ганел просто зі мною грався. Я… — хотів продовжити гном, але змушений був замовкнути, оскільки всі прикипіли поглядом до нього. Насилу вгамувавши свою лють, він устав й обвів поглядом ватажків усіх кланів.
— Від імені мого клану, — сказав Орик мовою гномів, — я голосую за себе як за нового короля. Якщо ви оберете мене, то обіцяю, що в нашого народу буде ще більше золота й слави, і він житиме на цій землі вільно, не боячись того, що Галбаторікс зруйнує наші домівки. Присягаюся честю своєї родини.
— П'ять на чотири, — прошепотів Ерагон Орику, коли той сів на своє місце. — Проте… не на нашу користь.
— Я ще не розучився рахувати, Ерагоне, — роздратовано буркнув у відповідь гном.
Ерагон поклав руки на коліна, переводячи погляд з одного гнома на іншого. Йому не сиділось на місці. Вершник знав, що має зробити все для того, щоб Орик став новим королем, але це слід було зробити так, аби гноми й надалі його поважали, згодившись допомагати варденам у їхній боротьбі проти Імперії. Та як Ерагон не старався, йому не спадало на думку нічого розумнішого, ніж просто сидіти й спокійно чекати.
Наступним звівся Хавард із Дургрімст Фангхур. Притиснувши підборіддя до грудей, Хавард надув губи й постукав по столу двома пальцями, що залишились на його правій руці. Старий воїн мав дуже замислений вигляд. Вершник тим часом нервово совався на своєму стільці, відчуваючи, як його серце ледь не вистрибує з грудей. «Цікаво, а він дотримає слова, даного Орикові?» — подумав юнак.
Хавард іще раз постукав по столу пальцями, а потім несподівано ляснув по його поверхні всією долонею:
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.
Побачивши, як очі в Надо стали круглі, немов дві великі монети, Ерагон зітхнув із неабияким полегшенням. Гном тим часом так сильно заскреготав зубами, що на його скулах повипинались м'язи.
— Ха! — буркнув Орик. — Ось тобі каменюка в лоба.
Тепер усьому зібранню залишалось почути голоси тільки двох ватажків — Хрейдамара та Корун. Хрейдамар, невеличкий плечистий гном, грімстборітхн Урзхад, мав дуже стурбований вигляд, а Йорун із Дургрімст Вреншррг гладила кінчиком пальця шрам на своїй скроні й була задоволена, мов пещена кішка.
Чекаючи їхнього слова, Вершник затамував подих. «Якщо Йорун, — розмірковував Ерагон, — проголосує за себе, а Хрейдамар ще й досі зберігає їй вірність, то зібрання чекатиме ще один раунд виборів. Але навіщо ж їй голосувати за себе? Шансів на перемогу в неї нема, а затягнувши голосування, вона все одно нічого не виграє. Перед другим туром її ім'я в будь-якому разі викреслять, тож я сумніваюся, що вона голосуватиме за себе лиш задля того, аби колись похвалитися своїм онукам, мовляв, у далекому минулому вона була претендентом на трон. Проте якщо вона й справді це зробить, а Хрейдамар на її боці, то треба буде чекати наступного туру… Ох! Якби ж то я міг зазирнути в майбутнє! А що буде, як Орик раптом програє? Тоді я можу захопити всю залу, зробивши так, що до неї ніхто не ввійде, але…»
Ерагонові роздуми урвала Йорун. Вродлива жінка-гном спочатку кивнула Хрейдамарові, а потім так глянула з-під своїх важких повік на Ерагона, що той став почуватися, ніби призовий бугай, котрого вона виграла на змаганнях. Після цього, брязнувши кільцями кольчуги, з-за столу звівся Хрейдамар.
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.
В Ерагона перехопило подих, а червоні губки Йорун здивовано скривилися. Вона швидко звелася з-за столу й заговорила своїм хриплуватим, але напрочуд мелодійним голосом:
— Схоже, саме від мене тепер залежить доля всього голосування. Я уважно вислухала ваші промови, Надо й Орику! І почула від обох вас багато речей, з якими цілком згодна. Але найголовнішим питанням залишається одне: хочемо ми підтримати варденів у боротьбі проти Імперії чи ні. Якби це була звичайна війна конкуруючих кланів, мені було б абсолютно байдуже і я б навряд чи згодилась пожертвувати заради цієї справи своїми солдатами. Але в нас зовсім інакша ситуація! Якщо Галбаторікс вийде з цієї війни переможцем, то від його гніву нас не захистять навіть Беорські гори. І шанси вижити лишаються в нас тільки тоді, коли Галбаторікса буде скинуто. Більше того, мені здається, що для такої старої й могутньої раси, як наша, буде геть непристойно переховуватись у печерах, коли вирішується доля цілої Алагезії. Самі подумайте, що скажуть про нас літописці? «Гноми героїчно билися проти зла пліч-о-пліч з ельфами та людьми» чи «Гноми ховалися по своїх печерах, ніби переполохані зайці»? Не знаю, як ви, а я вже визначилась із відповіддю. — Йорун відкинула з обличчя волосся: — Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля!
За мить на середину зали вийшов найстарший із п'ятьох наглядачів за законом, що стояли під круглою стіною. Він стукнув своїм довгим скіпетром об кам'яну підлогу й проголосив:
— Привітаймо короля Орика — сорок третього короля Тронжхейма й Фартхен Дура, а також кожного кнурлана над і під Беорськими горами!
— Усі вітаймо короля Орика! — загорлало зібрання кланів, зірвавшись на ноги й брязнувши зброєю.
Ерагон і собі звівся зі стільця, ще й досі не вірячи, що його названий брат тепер є королем усіх гномів. Потому він глянув на Надо, який застиг непорушно, маючи на обличчі такий вираз, ніби він раптом обернувся на кам'яну статую.
Сивобородий наглядач за законом вдруге стукнув скіпетром об підлогу:
— Нехай наші писарі занотують рішення зібрання кланів і повідомлять цю новину всьому королівству! Герольди! Накажіть чарівникам, щоб ті за допомогою своїх дзеркал повідомили про сьогоднішню урочисту подію хранителям гір! Нехай вони чотири рази вдарять у свої барабани, вдарять так, як іще ніколи не били, щоб задрижав увесь Фартхен Дур! Мерщій!
Герольди миттю кинулись із зали, а засідання кланів поволі вщухло, чекаючи на промову Орика. Той виглядав трохи розгубленим, немов і справді не чекав, що корона дістанеться саме йому.
— Я дякую вам за те, — мовив він тихо, — що ви довірили мені нашу країну. Відтепер я думатиму тільки про одне: як покращити життя нашої раси. І це буде моєю єдиною метою аж до того дня, коли мені судилося обернутись на камінь.
