Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
Далi починається проста математика. У Тамари Томiлiної є автомобiль. Живе вона, як з’ясував Бражник, в окремiй двокiмнатнiй квартирi, подарованiй, очевидно, коханцем, на Крошнi, в одному зi спальних районiв. Та сам Пiддубний, за отриманою iнформацiєю, майже нiколи не бував там. Коханка волiла сама приїхати до нього, коли, за словами тих, хто добре знав банкiра, у того знаходився час для Тамари. Таким чином, за пiвтори години до вбивства в будинку Григорiя Пiддубного могла бути, швидше за все, Тамара Томiлiна.
Жодної iнформацiї про те, що коханцi сварилися. Навпаки, Пiддубний частенько називав дiвчину своїм безпечним тилом у той час, коли на дiловому фронтi постiйно йде якась колотнеча. Особливо, коли всi кругом почали говорити i писати про економiчну кризу: банкiри напружилися.
Так само жодної iнформацiї про те, що у Тамари Томiлiної була вогнепальна зброя. В самому будинку зброя була. Пiстолет «ТТ» з дарчим написом знайшли там, де хазяїн його тримав — пiд замком, у сейфi, в кабiнетi. Отже, зброї дiвчина не чiпала i взагалi, мабуть, не вмiла нею користуватися.
Вбивця не залишив зброю бiля трупа. Коли вбивають на замовлення, знаряддя вбивства зазвичай залишають — однаково засвiтилося.
Шляхом не надто складних розрахункiв слiдство отримало поки що найбiльш правдоподiбну версiю того, що сталося мiсяць тому. За сталою традицiєю Тамара Томiлiна приїхала до будинку коханця i чекала там на нього. В будинку вони лишилися лише вдвох, доказiв присутностi там ще однiєї особи просто не знайшли. Нiчого не вiщувало бiди, аж несподiвано з’явився хтось, кого не чекали. Звелiвши Тамарi лишатися на другому поверсi, Пiддубний спустився вниз, вiдчинив дверi, впустив нежданого гостя. Розмова вiдбувалася у великiй залi з камiном, куди вели вхiднi дверi. З цiєї зали сходи вели нагору i, якщо визирнути з кiмнати, то можна побачити згори, що вiдбувається в камiннiй залi.
Теоретично Тамара Томiлiна могла стати свiдком убивства свого коханця, вiдомого в Житомирi банкiра Григорiя Пiддубного.
— Ось так, — закiнчила говорити Кiра.
— То й що? — спитав Шамрай. — А вона все заперечує?
— Абсолютно все, — пiдтвердив Бражник. — Того вечора до коханця не збиралась. Сидiла вдома, дивилась фiльм жахiв на DVD, дуже вона таке кiно любить, про рiзних там духiв з привидами. Свiдкiв, ясна рiч, нема.
— Хто ж тодi був у Пiддубного в хатi? Може, вiн забув свiтло вимкнути? Ось охоронцi й побачили це…
— Ви ж самi розумiєте, що мелете дурницi, — втомлено промовила Березовська. — Факт, що коли Томiлiнiй подзвонили, аби повiдомити новину, вона спала вдома. Але про її iснування ми взагалi дiзналися десь пiд ранок, коли опитували його колишню дружину, друзiв та колег. Ранiше мiлiцiя дiвчину просто не шукала.
Бражник котом пройшовся по кабiнету, зупинився бiля стiнки, повернувся. Сперся на неї спиною. Тепер вiн стояв так, аби бачити обох спiврозмовникiв.
— Знову ж таки, теоретично можна припустити, що того вечора в будинку Пiддубного був хтось iнший. Жiнка, швидше за все. Про яку не знала коханка. Тiльки в цьому всьому, аби ви розумiли, є один хитрий момент. Банкiр подарував коханцi квартиру на Крошнi, але при цьому нiчого їй не обiцяв. I зобов’язань перед нею не мав жодних. Тамара на допитах сама це пiдтвердила, та й iншi казали щось подiбне. Якби Пiддубний захотiв помiняти коханку, надто болiсним розставання для нього не було б. Хоча за цей час вiн, кажуть, устиг прив’язатися до Тамари. Проте, повторюся, це зовсiм нiчого не означає. В будинку могла бути iнша жiнка. Але тодi ми припускаємо, що в цiєї iншої жiнки теж є машина. Чи не надто багато збiгiв? Чи ви думаєте, що свiдок убивства ризикуватиме, приїхавши в примiську зону на таксi, а потiм тiкатиме вiд мiсця вбивства на випадковiй попутцi?
— До чого ви ведете? — не витримав Шамрай.
— А до того, що Тамара Томiлiна все ж таки могла бути тим самим свiдком, який бачив, як усе сталося, чому сталося i хто це зробив. Потiм могла викликати мiлiцiю, не бажаючи з якихось причин, аби її якось вирахували та почали розкручувати.
— Попри це ми навiть готовi припустити, що Томiлiна могла якимось чином роздобути зброю i сама стрельнути в коханця, — вставила слiдча.
— Ви серйозно?
— Цiлком. Весь цей час Тамара Томiлiна поводила себе досить дивно. Вона вперто заявляє, що не лише нiчого не бачила, а й у будинку не була того вечора. Коли, ви кажете, вона прийшла до вас зi своїми казками?
— Чому вiдразу — казками…
— Коли? — ледь пiдвищила голос Кiра, блиснувши на Шамрая скельцями своїх окулярiв.
— Там же написано, в поясненнi…
— Коли? — слiдча легенько ляснула долонею по поверхнi столу.
— Тижнiв три тому. П’ятого листопада.
— Пiддубного застрелили двадцять четвертого жовтня. Зникла вона вчора, у четвер, двадцятого листопада. Майже мiсяць пiсля вбивства i фактично в день виходу вашої чудової газети. I те, що вона двiчi зустрiчалася з вами, можна назвати подiєю: адже вона, до вашого вiдома, весь цей час здебiльшого сидiла в своїй квартирi, навiть на допити вiдмовлялась приходити, казала — хворiє. Мусила до неї їздити кiлька разiв. Менi здалося, що Тамара чогось боялась. А вам не здалося?
— Здалося, — охоче пiдтвердив Вiктор. — Вона боялась аномальної зони в Пiдлiсному.
П’ятниця, наступний день пiсля виходу «Неймовiрних фактiв», вважався в редакцiї неофiцiйним вихiдним.
Можна було, звичайно, приходити в офiс, тинятися по кабiнетах, мозолити очi секретарцi, лазити в Iнтернетi. Та цiєю можливiстю мало хто користувався. Зазвичай офiс щоп’ятницi лишався порожнiм, якщо не рахувати ту ж таки секретарку, або, як вона сама себе називала, офiс-менеджера.
Звали її Катя Гуга. До Житомира вона перебралася з села, звiдкiлясь iз-пiд Коростишева. Катя була далекою родичкою одного з власникiв газети i, таким чином, чи не єдиною працiвницею, хто у випадку розгулу кризи, про яку почали писати в газетах, був застрахований вiд безробiття. В селi, де народилась i до вiсiмнадцяти рокiв жила Катя Гуга, вважалося (i досi, мабуть, вважається), що секретарка — це дiвчина, яка займається сексом зi своїм начальником у його робочому кабiнетi просто на столi. А коли не в кабiнетi i не на столi, байдуже: секретарка займається сексом з начальником, за це отримує зарплату. На кого вчилась секретарка, в даному випадку було без рiзницi. Все одно вона працює не за фахом. Бо секретарка, як вважали в селах пiд Коростишевом, це не фах, а спосiб заробляти на життя, даючи шефовi, коли вiн захоче. Оскiльки Катя Гуга, не маючи жодної освiти в свої двадцять два роки, зарплату секретарки отримувала, а на її малiй батькiвщинi будь-кого, хто працює в мiстi секретаркою, вважали проституткою, тому, влаштувавшись на роботу, вона повiдомила батькам: її взяли офiс-менеджером.
Якщо слово «офiс» в селi пiд Коростишевом iще розумiли завдяки серiалам, принаймнi, знали, як виглядає робоче мiсце, назване офiсом. А от значення буржуйського слова «менеджер», яке теж часто звучало в серiалах, на малiй батькiвщинi Катi Гуги розумiли далеко не всi. Наприклад, для батькiв дiвчини було абсолютно ясно: «менеджер» — це слово, напряму пов’язане з бiзнесом. Прилаштував Катю на роботу родич, який теж займається бiзнесом. Значить, вiн ввiв Катю у свiй бiзнес. Отже, дитина в Житомирi займається чимось, безпосередньо пов’язаним iз бiзнесом.
Цю iсторiю працiвники редакцiї — i Вiктор Шамрай у тому числi — за чотири роки iснування газети i Катi — в приймальнi редактора, чули безлiч раз. До iсторiї постiйно додавалися новi подробицi. Наприклад, за останнiми вiдомостями, батьки Катi остаточно впевнилися, що їхня донька стала житомирським бiзнесменом, i тепер численнi родичi засилають до них ходокiв, просячи прилаштувати в житомирський бiзнес i своїх дiтей. Переважно — доньок.
Тепер Катя Гуга вже просто не мала права зiзнаватися батькам, що працює звичайною секретаркою, та ще й у редакцiї газети, яку читає половина їхнього села. «Скажуть — обдурила, курва, по руках пiшла», — пояснювала дiвчина причину своєї конспiрацiї.
