Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
Ведучий, немов диригент, розмахував руками в такт вигукам. Коли вони стишилися, він знову взявся за мікрофон:
— Громадяни! — вигукнув він. — Брати і сестри! Зараз, у цю саму мить, відбувається круглий стіл антикастраційної коаліції. Майте терпіння! Кому холодно, запрошуємо танцювати разом із групою «Бджоли»!
«Точно, Євробачення...» — впевнилася Зоя.
На сцену вискочили троє молодиків у різнобарвних шаликах, з гітарами в руках. Динаміки працювали на повну потужність. Хлопці голосно заволали в стилі репу:
Повторивши речитатив разів із двадцять під скандування публіки, котра смикалася в шаленому танці, музики зійшли зі сцени.
Натомість вискочив ведучий і знову прокричав гасло про оленів і ягель, подиригував багатоголоссям і запросив усіх зберігати спокій. А потім знову заволав у мікрофон:
— І знову — сюрприз! Сьогодні спеціальною чартерною упряжжю з далекої півночі до нас завітав народний артист братньої країни. Він приїхав, аби підтримати партію «Наше — Краще!» і віддати свій голос за її славних лідерів! Зустрічайте...
Складне подвійне ім’я артиста потонуло в звуках досить запальної музики. Зі свистом і гиком на сцену викотилися стилізовані нарти, запряжені чотирма дівчатами-моделями, зодягнутими в хутряні купальники. З нарт зліз маленький чоловічок похилого віку в погризеній міллю білій шубі з каптуром. Голова його затрусилася в такт звукам:
Люди пенсійного віку, котрі ще пам’ятали цю запальну якутську пісеньку, ридали і довго викликали співака на біс. Виходячи на останній уклін, червоний і розпашілий від випитого за кулісами портвейну та несподіваних, давно забутих овацій, представник братнього народу вигукнув у мікрофон:
— Моя продєлала такій далекій дорога, щоби сказати вам: народ Якутії — з вами! А щоби у вас було таке ж гарне життя, як і у нас, голосуйте за... (він напружив чоло) Голосуйте за партію «Гегемонів»!
Толока заревла обуреними голосами, з усіх боків почувся свист. Артист прийняв це за знаки визнання і захоплення. До нього підскочив конферансьє і щось виразно почав пояснювати на вухо. Нарешті артист кивнув і знову зробив крок до мікрофону:
— Моя приїхала, щоби сказати вам: голосуйте за...
Толока напружилася і затихла. Задоволений реакцією, артист упевнено хитнув головою:
— ...за партію «Гегемонів»! — і з почуттям виконаного обов’язку попрямував за сцену, де на нього вже чекала група організаторів на чолі з ведучим.
Глядачі могли бачити, як у ту ж мить енергійно заколивалися брезентові куліси. Вони коливалися хвилини зо дві. Потім з-за них вискочив розпашілий конферансьє, на ходу поправляючи краватку, що вибилася з-за коміра дублянки:
— Брати і сестри, — гукнув він до натовпу, — наш гість так розхвилювався від вашого теплого прийому, що переплутав, за кого мав агітувати. У нього обмаль часу — він негайно виїжджає в інші регіони нашої країни. Отже, він вибачається і просить переказати, щоби ви голосували за партію «Наше — Краще!» На-ше-кра-ще! На-ше-кра-ще!!! — почав диригувати він, і неприємний інцидент потонув в інших, більш важливих емоціях толоки.
На правому боці майдану грав духовий оркестр. Під трибуною, плутаючись у валянках, танцювали пари.
Перебігши з однієї трибуни на іншу, конферансьє швидко взяв ситуацію у свої руки:
— Брати й сестри! Робітники й селяни! — відсапавшись, прокричав він. — Засідання антикастраційного круглого столу затягується. І можливо, буде перенесено на завтрашній день. Прошу всіх зберігати спокій! Лапландській тварюці — ні!!!
Його голос потонув у сотні задоволених вигуків.
— Поки ми чекаємо на рішення наших лідерів, — продовжував конферансьє, — прошу вас послухати «Апасіонату» у виконанні соліста Большого театру...
— Нечєловєческая музика... — прошелестів благоговійний шепіт у рядах «гегемонів».
На сцену викотили білий рояль...
Усі, хто мав мобільні телефони з цією мелодією, піднесли їх угору, ввімкнули звук і почали розгойдуватися в такт рухам піаніста...
Ошелешена і збита з пантелику Зоя ось вже кілька годин не могла вибратися з юрми людей, безтямно бродила поміж таборами, притискаючи до грудей свій кримінальний вантаж. Раптом їй спало на думку, що вона має підозрілий вигляд. Зоя стурбовано почала озиратися, чи немає за нею «хвоста». І одразу почула над своїм вухом:
— Сестро, сестро!
Зоя здригнулася і міцніше притисла до себе ріг.
— Громадянко!
Зоя побачила, як, відділившись від групи людей, що скупчилися довкола ватри, до неї прямує чоловік у зеленій касці з виразною літерою «Г». Він підійшов і лагідно охопив її за плечі:
— Що ж ти ось так ходиш із немовлям? Сідай до нас, сестро!
Зоя криво посміхнулася і, підкорюючись дужим рукам, покірно наблизилась до полум’я. Їй радісно звільнили місце на купі ягелю, хтось простягнув кухоль із гарячим чаєм.
— Погляньте, брати, яка свідома жінка!
— Мати-героїня!
— Побільше б нам таких! — загомоніли люди.
На Зоїні коліна посипались цукерки та бублики.
— Дитина ж, мабуть, теж зголодніла?! — схаменулися всі. — Що у нас є для дитини, брати?!
Зоя заклякла. Але швидко зорієнтувалася — почала розстібувати на грудях куртку...
Чоловіки чемно повідверталися. Зиркаючи на них із-під хустки, Зоя почала «годувати» ріг. У ту ж мить її засліпили спалахи фотокамер: кілька репортерів оточили її з різних боків. Серце Зої зайшлося, вона почала відмахуватися від набридливих зблисків вільною рукою. Зрештою, не витримавши напруги, підвелася і хутко побігла до протилежного боку майдану.
На вулиці вже стояла світла морозяна ніч.
В обох таборах несамовито ревли збуджені тварини.
— Учасників Великої Толоки спіткала несподівана перешкода! — говорив на ранок у своїй програмі Ян Євський. — І вона прийшла, хоч як це дивно, з боку ні в чому не винних тварин, доля яких усе ще вирішується на круглому столі антикастраційної коаліції. Поки люди сперечаються, у тварин, що стоять разом зі своїми господарями на толоці по обох боках майдану, виникли свої проблеми, котрі зараз намагаються розв’язати загони зоологів та ветеринарів...
Він опустив очі до екрану монітора, що блимав у нього перед носом. На екрані якийсь жартівник зі студії замість тексту запустив серію непристойних фотографій. Пан Євський прокашлявся і продовжив:
— Отже, для братів наших рогатих розпочався звичайний для цього періоду гін... Це ускладнює і без того досить непросту ситуацію в таборах.
На екрані виник сюжет, відзнятий уночі: олені відчайдушно ревли і ламали загорожі імпровізованих стаєнь. Тим часом за кадром звучав коментар: «Содом і Гоморра! Так назвали сьогоднішню ніч закордонні спостерігачі й гості нашого міста. Збуджених тварин не могли вгамувати ані батоги, ані умовляння господарів. Вочевидь, на тварин подіяло таке величезне зібрання поголів’я: вони і не здогадувалися, що разом їх так багато! І зовсім вийшли з-під контролю!».
— А що відбувається зараз? — втрутився Євський, і на екрані виник захеканий молодий репортер. Його капелюх жував олень, котрий підкрався ззаду. Репортер намагався відігнати тварину мікрофоном, а потім, важко зітхнувши, зняв з голови капелюх, кинув на поталу нахабній тварині і почав говорити:
