Мальва Ланда - Винничук Юрій Павлович (читать полную версию книги TXT) 📗
— Не хочу пана магістра від державних справ відривати. Але нині забрів у наші краї пан… е-е-е… Бум… Бум…
— Бумблякевич, до вашої ласки.
— Еге… І, як виявилося з подальшої розмови, пан Бумблякевич історик і то з патріотичними переконаннями.
— Істориків нам бракує, — кивнув Джавала.
— От я й кажу, — вів далі пан Зеньо, — чого б панові Бумблякевичу та й не взятися до написання історії нашої сміттярки.
— Прекрасна ідея, — потвердив Джавала. — Я давно підшукую людину, котра б зуміла оспівати наш край. І то не тільки в історичному розрізі, але й створити щось на зразок енцикльопедії. Себто описати його географію, світ фльори і фауни, етнографію і фолькльор, а також світ мистецтва. Бо у нас є й літератори, і малярі. Робота ця копітка і, звичайно, потребує фінансової підтримки. А її вам може забезпечити княгиня Даґмара фон Шруботяг з тих самих Шруботягів, що родичалися зі старими Габсбургами.
— О, її світлість буде незмірно втішена, — потер руки пан Зеньо. — Я навіть думаю, що княгиня виділить для пана Бумблякевича один зі своїх розкішних покоїв.
— Без сумніву. В палаці княгині розташована Національна бібліотека і багатющий архів.
У Бумблякевича радісно затьохкало серце. При згадці про бібліотеку здалося, що він помер і потрапив саме в рай.
— У мене нема слів, — нарешті видушив із себе. — Це, можна сказати, моя мрія — запорпатися в книги і ні про що більше не думати.
— О, власне, — засміявся Джавала, — тут вас ніхто не буде відволікати. Окремі розділи цієї енцикльопедії можна писати вже, просто в бібліотеці, адже польові дослідження зібрано давно, і вони тільки чекають, щоби хтось їх опрацював. Скажімо, тваринний та рослинний світ уже описала Мальва Ланда. Колекція її гербарію дістала спеціяльну премію.
— Пане Джавала, — не втримався Бумблякевич, — якщо по правді, то саме таємнича особа Мальви Ланди й завела мене на сміттярку. Спочатку я роздобув першу збірку її поезій, згодом — другу, і так захопився її творчістю, що вирішив будь-що відшукати авторку.
— Вам добряче поталанило. Адже другої збірки не має навіть сама Мальва.
— Що мене у цій історії, м'яко кажучи, дивує, то це те, що пані Мальва…
— Панна Мальва, — поправив Джавала.
— …що панна Мальва, незважаючи на свій поважний вік, ще така діяльна… Адже, коли не помиляюсь, то їй легко за сімдесят, так?
— Маєте рацію. Ми з нею ровесники.
— Ро… ровесники! Але, пане Джавала, на вигляд вам не більше ніж мені!
Пан Зеньо й магістр весело розсміялися.
— Пане Бумблякевич, сміттярка — це феномен, який ще достатньо не вивчений і не досліджений… Але одне вам можу сказати з певністю: всі біольоґічні процеси тут страшенно відрізняються від таких самих процесів поза нею. Отже, процес старіння у нас дуже загальмований і людина, котра має сто двадцять літ, виглядає лише на шістдесятилітню.
— А що — є й такі?
— Уявіть собі! Сама пані княгиня якраз і має повних сто двадцять літ. Молодість її минула ще за бабці Австрії. І вона була хресною мамою нашого славного архикнязя Вільґельма фон Габсбурґа.
— Василя Вишиваного!
— Саме вона його українізувала настільки, що він кинувся у вир політичної боротьби за здобуття українського трону. Ба, навіть, як нам відомо, видав цілу книжечку українських віршів. На жаль, по війні НКВД його вислідив у Відні й вивіз до Сибіру. Там, бідолаха, й помер. Але ми робили все можливе, щоби вирятувати його. Кілька разів виряджали експедиції, однак — усе намарне.
— Цікаво, а панна Мальва мешкає не тільки тут, але й у Львові?
— Ні. Там тепер живе якась здивачіла жебрачка.
Колишня Мальвина колежанка. А сама панна Мальва виглядає на зовсім молоду особу. Ніхто б їй більше тридцяти й не дав. Струнка, висока, з буйним волоссям і очима, як сливи — така кому хочеш голову закрутить.
Шкода, що ви не завітали до мене хоча б на півгодини раніше, я б радо вас зазнайомив. Панна Мальва любить розумних людей. Вона щойно відійшла.
Бумблякевич зашарівся, почувши про себе такі лестиві слова.
— Таким чином, пане Бумблякевич, у вас є всі шанси не тільки законсервувати свій вік, але й значно омолодитися.
— Пане магістре, — втрутився пан Зеньо, — на жаль, я мушу вас покинути. Сьогодні наша боївка відправляє збройну поміч повсталим курдам, і я мушу бути при цьому.
— Ах, так-так, справа надто важлива. Я вас не затримую. Чи цим же транспортом помандрує і мій «Підручник підпільника»?
— Так. Поки що лише сто примірників.
— Як же курди його прочитають, — здивувався Бумблякевич, — коли написаний він українською?
— О, ми про це давно подбали, — відказав Джавала. — Моя книга перекладена у нас і курдською. Тут і видрукувана. Зараз ми готуємо переклади чеченською, тібетською і корсиканською мовами. Ми мусимо допомагати своїм братам по неволі. Уже відправлено книги, перекладені баскською і якутською. Пане Зеню, передайте мій привіт шейхові Ібрагіму Айяру, скажіть, що наступ наших сил на Багдад розпочнеться рівно за тиждень. Боївка отамана Крука знаходиться в дорозі. Шкода, що плянований разом із нами замах на Саддама Хусейна не вдався. Будемо робити все можливе, аби тільки знищити цього скаженого пса. Аллах акбар!
— Слава навіки! — відповів пан Зеньо і покинув апартаменти пана магістра.
— Пане Бумблякевич, сядьмо ще на хвильку. Хочу, перш ніж ми подамося до княгині, розпитати вас дещо… Отже, мабуть, вам пан Зеньо сказав, що погляди я маю принципові щодо перетворення України в могутню державу. Такі погляди називають націоналістичними. І я не боюся цього слова. А ваша енцикльопедія сміттярки мусить триматися саме на твердих націоналістичних підвалинах. Мусите описати край, що за своєю суттю є своєрідною державою в державі з її феноменальною самодостатністю. Така енцикльопедія повинна розбудити в наших краях могутній спалах патріотизму і бажання самопожертви. А для наступних поколінь стати джерелом пихи і честолюбства. В майбутньому я бачу нашу сміттярку своєрідною Запорізькою Січчю, в якій куватимуться серця героїв. То буде щось як Чистець нації, котра, протікаючи, наче Полтва, крізь усі наші лябіринти, залишить тут усе мілке й невартісне, слабість свою й недорікуватість, страхи і зневіру, весь намул свій і всю каламуть. Тепер ви розумієте, яка відповідальність покладена на вас? Чи готові ви до такої праці?
— Мушу вам сказати, що мене віддавна дратувала яловість тих істориків, які описували наш народ добрим і лагідним, готовим завше підставити праву щоку, коли його били по лівій.
— На прикладах нашої доброти і гостинності неможливо виховати оборонців Батьківщини. З цим слід покінчити. Але нам пора. Княгиня чекає на мене.
ПАЛАЦ КНЯГИНІ ФОН ШРУБОТЯГ
Дорогою пан магістр сказав:
— Завтра увечері княгиня дає баль на честь прибуття її сина Теодора фон Шруботяга. Він відомий альхемік і спірит.
— А звідки прибув її син?
— З-за кордону. І не намагайтеся вивідати щось більше — це велика таємниця. Одне вам скажу: молодий Шруботяг — це найімовірніший претендент на трон України. В його жилах тече кров короля Данила, королеви Бони і самих Габсбурґів.
— А він має бажання посісти цей трон?
— А чом би й ні? Наша сміттярка — це той пляцдарм, з якого він зачне свій тріюмфальний похід у серце України. Тільки чесний і справедливий монарх може запевнити нашій країні гідне місце серед великих держав. Мусимо відродити свою аристократію і шляхту. А всі ці президенти… — Джавала махнув рукою.
Проминувши кілька вуличок, які не подавали жодних ознак життя, вони врешті опинилися у павутинні закапелків, які мали не тільки стіни, а й вікна і двері, а вгорі курилися димарі. Здавалося, що потрапив у село. З вікон інколи хтось визирав і вітався з магістром. Чулося ґелґання гусей і ґолькання индиків, мекали припнуті козі і дзявкали собаки. Незабаром вони звернули в широку вулицю, що була з обох боків оточена високими мурами із велетенських бетонних блоків, густо оповитих виноградом із важкими темно-червоними гронами. Сама вулиця вимощена була червоною бруківкою, і закінчувалася високою будівлею з вежами, на вежах майоріли синьо-жовті прапори з золотими левами. З кожного підвіконня звисали гірлянди різнобарвних орхідей, від чого весь палац скидався на коштовну цяцьку. Обабіч будівлі спинався на схили чи то парк, чи лісок, з якого долинав голосний щебет пташок. На височенних різьблених дверях красувався герб Шруботягів у формі щита, якого тримали в передніх лапах грифон і дракон. У центрі герба сяяв білизною здиблений одноріг із золотою короною. Над клямкою звисало кільце залізного калатала з вищиреною пащекою лева. Джавала обсмикав на собі фрак, поправив капелюх і тричі вдарив калаталом.
