За двома зайцями - Старицкий Михаил Петрович (библиотека электронных книг .TXT) 📗

Голохвостий сам.

Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).

Голохвостий і Секлита.

С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?

Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.

Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!

Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.

Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

Сідають.

Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!

С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!

Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?

С е к л и т а. Та так, так!

Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?

С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!

Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…

С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?

Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!

С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!

Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).

С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?

Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!

С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!

Голохвостий. Так, так… а де пак вона?

Секлита. На базарі ще; незабаром буде.

Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!

Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?

Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!

Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…

Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).

Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!

Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…

Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…

Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.

Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?

Голохвостий. Нікогда… (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.

Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!

Голохвостий і Галя.

Галя (входить, нап'ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой хто це?

Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!

Г а л я. Це ви?

Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку).

Галя. Ох лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…

Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…

Галя (вириваючи руку). Так і повірили!

Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!

Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Виприснула… Хистка, як лозиноч-ка, в'юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!