Про козацькі часи на Україні - Антонович Володимир Боніфатійович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Того часу випадково Хмельницький явився одним із членів депутації від козаків до короля з просьбою про козацькі права. Тут він несподівано зустрів такі обставини, що сприяли козацькій справі. Владислав IV, бачачи, що шляхетська анархія веде Польське королівство до погибелі, приміркував дуже широкі плани реорганізації держави, але ж він бачив, що цього не можна зробити, не маючи під собою військової сили. Він задумав обмежити перевагу магнатів і шляхетського стану і зрівняти права всіх націй. Цей королівський замір поділяли коронний гетьман Конецпольський, який написав план цілої реорганізації, і канцлер Оссолінський. План уложено таким робом: король має повести праву так, щоб об'явити війну Туреччині. Але що в Польської держави не було грошей, звернулися до Венеції. Венеціанський посол Тієполі дав згоду на це. Опираючись на найняте військо і на козаків, королеві можна було зробити реформу в своїй державі. Якраз ці заміри короля укладалися під той час, коли Хмельницький приїхав до короля із козацькою депутацією. Король прийняв її дуже ласкаво і дав їй декілька аудієнцій. Що робилося на тих аудієнціях, невідомо. Нам відомі тільки відгуки про це. Один з них дуже яскраво змальовує заміри короля. Це відома відповідь Владислава на жалоби козаків: «Дивуюся вам, що ви, лицарські люди, маючи при боці шаблі, скаржитеся». Услід за тим канцлер Оссолінський поїхав на Україну, нібито за тим, щоб переглянути свої ніжинські маєтності, і там передав козакам королівські листи. Що було в них, ми не знаємо. Мабуть, там затверджено привілеї і вольності козаків, які перше покасовано.
Тим часом королівські заходи не вдалися. Сейм, зібравшись 1646 року, довідався про них. Він страшенно обурився на короля, закинув йому зраду і не дозволив зробити нічого із того, що пропонував король. Після цього король занедужав і останній час свого віку вже не мав сили підвестися з ліжка. Саме того року починається повстання на Україні.
Місцеві польські власті силкуються строгими заходами втихомирити повстання: приймаючи доноси, вони вистежують змови, випитують жидів, чинять сувору розправу над арештованими. Між іншими арештовано і Хмельницького. Як здається, йому загрожувала кара на горло. Але що він належав до козацької старшини, то треба було сповнити деякі формальності, щоб засудити його. Справа затяглася, і Хмельницького вкинули у тюрму, що була під доглядом чигиринського полковника Кречовського. Той Богдана випустив. Хмельницькому нікуди було більш тікати, як на Запорожжя. У ті трудні часи у запорожців не було сталого місця, вони переходили із одного місця на друге. Хмельницький знайшов їх на урочищі Микитин Ріг і Запорожці радо прийняли його і вибрали гетьманом. Найбільш тут допомогло Хмельницькому те, що він привіз із собою королівські грамоти, що їх роздобув у Барабаша. Запорожці побачили, що є нова надія на полегшення їхнього тяжкого становища, нова підстава до повстання, яка вийшла від самого польського уряду. Але ж сили їх були дуже малі. Через те, щоб збільшити свої сили, Хмельницький поїхав у Крим просити запомоги у хана і після довгих переговорів схилив хана прийняти середню міру. Хан якраз тоді був не в ладах із польським урядом. Річ у тім, що ще сто літ назад, за короля Жигмонта І, поляки пообіцяли платити татарам «упоминок» - ханський дарунок, який звався гарач - дань, щоб татари не нападали на польські землі. Татари завжди претендували на те, щоб польський уряд ретельно платив цей гарач, і із-за того раз у раз виникали незгоди. Саме на таку незгоду і наскочив Хмельницький. Сам хан не пішов на війну, але ж дозволив іти своїм мурзам. Хмельницький увійшов у згоду із Тугай-Беєм, перекопським мурзою. Властиво це були не кримські татари, а ногайці, кочівники. На яких це було умовах, трудно знати, але Хмельницький, певно, заманив їх тим, що вони зможуть дістати на Україні великий ясир - поживу. З дуже невеликими силами почав Хмельницький свою справу, але ж вона відразу стала на міцні ноги, через те що вся народна маса ждала тільки першої іскри, щоб самій повстати.
Друга причина вдачі повстання, не менш важна, була та, що сам Хмельницький був дуже талановитий організатор і полководець. Тим часом проти нього вислано із військами коронного гетьмана Миколу Потоцького, чоловіка зовсім не вдатного до військової справи. З таким супротивником талановитість Хмельницького виходила ще із більшим ефектом, із більшою силою.
Ще у степах, на урочищі Жовті Води, на границі нинішнього Верхньодніпровського і Олександрійського повітів, зустрів Хмельницький ватагу польського війська під командою Степана Потоцького, сина гетьмана (1648). Хоч козаків було далеко менше, ніж поляків, польський отряд зовсім знищено, а самого Степана Потоцького вбито. Не будемо довго зупинятися на подробицях цього походу. Більш за все допомагало Хмельницькому те, що більшу частину польського війська складали місцеві селяни, які на перший поклик Хмельницького переходили на його сторону, і в польському таборі лишалася сама шляхта. Після того Хмельницький, рушаючи далі на Україну, зайняв Чигирин. По дорозі скрізь його вітали дуже радо, відчиняли йому міські брами, і вся селянська маса приставала до нього. Побачивши, що до Хмельницького пристає вся Україна, гетьман Потоцький втратив голову і замість того, щоб напасти відразу на козаків, тим більше що мав чималі військові потуги, він одступив від Черкас і дав дуже безтактовний приказ палити всі села і міста. Козаки настигли його близь Корсуня. Потоцький запалив Корсунь і хотів відступати далі, але ж попав у засідку, зроблену зарані Хмельницьким, і майже всю армію польську перебито або полонено. Обидва коронні гетьмани - і коронний Микола Потоцький, і польний Калиновський, - теж попали в полон, і їх видано татарам. Тепер Польща лишилася і без гетьманів, і без усякої армії.
Не зустрічаючи по шляху ніякої перепони, Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Сюди стали сходитись селяни, приносячи із собою зброю, яка у кого була. Тут ми стрічаємо один факт, який мав опісля велике значення. Під Білою Церквою Хмельницький видає універсали до українського люду. У цих універсалах він закликає ввесь народ до повстання і всім обіцяє козацьке звання, себто право волі, яке мали козаки. Ці універсали зробились, розуміється, прапором, під яким і розвивалося повстання. Ми побачимо опісля, які трудні обставини виникли для Хмельницького через ці універсали.
Два місяці стояв Богдан Хмельницький під Білою Церквою і за той час дбав про те, щоб дати тим ватагам, що поприходили до нього, яку-небудь організацію. Він ділить їх на полки. Число полків було не визначене; у Кривоноса в полку було 20-30 тисяч чоловік, у других же полках було по одній - до двох тисяч. Поки Хмельницький займався цією організацією, польський уряд устиг зібрати деякі сили із магнатських міліцій. Із таких міліцій найчисленнішу (6000-7000) і дуже здисципліновану мав князь Ярема Вишневецький. Спочатку він не придавав ніякого значення повстанню Хмельницького, але ж, побачивши, як швидко воно розростається, він рішив помогти своїм братам-шляхтичам. Поки він дійшов із своєї резиденції Лохвиці до Дніпра, повстання розлилося вже всюди, і він побачив, що далі йти вже не можна. Тоді, не переходячи Дніпра, він став одступати на північ і через Білу Русь прийшов до Північної Волині. Тут пробував зорганізувати шляхетську оборону, але справа пішла погано: багато селян тікало від нього до козаків, і його військо не більшало, а меншало. Проти нього вислано полковника Кривоноса. Між ними склалися три сутички. Кожний раз князь Ярема одержував побіду через те, що його військо було більш здисципліноване, а між тим кожен раз йому доводилося відступати на сто - сто п'ятдесят кілометрів, щоб його не оточили зрушені всіма сторонами селяни. Нарешті він одступив до міста Збаража, в Галичині, головної своєї маєтності, і розпустив свою міліцію, а сам поїхав на сейм у Варшаву, де тоді саме припали вибори нового короля за смертю Владислава IV.
