Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
20) В кожнім разі ясно і певно, що перепись не відбулася-хоч Равіта-Ґавроньский (II с. 366) пробував довести безпідставність сумнівів що до її переведення.
21) Акты Х с. 658-9.
22) Тамже с. 660, пор. с. 246, вище с. 764.
23) Інструкція тільки в фрагменті-с. 660-2.
24) Малорос. справи б. архиву загр. справ 1654 № 39 (ненумеров.). Карпов не завважив сеї частини актів посилки Протасьева, і видав в Х т. Актів Ю. З. Р. тільки те що знайшов в ст. 5824 б. архиву юстиції.
25) Тамже, Малорос. справи 1654 № 39.
26) “И для нынешние службы...”
27) Списковых.
28) Оброчные деньги.
29) “А впредь наше ц. в. жалованье на войско Запорожское будет по нашему ц., в. разсмотренью, как нам, в. г. вЂдомо учинитца, сколько в Малой Россіи всяких доходов в зборе будет”. Такої грамоти гетьманові в квітні не знаємо; чи не перестилізовується тут, в новім аспекті, і з відповідними змінами, те що писалося гетьманові, коли посилалося на перепись доходів Унковского і Ладиженского-вище с. 910.
30) Тамже, в Малорос. справах № 34.
31) Молдавський посол, виправлений коло 15 червня н. с. казав, що Хмельницький 17-го має рушити з Чигрина. Жерела XII с. 322.
32) Акты Х с. 665-7.
33) Акты Х с. 667-70.
34) Відкрився 9 червня, мав трівати до 29, але фактично протягся до 20 липня. Кубаля III с. 249.
35) Memoriale Радивила, ркп. Оссол. с. 203.
36) Memoriale під 25 червня, Коховский с. 425.
37) Memoriale під 23 червня.
38) Тамже під 20 липня.
39) Новини з сойму 7 липня у Ґоліньского c. 693.
40) В листі гетьмана він по латини зветься просто Ioannes, але в листі Виговського-Jani; очевидно се був Грек, приданий Даниїлові від гетьмана. 41) Архив Ю. З. Росії III том VI с. 65-67.
42) Тамже с. 69.
43) За сей час місце Христини зайняв король Карло-Ґустав (нижче).
44) Архив III VI с. 70-71.
45) Кубаля Szkice III с. 151.
46) Сибир. приказу ст. 1636 л. 6-9.
47) Тамже л. 10-2.
48) Акты Х с. 738-40, пор. вище с. 855. Другого дня Старушич зголосивсь у воєводи і 6-го виїхав до Путивля — тамже с. 690.
49) Нагадую присутність в Київі Лісницького.
50) Акты Ю. З. Р. XIV с. 62-3.
51) Донскія дЂла IV с. 876-7.
СМЕРТЬ ХАНА, ПОСОЛЬСТВО ДО КРИМУ І ЦАРГОРОДУ. ПОСОЛЬСТВО ЧОҐОЛЯ ВІД МОЛДАВСЬКОГО ВОЄВОДИ, ПОСОЛЬСТВО МУНТЯНСЬКЕ.
Під Фастовом гетьманська кватира простояла досить довго, без малого два місяці. Але сам гетьман з Київа насамперед виїхав під Богуслав, на стару кватиру: вірчий лист Махаринського виданий в Актах з датою “з табору з-під Богуслава 20 липня” 1) міг бути написаний не пізніш 10 липня-а ще ближче коло 8 липня. Тут мусіла бути одержана відомість про смерть хана Іслам ґерая, що несподівано вмер, в не старім іще віку (маючи 60 літ), від якогось боляка. Московські посли дають докладну дату сеї події-30 червня ст. ст. 2). Сей несподіваний факт перебивав пляни воєнної акції Орди против Москви і козаків і відкривав нові перспективи гетьманові: він прикладав нові старання до того, щоб користаючи з сього безкоролівя скріпити свою партію і вернути кримську політику в річище старого союзу з козаччиною. Для сього було вислано до Криму посольство, очевидно не з порожніми руками. Так само до Царгороду-се посольство крім усього иншого мало дорученнє попробувати піднести шанси старого Лупула на господарство-в інтересах Хмельницького та нових союзників: Радивила і Шведів 3).
В сей критичний момент наспів посол воєводи Стефана. Коли гетьман відправив молдавського посла 4) затриманого після великоднього польського наступу, в котрім узяло участь Стефанове помічне військо, воєвода вважав потрібним ще раз оправдатись перед гетьманом з сього інциденту, запевнити своє бажаннє жити в згоді з козаками і разом з ними признати протекторат московського царя. На польську адресу воєвода по давньому запевняв, що з його боку се був тільки підступ-щоб вивідати наміри гетьмана 5); але посол мав запевнити гетьмана в щирости воєводи і заохотити його до зложення чогось в роді союзу. З ним був післаний звісний уже нам боярин Мирон Чоґоль, він приїхав коло 20 н. с. липня, до обозу під Фастовом 6), і видамо зумів зробити досить приємне вражіннє, так що гетьман таки по всім попереднім рішив відновити дипльоматичні відносини з воєводою Стефаном-не вважаючи на те, що носився з плянами реставрації Лупула (а може-хто вгадає-власне з огляду на се, бажаючи сею дорогою шукати здійснення свого пляну).
Відправляючи Чоґоля гетьман післав з ним поважну особу: Демка Лисовця і з ним канцеляриста Іскрицького; Лісовець видко призначався на ролю резідента (а властиво-наглядача і кореспондента) при воєводі, а Іскрицький мав з листом повернутись: маємо з дня 18 серпня (ст. ст.?) лист Стефана висланий з Іскрицьким Виговському, він дякує за приязнь засвідчену Чоґолем, і виправдується з тих ріжних обвинувачень, які Чоґолеві довелося почути на воєводу в гетьманській кватирі 6).
Місію Лисовця воєвода формулував так: приєднати господаря в інтересах реліґії-“інтерес реліґії мусить горувати над усіми кон'юнктурами, і як ми одної реліґії, одної православної віри, то годиться нам її спільними силами боронити і за неї кров нашу розливати”. “При тім обіцяв нам, що коли б Татари хотіли напасти на краї наші, (козаки) не тільки їм не поможуть, а навпаки-против них підіймуть зброю” 8).
Про військо козацьке сей Чоґоль привіз такі відомости: з гетьманом 40 тис. козаків і 20 тис. московського війська-на половину Москалі з Німцями, самих офіцерів, стройних і збройних до 400 бачив він при наметі Хмельницького. Хмельницький наміряється з сим військом іти на Паволоч; можливо, що хоче несподівано напасти на польське військо, що збирається під Зборовом 9).
Виговський поясняв Протасьеву, за який тиждень по виїзді Чоґоля, що зараз же по його виїзді викрилася фальш воєводи: приведений з-під Камінця Поляк-бранець виявив, що воєвода далі тримається з Поляками против козаків і Москви, і молдавський посол приїздив більше на вивіди, щоб довідатися чи єсть з гетьманом московське військо, і скільки його. Через те гетьман післав, мовляв, за ним наздогін, щоб його затримали в Умани 10). Але в дійсности очевидно сього не було, і 1 серпня Чоґоль з Литовцем приїхали до Яс 11).
За який небудь тиждень після молдавського, прибуло під Фастів посольство мунтянського господаря, “Данило Ломський з товаришами”. З звідомлення Протасьева, котрому Виговський дав змогу з ними побачитися, довідуємося, що вони привезли “любительного листа гетьманові, а другого-воєводиному племінникові, Михайлові Петрашковичу, що живе у гетьмана в Чигрині. Вони остерігали гетьмана, щоб вистерігався Венгрів і Волохів, що приходять в Запорозьке військо “купецькими непризнатними людьми” та все розвідують. Про попереднього мунтянського воєводу оповідали, що він був “упертий і сердитий, і не шукав царської милости”, а теперішній хотів би бути під царською опікою, і на те й прислав своїх послів, щоб за прикладом козаків “бути під царською високою рукою”. Присутний при тім Виговський, свідчачи свою прихильність цареві, з свого боку описував те щастє, яке знайшли козаки під царською рукою. Цар пожалував їx і зволив прийняти як орел своїх дітей під крила, не задля збільшення простору свого царства, ані для поповнення скарбів своїх, а задля благочестивої віри; і не то що не жадає від них якоїсь дани або великої помочи (військової), а навпаки присилав їм своє жалуваннє: гроші, сукно, одежу; заступає їx від Ляхів, прислав до них своє військо, воєводів з многими людьми, кінними і пішими, і сам пішов на польського короля. Тепер вони, козаки, за царською ласкою й обороною живуть без страху і клопоту.
