Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— У нього є коваль, який робить в металі спеціальний пристрій для цього закляття. Коваль уявлення не має, що саме робить. Цей пристрій потім повинні покрити золотом.
— Для чистоти. Швидше за все це лише невелика частина всього процесу. Цілком може виявитися навіть, що цей позолочений пристрій — всього лише зразок, по якому справжню чарівну павутину створять з чистого золота.
Річард задумливо примружився.
— Якщо це зразок, то тоді швидше за все Нарев збирається створити кілька таких павутини, щоб вони діяли спільно.
— Так, така можливість теж не виключена, — насупилася Ніккі.
— Виготовлення такої штуки може нашкодити ковалю?
— Ні. Це благотворне чарівництво. Незважаючи на те, для яких цілей його творять, це заклинання благотворне. Воно уповільнює старіння, щоб продовжити життя.
— А що у брата Нарева за учні?
— Молоді чарівники з Палацу Пророків. Річард не на жарт стривожився:
— Я був у Палаці Пророків. Вони мене впізнають.
— Ні. Вони вчилися там, але пішли з братом Наревом ще до твого приїзду. Якщо вони тебе і побачать, то впізнати ніяк не зможуть.
— Якщо вони чарівники, хіба вони не зможуть розпізнати, що я володію магією?
Ніккі презирливо посміхнулася.
— Вони не настільки талановиті. У порівнянні з тобою вони — жалюгідні комашки.
Чомусь Річарда цей комплімент не заспокоїв.
— А чи не впізнають брат Нарев або його учні тебе? Вона знову стала серйозною.
— О, мене-то вони упізнають відразу.
— Схоже, брат Нарев сильний чаклун. Чи не зміг він розпізнати, що я володію чарівним даром? Він так дивно на мене дивився. І запитав, чи не знає мене. Він щось відчув.
— Чому ти подумав, що він чарівник? — Річард, розмірковуючи, витягнув з матраца стирчачу соломинку.
— Взагалі-то ніщо цього не видавало, але я це сильно підозрював, виходячи з ряду дрібниць: як він себе веде, як дивиться на людей, як говорить, та все в ньому. Тільки після того, як я припустив, що Нарев — чарівник, я збагнув, що та штуковина, що коваль для нього робить, виглядає як якийсь магічний пристрій.
— Він почати підозрювати, що ти маг, виходячи з такого ж роду речей. Ти можеш визначити мага?
— Так. Я навчився впізнавати властивий їм бездонний погляд. І деяким чином можу бачити ауру навколо тих, у кого дар сильний, як у тебе, до речі кажучи. Іноді навколо тебе аж повітря тріщить.
Ніккі зачаровано дивилась на нього.
— Треба ж! Ніколи про таке не чула. Напевно, це якось пов'язано з тим, що ти володієш обома сторонами магії.
— Ти теж. А ти хіба не бачиш?
— Ні, але я отримала магію Збитку іншим способом. Я віддала душу Володареві підземного світу.
— Але у брата Нарева ти нічого подібного не бачиш, вірно? — Річард похитав головою, і вона продовжила пояснення:
— Це тому, як я вже пояснювала, що ви володієте різними аспектами магії. За винятком спостережливості і здатності міркувати, за допомогою чарівництва ти не можеш визначити наявність у нього дару. Так і він за допомогою чаклунства не може розпізнати дар в тобі. Ваша магія не діє одна на одну. Тільки твої логічні здібності дозволили тобі розпізнати в ньому мага.
Річард зміркував, що Ніккі непрямо говорить йому, що якщо він хоче, щоб Нарев розпізнав у ньому чародія, йому слід бути обережніше з цим типом.
Бували часи, коли Річарду здавалося, що він розумів її гру.
Бували часи, як ось зараз, коли здавалося, що всі його уявлення про переслідувані нею цілі розсипаються на порох. Іноді йому майже здавалося, що вона висловлює йому свої переконання не тому, що вірить в них, а у відчайдушній надії отримати привід в них не вірити в надії, що Річард відшукає її у якомусь загубленому, темному світі і покаже звідти вихід. Річард подумки зітхнув. Адже він не один раз наводив їй свої доводи, що її переконання помилкові, але замість того щоб похитнути, це її в кращому випадку злило, а в гіршому — зміцнювало в її переконаннях.
Річард, хоч і вимотався начисто, лежав і крізь вії спостерігав, як Ніккі, освітлена жалюгідним плаваючим в маслі гнотиком, схилилася над шиттям. Одна з наймогутніших жінок у світі здавалася цілком задоволеною тим, що, сидячи практично в темряві, латає йому штани.
Ніккі випадково вкололася. Скривившись від болю, вона потрясла рукою. Річард, похолодівши, раптом згадав про чарівні кайданах між нею і Келен. Його кохана теж тільки що відчула цей укол.
50
Річард взяв протягнутий Віктором білосніжний шматочок.
— Що це?
— Спробуй, — наполегливо махнув рукою Віктор. — З'їж. А потім розповіси, сподобалося чи ні. Це з моєї батьківщини. Попробуй, з червоною цибулею ще смачніше.
Білий шматочок виявився ніжним, щільним і рясно присмаченим сіллю і спеціями. Річард видав тваринний стогін і закотив очі.
— Віктор, та нічого смачнішого в житті не їв! Що це?
— Лярд.
Вони сиділи на порозі перед подвійними дверима приміщення, де стояв шматок мармуру, і дивилися, як світанок висвітлює будівництво, де вже почали зводити стіни Притулку. Людей внизу поки що було небагато. Але незабаром робітники почнуть прибувати натовпами, щоб почати працювати над зведенням Сховища. Будівництво йшло неспинно день у день, в ясну погоду і в дощ. Весна вже було на носі, і гарна погода стояла мало не кожен день, лише зрідка у другій половині дня йшов дощ, але не сильний і не холодний. Так, цілком приємний освіжаючий дощик, який до того ж змиває з тебе бруд.
Якби не постійні думи про Келен, не тривожні думки про війну далеко на півночі, не ненависний стан бранця, не гаруючі на будівництві раби, не гноблення людей, не тортури і жорстока й репресивна політика Ордена в Алтур-Ранзі, весна могла б здатися Річарду дуже навіть радісною.
До того ж з кожним днем він все більше хвилювався про те, що Келен незабаром зможе покинути їх будиночок в горах. Він до смерті боявся, що вона візьме участь у цій війні, яка скоро розгориться у всю потужність.
Відкусивши шматочок цервоної цибулі, Річард знову взявся за лярд. І знову застогнав від задоволення.
— Віктор, я ніколи нічого подібного не пробував. Що таке лярд?
Віктор простягнув йому ще шматок, який Річард охоче взяв. Після довгої трудової ночі цей ситний делікатес здавався просто манною небесною.
Віктор вказав ножем на казанок з білим вмістом.
— Лярд — це топлений кабанячий жир.
— Цей казанок з твоєї батьківщини?
— Ні-ні, я сам його приготував. Адже я родом з місць далеко на півдні звідси, дуже далеко. На березі моря. Це там ми робимо лярд. Коли я приїхав сюди, то став робити його і тут.
Я кладу топлений жир в чани, які сам вирізав із мармуру, такого ж білого, як лярд. — Віктор під час бесіди сильно жестикулював, молотячи по повітрю так само енергійно, як бив молотом по металу. — Жир поміщають в чани з сіллю грубого помолу, розмарином і іншими спеціями. Час від часу його треба помішувати. Жир, щоб перетворитися в лярд, повинен рік нудитися в камені.
— Цілий рік?!
Віктор енергійно закивав.
— Той, що ми зараз їмо, я зробив минулої весни. Мій батько навчив мене робити лярд. Лярд роблять тільки чоловіки. Мій батько працював на каменоломні. Лярд додає сили, якщо довгими годинами працювати з мармуровими брилами або махати кайлом. Та й ковалям лярд теж допомагає цілий день працювати молотом.
— Значить, там, де ти жив, є каменоломні? Віктор махнув жилавою рукою в бік мармурової брили, яка височіла у них за спиною.
— Ось. Це каватурський мармур, з моєї батьківщини. — Він вказав на декілька складських майданчиків внизу. — Он там, там і там теж мармур з Каватури.
— Значить, ти сам звідти? З Каватури? — Віктор, по-вовчому посміхнувшись, кивнув.
— Звідти йде весь цей чудовий мармур. Наше місто отримало назву від мармурових каменоломень. У моїй родині всі різьбярі або каменотеси. А я? Я закінчив тим, що став ковалем, що виготовляє для них інструменти.
