Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

Заходами фрейлін юну Ніфлесет одрятували і належне угонорували. Потім її віддали заміж до благодатного і багатого краю, і вона там, дяка Богу, привела чимало гарних діточок.

Пантагрюель красно подякував цариці, забув їй усі кривди, але від острова відмовився і підніс їй гарненький першський цизорик. Потім поцікавився, з якого дива прилітало це кнуряче страхіття. Вона відповіла, що то була ідея Карнавальника, їхнього бога, заступника під час війни, фундатора і прародителя всього ковбикового роду. На кабанища він скидається тому, що Ковбики з безрогих робляться. Пантагрюель поспитав, з якої речі і з яких терапевтичних приписів чудовисько скинуло на землю стільки муштарди. Цариця відповіла, що муштарда — їхній святий Грааль і небесний Бальзам: мазни ним рани повалених у порох Ковбиків, і поранені невдовзі одужають, а мертві воскреснуть.

Більше ні про що Пантагрюель з царицею не розмовляв і пішов собі на своє судно. А всі його вірні кумпани рушили слідком з усією зброєю і Льохою.

Розділ XLIII

Як Пантаґрюель висів на острові Руах [438]

Через два дні ми прибилися до острова Руах, і, клянусь вам сузір'ям Квочки з курчатами, такого химерного побуту, як у цих островиків, я ще нігде не видів. Живуть тільки вітром. Не п'ють нічого, не їдять нічого, окрім вітру. За оселі у них вітровці, сиріч погодники. У садках вони саджають три ґатунки анемон, та й квит. Зате руту, так само як інше кармінативне зілля, виполюють геть. Люд посполитий перебувається пір'яними, паперовими та полотняними вахлярами, як до своїх коштів і засобів. Багатирі живуть з вітряків. Як у них якась фестина чи бенкет, столи ставлять під одним чи двома вітряками. Там вони їдять доневпоїду, як на весіллі. Під час застілля роздебендюють про загонистість, переваги, хосен, рідкісність того чи того вітру, достоту як ви, гультіпаки, за трапезою філософуєте про букет вин. Хто хвалить сироко, хто беш, хто ґарбіно, хто бору, хто зефір, хто полуденник, хто заходень тощо. А хто тепляк з-під Сорочки, для зітхальників та увихайлів. Хворим треба протяглий протяг, щоб їх гарненько протягло на всю протягу.

— Ах (сказав мені опецьок), от би дістати пуздро з добрим ланґеґотським вітром, так званим цирцеусом! Славний лікар Скуррон завітав до нас проїздом і розповідав, що цей вітрюган цілі вози перекидає. Моїй едиподичній нозі як би полегшало! Дебелість не такий уже й скарб.

— Але (сказав Панурґ) подумайте про грубу бочку доброго ланґеґотського вина, того самого, що привозять з Мірво, Кантрпердрі і Фронтиньяна!

Я бачив, як чоловік гордий, мов пузир водний, зливав на свого здоровецького, дебелого льокая і маленького пахолка і відважував їм добрих копняків. Причин цього пересердя не відаючи, я помислив, що панові, за приписами лікарів, очевидно, просто дуже помічне на здоров'я лютитися і лупити, а його челядням бути лупленими. Однак я почув, що пан шпетить їх за крадіжку півміха ґарбіно, а він же як зіницю ока беріг цю присмачку на зиму. Зате на цьому острові не ходять до вітру, не мочаться і не плюють. Але в кожен слід бздять, пердять і ригають. На всякі, які тільки є, болячки боліють, бо всяка болячка, за Гіппократом (lib. de Flatibus [439]), прокидається і появляється від метеоризму. Найпоширеніша на острові болячка — це вітряні кольки.

Проти кольок ставляться великі банки, вітрогінне приписується. Всі тут умирають від водянки і від тимпаніта, мужчини при цьому пердять, а жіноцтво пукає. Отже, духа свого вони через дупельце визівають.

По острову гуляючи, ми спіткали трьох товстеньких вітрів, вони вийшли на прохідку подивитися на цівкунів, а цівкунів тут чортів тиск, і корм у них той самий. Я зауважив, що от як ви, пропійці, з фляжками, бурдюками і пляшечками розгулюєте, так і тут кожен носить за поясом гарного маленького міха. Як на острові безвітря, островики пускають у хід свої прегарні міхи, і так — вдих-видих — наганяють свіжого вітру, ви ж самі добре знаєте, що вітер, власне, не що інше, як хитане, колихане повітря.

Під цю мить ми дістали царський указ протягом трьох годин не пускати на наші кораблі жодного тубільця, ні чоловіків, ні жінок, бо в нього вкрадено пузир з тим самим вітром, якого колись подарував добрий хропун Еол Одисею, аби той міг вести своє судно під час тиші морської; цар зберігав цю реліквію, не кажи ти святий Грааль, і вилікував цим вітром багато тяжких хвороб, відміряючи і роздаючи його недужникам саме стільки, скільки треба, щоб викувати дівочий пук — черниці називають його дзвінком.

Розділ XLIV

Як дрібні дощики прибивають борвії

Пантагрюель схвалив звичаї островиків і сказав подесті Заколотку:

— Якщо ви згодні з думкою Епікура, для якого найвище благо в насолоді (насолоді, я хочу сказати, приємній і досяжній), то я вважатиму вас за щасливчика. Бо ваше життя, життя вітрове, дістається вам легкобитом, війся собі та й по всьому.

— Авжеж! (відповів подеста). Одначе в цьому марному житті повного щастя не буває. Трапляється ж от, як ми трапезуємо і, мов Святі Отці манною небесною, смакуємо добрим і сильним вітром Божим, засторочить дрібен дощик, приб'є його й розвіє. Тоді стає нам недоїжно.

— Це (сказав Панурґ) як той Жанен де Кенкене, він сциконув у гузно своїй супружниці Кело, і припинив той сопушний вітер, що віяв звідти, наче з Еолових дверей. Я зладив про це лепський десятивірш:

— Ба (сказав подеста), маємо ще більшу недогоду. Один великолюд на ймення Брангнарій з острова Тоху щороку, за порадою лікарів, приїжджає сюди навесні очищати свій шлунок і ковтає, як пігулки, безліч вітряків, а заодно і міхів, до яких вельми ласий, а для нас це просто руїна, от ми й говіємо три-чотири рази на рік, звісно, без усякої там вигілії і служби Божої.

– І ви не знаєте (спитав Пантагрюель), як із халепи вискочити?

— За порадою (відповів подеста) наших гоїтелів, щоразу перед тим як він сюди заявиться, ми почали були підкладати у вітряки силу півнів і курей. Спершу він мало не здохнув: вони там у нього розкукурікались, розлетілися в животі, і від цього в нього розвинулася серцева недостатність, болі в серці і такі страшенні, болісні корчі, ніби у шлунок до нього через рота гадюка заповзла.

— Ось вам (сказав брат Жан) приклад невдалого і недоречного порівняння. Я від когось чув, що гадюка, залізла до людини у живіт, не завдає їй ніякої шкоди і зараз же вилізає назад, якщо потерпілого підвісити за ноги, а до рота піднести кухоль із гарячим молоком.

— Ви (сказав Пантагрюель) знаєте про це лише з чуток, як і ті, хто вам розповідав. Ніхто ніколи не був цьому свідком і ніде про це не читав. А втім, Гіппократ, lib. V, Epid. [440], описує такий випадок, що стався в його добу, але потерпілий сконав від спазм і конвульсій.

— Ба більше (сказав подеста), до пащеки його унадились місцеві лиси, за курми ганяючись, отож він мало не ґиґнув, але один кумедник-ворожбит порадив йому лисувата так, як от козлякують — кращого блювотного й антидота не знайти. Потім йому вказали на дійовіший засіб, і він удався до нього: це клістир з хлібних зерен і просинок, на ці ж зерна накинулись кури, за ними сила гусок, а на них набігли лиси. Ось тоді велет узяв пігулки, складені з хортів і гончаків. Не щастить нам, хоч плач.