Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
Брат Нарев вказав в ту ж точку, що і Річард. Пан Касселл почухав короткий їжачок волосся, непомітно метнувши на Річарда спопеляючий погляд.
— Це вийде, — погодився коваль. — Буде непросто це зробити, але вийде.
— Мене не цікавить, просто це чи ні, — загрозливо промовив брат Нарев. — Я не хочу, щоб у цій частині було ось так закріплено.
— Так, пане.
— Швів бути не повинно, щоб ніяких виступів не було видно, коли її покриють золотом. В першу чергу зроби ось це.
— Так, брат Нарев.
Верховний жрець обернувся до Річарда і пильно подивився на нього.
— Щось в тобі є таке… Я тебе знаю?
— Ні, брат Нарев. Я ніколи не зустрічався з вами колись. Я б запам'ятав. Я маю на увазі зустріч з такою великою людиною, як ви. Я б ні за що не забув такої зустрічі.
Той підозріло оглянув Річарда.
— Так, мабуть, не забув би. Доставиш ковалю метал.
— Я ж сказав, що доставлю.
Коли довгий суворий чоловік втупився Річарду в очі, той машинально потягнувся до меча, щоб переконатися, що він легко виходить з піхов. Меча не було.
Брат Нарев відкрив було рот, щоб сказати щось, але його увагу відвернули двоє увійшлих до кузні молодих людей. Вони були теж в балахонах, як і верховний жрець.
— Брат Нарев, — покликав один з них.
— У чому справа, Ніл?
— Привезли книгу, за якою ви посилали. Ви веліли тут же повідомити вам.
Брат Нарев кивнув молодим учням, потім суворо зиркнув на пана Касселла з Річардом.
— Щоб усе було зроблено, — наказав він обом. Річард з ковалем схилили голови, і верховний жрець покинув кузню.
Відчуття було таке, немов темна хмара тільки що зникла за горизонтом.
— Пішли, — сказав пан Касселл, — я дам тобі гроші.
Річард пройшов за ним у маленьку кімнатку, де старший коваль витягнув сейф, прикутий масивним ланцюгом до здоровенної скобі в підлозі під дошкою, яка служила йому столом. Відкривши сейф, він простягнув Річарду золотий.
— Віктор.
Річард підняв погляд і насупився.
— Що?
— Віктор. Ти питав моє ім'я. — Він відрахував ще срібла на чверть марки і поклав зверху на лежачу в долоні Річарда золоту монету. — Віктор.
49
Покінчивши із справами у Іцхака, Річард, перш ніж відправитися за металом для Віктора, поспішив додому. Він поспішав не повечеряти, а повідомити Ніккі, що йому потрібно повернутися на роботу. Вона якось раз недвозначно дала зрозуміти, що вони чоловік і дружина, і вона косо погляне на його незаплановані зникнення. Річард повинен залишатися в Алтур-Ранзі і працювати, як будь-який звичайний чоловік.
Каміль з одним зі своїх друзів очікував його. Обидва одягалися в сорочки.
Річард зупинився біля сходинок і подивився на обох.
— Вибач, Каміль, але мені потрібно повернутися на роботу…
— Значить, ти ще більший дурень, ніж я думав, — береш і нічну роботу теж. Тобі слід було б просто перестати намагатися. У житті марно намагатися щось зробити. Ти повинен просто приймати те, що життя тобі дає. Я так і знав, що ти відшукаєш небудь привід не робити те, що говорив. А я вже трохи не подумав, що ти, можливо, відрізняєшся від…
— Я збирався сказати, що мені потрібно повернутися на роботу, тому нам доведеться зайнятися справою прямо зараз.
Каміль скривив рот, як зазвичай висловлював своє невдоволення тими, хто старший і дурніший його.
— Це Набба. Він теж хоче подивитися на твою дурну затію.
Річард кивнув, не реагуючи на нахабну поведінку Каміля.
— Радий познайомитися, Набба.
Третій хлопець злобно дивився з тіні, яка відкидалася сходами в коридорі. Він був самим здоровенним з трійці і сорочки не надів.
Щоб розібрати сходинки, Річард скористався своїм кинджалом та іржавим металевим бруском, що знайшов для нього Каміль. Це було неважко — вони готові були розсипатися самі по собі. Під поглядом двох молодиків Річард очистив пази. Оскільки вони стерлися через те, що розбовталися, він поглибив їх, показуючи обом, що робить, і пояснюючи, як обрізати кінці, щоб ті увійшли в поглиблені пази. Річард дивився, як Набба з Камілем вистругують клини по виготовленому ним зразку. Вони були щасливі продемонструвати йому своє вміння працювати ножами. Річард же був щасливий, що це допомагає швидше завершити роботу.
Як тільки сходи зібрали, Набба з Камілем прийнялися носитися вгору-вниз по полагоджених сходинках, судячи з усього немало здивовані тим, що ступені не ходять ходором під ногами, а міцно стоять, і задоволені тим, що теж доклали руку до їх лагодження.
— Ви обидва проробили відмінну роботу, — сказав їм Річард, тому що так воно і було. Хлопці не стали відповідати якою-небудь зухвалістю, а радісно заусміхалися.
На вечерю Річард з'їв рідке просо при тьмяному світлі палаючого гнотика, плаваючого в лляному маслі?. Запашок від цього жалюгідного освітлення не сприяв апетиту, до того ж у вариві було більше води, ніж проса. Ніккі сказала, що вже поїла і більше не хоче. І запропонувала Річарду доїсти все.
Річард не став вдаватися в подробиці щодо своєї другої роботи. Адже вона наполягала лише на тому, щоб він працював. А вже чим він при цьому займається, значення для неї не мало. Вона вела домашнє господарство, надаючи Річарду заробляти їм на життя.
Ніккі начебто була задоволена, що він пізнає на власному горбі, як простому люду доводиться гарувати до сьомого поту лише для того, щоб так-сяк зводити кінці з кінцями. Обіцянка принести грошей на їжу начебто викликало задоволену іскорку в її очах, але вголос вона нічого не сказала. Річард відмітив, що чорна тканина, що колись щільно обтягувала її пишний зад, тепер висить мішком. Лікті і руки Ніккі стали кістлявими.
Коли він з'їв ще ложку варива, Ніккі недбало пояснила, що приходив керуючий, батько Каміля.
Річард відірвався від їжі.
— І що сказав?
— Що, разу тебе є робота, житловий комітет постановив брати з нас додаткову квартплату, щоб допомогти тим мешканцям району, хто платити не в змозі. Бачиш, Річард, як життя за законами Ордену виховує в людях увагу до інших, щоб всі ми разом трудилися на благо інших?
Практично все, що не забирав робочий комітет, відбирали місцеві житлові комітети або інші комітети, і все для однієї мети: покращення життя громадян Ордена. У Річарда з Ніккі практично нічого не залишалося на їжу. Одяг Річарда з кожним днем все більше старів, але куди менше, ніж сукні Ніккі.
Схоже, її мало хвилювало підвищення квартплати. Принаймні харчові продукти були відносно дешеві. Коли були в наявності. Люди говорили, що це лише завдяки милості Творця і мудрості Ордена вони взагалі можуть дозволити собі купити хоч якесь продовольство. На складі Іцхака Річард чув розмови, що можна купити багато найрізноманітнішої їжі, але за пристойні гроші. У Річарда таких грошей не було.
Під час поїздки з Йорі в ливарних цех і до коваля Річард бачив удалині розкішні будинки. Там по вулицях ходили добре одягнені люди, іноді проїжджали екіпажі. Ці люди не забруднювали ні своїх рук, ні випещеного обличчя роботою. Це були люди з високими моральними принципами. Інакше кажучи, чиновники Ордена, що стежили за тим, щоб ті, хто володіє можливостями, жертвували на справу Ордена.
— Самопожертва — моральний обов'язок всіх людей, — віщала Ніккі у відповідь на його зубовний скрегіт. Річард не упорався з собою.
— Самопожертва — це мерзенне і безглузде самогубство рабів.
Ніккі витріщилася на нього, наче він тільки що сказав, що материнське молоко — отрута для новонародженого.
— Річард, я дійсно вважаю, що це найжорстокіша річ з усього, що ти говорив.
— Жорстоко говорити, що я не стану радісно жертвувати собою заради цього бандита Гейда? Або заради інших невідомих мені бандюків? Жорстоко не жертвувати добровільно те, що належить мені, всякій жадібній тварині, спраглої навіть ціною крові жертв володіти краденим, а не заробленим добром?
Жертвувати собою заради чогось дорогого, заради чийогось дорогого для тебе життя, заради свободи і свободи тих, кого поважаєш — як я пожертвував собою заради життя Келен, — ось єдина розумна причина для такої жертви. Зречення ж від себе означає, що ти раб, який повинен віддати найцінніше, що в тебе є — життя, — будь-якому нахабному злодюзі, який зажадає його.
