Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Юнак увесь аж похолов. «Що це було? Невже Галбаторікс навчився виготовляти луки з металу?» — завирував у його голові калейдоскоп питань. Але, як би там не було, Роран чудово розумів, що аж стільки коней за раз не могли іржати від болю. Схоже було на те, що напад пішов не так, як вони замислили, або ж сталося ще щось гірше…
Проминаючи останній будинок, юнак сильно натягнув повіддя Сніговія й спрямував скакуна до центру селища. Його солдати зробили так само і в'їхали на вузеньку вулицю, яку перегородила потрійна лінія ворожих воїнів. Ті мали дуже самовпевнений вигляд і, здавалося, зовсім не боялись коней, котрі галопом мчали прямо на них.
У серце Міцного Молота миттю закрались сумніви. Він мав чіткий і зрозумілий наказ — ударити зі своїми людьми із західного флангу й відрізати загону Галбаторікса шлях до відступу, а потім просуватися вперед, аж доки всі три повстанські загони не з'єднаються. Однак Едрік не обмовився жодним словом про те, як слід діяти тоді, коли щось піде не так. А в тому, що щось іде не так, Роран був свято переконаний. З іншого боку, він чудово розумів, що капітан жорстоко покарає його за невиконання наказу, навіть коли він зробить це задля того, щоб урятувати життя своїх солдатів.
Ворожі воїни тим часом поскидали з плечей свої плащі й звели в повітря туго натягнуті арбалети. Міцний Молот був здивований таким поворотом справи, але в жодному разі не збирався дозволити ворожій піхоті знищити свій загін одним залпом. «Байдуже, — вигукнув юнак подумки, — нехай навіть Едрік накаже мене повісити, але я витягну своїх хлопців із цієї халепи».
— В укриття! — гаркнув він і смикнув Сніговія за повіддя, спрямовуючи його за один із будинків. Не минуло й кількох секунд, як у його сіру стіну вп'ялася добра дюжина стріл. Зиркнувши через плече, Міцний Молот побачив, що тільки один із його воїнів не встиг сховатися. Із кількома стрілами в грудях бідолаха стікав кров'ю на вкритій шаром пилюки землі. Стріли пробили його кольчугу так легко, ніби вона була звичайною собі тканиною. Тим часом скакун повстанця, наляканий запахом крові, кинувся навтьоки, залишивши після себе хмару куряви.
Сніговій і собі спробував стати дибки, проте Роран вчасно схопився за балку будинку й залишився в сідлі. Ситуація була вкрай складною, адже вардени не могли ані напасти, ані відступити, бо ворожі арбалетники миттю б зрешетили їх такою кількістю стріл, що їхні тіла нагадували б їжаків. Загін Міцного Молота скупчився за спиною свого ватажка й почав розгублено топтатися на одному місці.
— Що будемо робити, Міцний Молоте? — спитали в юнака кілька воїнів відразу. Схоже, їх геть не хвилювало те, що ватажок не став виконувати капітанового наказу. Натомість усі вони поглядали на Рорана так, ніби він щойно урятував їм життя.
Міцний Молот швидко роззирнувся навкруги, і його очі спинились на лукові, що був прив'язаний до сідла одного з воїнів. Задоволено посміхнувшись, Роран із таємничим виглядом здійняв догори вказівного пальця. Більшість його воїнів не були професійними лучниками, проте кожен із них мав лук і стріли, щоб ходити на полювання тоді, коли загін опинявся в дикій місцевості без підтримки решти варденів.
Потому Роран кивнув на будинок, за яким ховався загін.
— Беріть свої луки й лізьте на дах, — наказав він, — але зробіть це так, щоб не потрапляти ворожим арбалетникам на очі, адже мені дороге життя кожного з вас, мої вірні хлопці! А коли я подам знак, починайте стріляти й стріляйте доти, доки у вас не скінчаться стріли або ж доки останній із ворогів не впаде замертво. Зрозуміло?
— Так, командире!
— Тоді вперед! Ті, кому не вистачить місця на цьому даху, мають здертися на сусідні будинки. Харалде, перекажи це всьому загону, а потім знайди десятьох найкращих лучників і мерщій веди їх сюди!
— Слухаюсь, командире!
Воїни хутко похапали свої луки та сагайдаки. Ті з них, що були поруч із Рораном, миттю повилазили на спини своїх коней, похапались за балки й обережно здійнялися на солом'яний дах. Щоб зайняти позиції на дахах сімох будинків, загонові вистачило кількох хвилин. Невдовзі потому, в супроводі десятьох лучників і купки воїнів, озброєних списами, до Міцного Молота повернувся Харалд.
Воїни скупчились довкола свого ватажка й прикипіли до нього поглядами.
— А тепер слухайте, — набравши повні легені повітря, мовив Роран. — Коли я подам знак, наші лучники почнуть стріляти. Тоді, під прикриттям першої зливи стріл, ми виїдемо до центру села й спробуємо врятувати капітана Едріка. А якщо нам не пощастить цього зробити, тоді ми просто ринемось у бій, і хлопці в червоних сорочках на власній шкурі відчують, яка в нас холодна й гостра сталь. Гадаю, після атаки наших лучників вороги певний час перебуватимуть у сум'ятті, тож навряд чи встигнуть атакувати нас арбалетами. Ви все затямили?
— Авжеж, командире!
— Вогонь! — закричав Роран.
Повстанці, що були на даху, позводились на коліна і з бойовим кличем випустили у ворожих солдатів першу хвилю стріл. Ті просвистіли в повітрі, ніби спраглі крові яструби, що кинулися на свою жертву.
На якусь мить запанувала тиша, проте вже наступної секунди повітря сповнилося відчайдушним завиванням поранених солдатів. Тоді Міцний Молот сказав:
— Уперед, хлопці, поїхали!
Невеличкий загін рвонув довкола будинку галопом, роблячи такі різкі повороти, що коні ледь не лягали на землю. Докладаючись на швидкість і вправність лучників, що їх прикривали, Роран обійшов ворожих арбалетників із флангу й вилетів на середину села, де потрапив у засідку Едрік. Земля під копитами Сніговія була слизькою від крові й усуціль вкрита тілами найкращих воїнів варденів. Ті ж люди Едріка, яких оминули стріли, залишилися без коней і тепер вступили в рукопашний бій із солдатами Імперії. На превеликий подив Міцного Молота, Едрік ще й досі був живий і бився пліч-о-пліч із п'ятьма своїми воїнами.
— Залишайтесь разом зі мною! — гукнув Роран своїм підлеглим, коли ті ринулись у бій.
Сніговій тим часом брикнув передніми ногами й проламав груди двом ворожим солдатам, що кинулись було на Рорана, зловісно зблиснувши мечами. Подумки подякувавши своєму скакунові, юнак став вимахувати молотом, завдаючи смертельних ударів ворогам і радіючи з того, що жоден із них більше не зводивсь на ноги.
— До мене! — крикнув він, порівнявшись із Едріком та рештою воїнів, яким пощастило вижити. — До мене! — на ворожих солдатів посипалась нова злива стріл, тож вони дещо розгубились, оскільки щит у кожного був один, а прикриватися доводилось водночас і від стріл, і від повстанських мечів.
Невдовзі люди Міцного Молота взяли невеличкий загін Едріка в кільце, і юнак загукав:
— Назад! Усім назад! До будинків!
Крок за кроком повстанці стали відступати й, відбившись від останніх воїнів Галбаторікса, дременули під прикриття стін. Під час цього відступу ворогам усе ж таки пощастило вбити трьох варденів із луків, проте решта загону повернулася живою й здоровою.
Опинившись у безпеці, Едрік прихилився до стіни будинку й довго переводив подих. Потому він обвів поглядом Роранових людей.
— Твоя поява була дуже вчасною, Міцний Молоте, — сказав він, — але чому я бачу тебе тут, а не там, де ти мав в'їжджати в село зі своїм загоном?
Роран кілька секунд вагався, проте вирішив розповісти капітанові всю правду. Уважно вислухавши пояснення Міцного Молота, Едрік зітхнув, і на його чолі з'явилась темна зморшка. Юнак приготувався вислухати довгу лайливу тираду, однак капітан не збирався його сварити.
— Накажи своїм людям спускатися на землю, — мовив він. — Вони здійснили подвиг, але порушили дисципліну, тож мають спокутувати свою провину в чесному бою на мечах.
— Але ж нас лишилося надто мало, щоб ми могли прийняти відкритий бій! — скрикнув Роран. — Хіба розумно битися, коли проти кожного вардена виступатиме троє солдатів Галбаторікса?
— Якщо нам бракує кількості, то ми досягнемо успіху завдяки якості! — розлютився Едрік. — Мені розповідали, що ти дуже хоробрий воїн, Міцний Молоте, але зараз я бачу перед собою звичайного наполоханого зайця! Виконуй наказ і не випробовуй мого терпіння, юначе! — По цих словах капітан тицьнув пальцем на одного з Роранових воїнів. — Агов, ти, віддай мені свого коня! — Коли ж воїн зніяковіло затупцяв на землі, капітан легко застрибнув у сідло й гаркнув: — Половина вершників їде зі мною на допомогу Санду! Решта залишаються з Рораном! — Ударивши коня по ребрах, Едрік галопом помчав на інший край села, прокладаючи собі шлях крізь ворожих солдатів, що скупчились між кількома будинками.
