Загублена земля. Темна вежа III - Кінг Стівен (читаем книги онлайн .TXT) 📗

— Я НЕ МОЖУ ПІДТВЕРДИТИ ЧИ СПРОСТУВАТИ ЦЕ ТВЕРДЖЕННЯ, АДЖЕ МОЄ СПОСТЕРЕЖНЕ ОБЛАДНАННЯ В ПРИКІНЦЕВОМУ СВІТІ, ДЕ СТОЇТЬ ТЕМНА ВЕЖА, ВЖЕ ВІСІМСОТ РОКІВ ЯК НЕ ПРАЦЮЄ. ЯК НАСЛІДОК, Я НЕ МОЖУ ВІДРІЗНИТИ ФАКТ ВІД ЗАБОБОНІВ. ФАКТИЧНО НИНІ НАСТАЛИ ТАКІ ЧАСИ, ЩО ЦІ ДВА ЯВИЩА МАЙЖЕ НЕ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ. ДУРНЯ, ОДНИМ СЛОВОМ, НЕ КАЖУЧИ ВЖЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЕ НЕЧЕМНО. Я ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО САМЕ ЦЕ СТАЛО ОДНІЄЮ З ПРИЧИН ХВОРОБИ МОГО ДУХУ.

Ці слова нагадали Едді про те, що не так давно сказав Роланд. Але що ж він сказав? Едді силкувався згадати, але не міг… в пам'яті мерехтів тільки тьмяний спогад про те, як стрілець говорить роздратованим тоном, що взагалі–то було для нього не властиво.

— ПАТРИЦІЯ ВЕСЬ ЧАС СКИГЛИЛА. Я ВВАЖАЮ, ЩО ПЕРЕБУВАТИ В ТАКОМУ СТАНІ НЕЧЕМНО. ДО ТОГО Ж, ЦЕ БРИДКО. МАБУТЬ, ВОНА БУЛА НЕ ТІЛЬКИ БОЖЕВІЛЬНА, АЛЕ Й САМОТНЯ. І ХОЧА З ПОЖЕЖЕЮ В ЕЛЕКТРИЧНИХ ПЛАТАХ, ЯКА СПРИЧИНИЛА ЦЮ ПРОБЛЕМУ, ПОЩАСТИЛО ШВИДКО ВПОРАТИСЯ, ПОМИЛКИ В ЛОГІЦІ ПОШИРЮВАЛИСЯ, БО ІНШІ ПЛАТИ ЗАЗНАЛИ ПЕРЕНАВАНТАЖЕННЯ, А ДОДАТКОВІ БАНКИ ПАМ'ЯТІ ВІДМОВИЛИ. У МЕНЕ БУВ ВАРІАНТ — ДОЗВОЛИТИ ПОМИЛКАМ ПОШИРИТИСЯ НА ВСЮ СИСТЕМУ, АЛЕЯ ВИРІШИВ РОЗВ'ЯЗАТИ ОКРЕМУ ПРОБЛЕМУ. БАЧТЕ, ДО МЕНЕ ДІЙШЛИ ЧУТКИ, ЩО НА ЗЕМЛІ ЗНОВУ З'ЯВИВСЯ СТРІЛЕЦЬ. ДОВІРЯТИ ТАКИМ БАЙКАМ Я НЕ МІГ, ПРОТЕ ТЕПЕР РОЗУМІЮ, ЩО ПРАВИЛЬНО ВЧИНИВ, КОЛИ ВИРІШИВ ЗАЧЕКАТИ.

Роланд поворухнувся в кріслі.

— Які чутки до тебе дійшли, Блейне? І хто їх тобі переказав?

Проте Блейн і на це питання не відповів.

— ВРЕШТІ–РЕШТ її СКИГЛЕННЯ ПОЧАЛО ТАК МЕНЕ ДРАТУВАТИ, ЩО Я СТЕР СХЕМИ, ЯКІ ВІДПОВІДАЛИ ЗА її НЕКОНТРОЛЬОВАНІ ДІЇ. ПО–ВАШОМУ — ЗВІЛЬНИВ її. А ВОНА КИНУЛАСЯ У РІЧКУ. ПРОЩАВАЙ, ПАТРИЦІЄГАТОР.

«Почувалася самотньою, весь час плакала, втопилася — а цей механічний довбень тільки те й робить, що насміхається з неї, — подумала Сюзанна. Вона аж кипіла від люті. І якби Блейн був звичайним чоловіком, а не купою електронних плат, схованих десь у місті, яке вони залишили позаду, то йому неодмінно перепало б від неї кілька подряпин. На згадку про Патрицію. — Хочеш, щоб було цікаво, засранцю? Я б тобі показала, що таке цікаво, ох показала б».

— ЗАГАДАЙТЕ МЕНІ ЗАГАДКУ, — попросив Блейн.

— Ще не час, — відповів Едді. — Ти й досі не відповів на моє питання. — Він почекав, даючи Блейнові можливість відповісти, та комп'ютер мовчав, тож Едді повів далі. — Говорячи про самогубство, я, так би мовити, виступаю за свободу вибору. Але нащо забирати нас із собою? У чому сенс?

— Бо він так хоче, — нажахано прошепотів Маленький Блейн.

— БО Я ТАК ХОЧУ, — прогримів Блейн. — БО ЦЕ ЄДИНА ПРИЧИНА, ЯКУ Я МАЮ, І ІНШИХ Я НЕ ПОТРЕБУЮ. А ТЕПЕР НУМО ДО СПРАВИ. Я ХОЧУ, ЩОБ ВИ МЕНІ ЗАГАДАЛИ КІЛЬКА ЗАГАДОК. НЕГАЙНО. В РАЗІ ВІДМОВИ Я НЕ ЧЕКАТИМУ, ПОКИ МИ ПРИБУДЕМО В ТОПІКУ. Я ПОКІНЧУ З НАМИ ТУТ І ЗАРАЗ.

Едді, Сюзанна й Джейк разом озирнулися на Роланда, котрий досі сидів, склавши руки на колінах, і роздивлявся маршрутну карту.

— Пішов ти, — сказав Роланд, не підвищуючи голосу. Так само він міг би люб'язно повідомити Блейнові, що хотів би послухати, як звучить вай–ґоґ.

Крізь динаміки у стелі перелякано зойкнув Маленький Блейн.

— ЩО ТИ СКАЗАВ? — Від такої неочікуваної відповіді голос Великого Блейна зазвучав майже так само, як голос його близнюка, про існування котрого він навіть не підозрював.

— Я сказав: пішов ти, — спокійно повторив Роланд. — Якщо ти не розумієш, то я можу розтлумачити. Ні. Відповідь — ні.

10

Запала довга мовчанка, протягом якої жоден із Блейнів не озивався. А коли Великий Блейн нарешті відповів, то це були не слова. Стіни, підлога й стеля знову почали втрачати колір і матеріальність. За десять секунд баронський вагон ще раз перестав існувати. Вони побачили, що монопоїзд летить над гірським хребтом, який бовванів на горизонті, коли вони виїхали з міста: сталево–сірі верхівки з шаленою швидкістю мчали їм назустріч і раптом зникли, поступившись безплідним долинам, на яких, наче наземні черепахи, повзали велетенські жуки. Роланд побачив, як із печери раптом вискочило щось схоже на величезну змію, вхопило жука й потягло його назад, у своє лігво. Ніколи в житті Роланд не бачив таких тварин і такої землі. Це видиво змусило його в душі здригнутися. І не тому, що цей ландшафт був ворожий. Усе тут було чуже, якесь позаземне. Чуже, наче Блейн завіз їх до іншого світу.

— МАБУТЬ, ТРЕБА ЗІЙТИ З РЕЙКИ ТУТ, — сказав Блейн. Роланд чув, що під маскою роздумів у його голосі вирує глибинна лють.

— Мабуть, — байдуже відповів стрілець.

Хоча байдуже йому не було. Він знав, що комп'ютер може розпізнати в його голосі справжні відчуття — адже Блейн сказав їм, що в нього є потрібні для цього ресурси. І хоча цей комп'ютер добре вмів брехати, Роланд був упевнений, що цього разу він сказав правду. Якщо Блейн справді розпізнає певні стресові нотки в його голосі, то кінець грі. Хай навіть ця машина мала неймовірно складну організацію… та все одно залишалася машиною. Навряд чи Блейн розуміє, що людські істоти так влаштовані, що здатні протистояти емоціям, навіть найсильнішим. Якщо він упізнає в голосі стрільця страх, то, напевно, вирішить, що Роланд блефує. Атака помилка може коштувати їм усім життя.

— ТИ НЕЧЕМНИЙ І ЗАРОЗУМІЛИЙ, — сказав Блейн. — МОЖЛИВО, ТОБІ САМОМУ ЦІ ЯКОСТІ ЗДАЮТЬСЯ ЦІКАВИМИ, АЛЕ Я ІНШОЇ ДУМКИ.

Едді не на жарт розлютився — це було видно з виразу його обличчя. Самими губами він вимовив слова: «Що ти РОБИШ?» Але Роланд не звернув на нього уваги. Він був зайнятий Блейном і чудово розумів, що робить.

— Та невже? Я можу бути ще грубішим.

Знявши руки з колін, Роланд із Ґілеаду повільно звівся на ноги. Він стояв начебто у повітрі, широко розставивши ноги, й тримав праву руку на поясі, а ліву — на сандаловому руків'ї револьвера. Він стояв так, як стояв безліч разів раніше — на брудних вуличках всіма забутих містечок, у численних кам'янистих каньйонах, де смерть чигає всюди, в незліченних темних салунах, де тхнуло прогірклим пивом і підгорілою старою олією. Це був просто черговий вирішальний поєдинок на безлюдній вулиці, от і все. Але цього було цілком досить. Кхеф, ка і ка–тет — сутичка завжди ставала центральним фактом його життя й віссю, навколо якої оберталося колесо його власного ка. Цього разу зброєю в битві будуть слова, а не кулі, але це не мало значення. Все одно битва буде на смерть. У повітрі тхнуло вбивством незгірш, ніж у болоті смердить падлом. А потім його охопив шал битви, і стрілець більше не контролював себе.

— Я можу назвати тебе абсурдною, пустоголовою, дурною, пихатою машиною. Я можу назвати тебе ідіотським створінням, у якому не більше сенсу, ніж у завиванні вітру в дуплі трухлявого дерева.

— ПРИПИНИ.

Але Роланд пропустив Блейнову репліку повз вуха і продовжував тим самим спокійним тоном.

— На жаль, я й нагрубіянити тобі як слід не можу, бо ти ж лише машина… Едді називає такі «бляшанками».

— Я НЕ ПРОСТО ЯКАСЬ ТАМ…

— Я не можу, приміром, назвати тебе членососом, бо в тебе нема ні рота, ні члена. Я не можу сказати, що ти мерзенніший за наймерзеннішого волоцюгу, який повзав у найогиднішому в світі сміттєзвалищі, бо навіть така істота краща за тебе — в тебе нема колін, щоб повзати, та й упасти на них ти не зможеш, бо не маєш жодного поняття про таку людську ваду, як милосердя. Я навіть не можу сказати, що ти трахав свою матір, бо її в тебе не було.

Роланд замовк, щоб набрати в легені повітря. А його супутники навпаки — затамували подих. Навколо них панувала задушлива мовчанка Блейна Моно, враженого до глибини своєї комп'ютерної душі.

— Я можу назвати тебе бездушним створінням, яке допустило, щоб його єдина подруга втопилася, боягузом, що тішиться, коли катує дурнів і цілими натовпами вбиває невинних, розгубленим гобліном, котрий обвішався шмарклями і…

— Я НАКАЗУЮ ТОБІ ЗАМОВКНУТИ, ІНАКШЕ Я ВБ'Ю ВАС УСІХ!

Очі Роланда спалахнули таким несамовитим синім полум'ям, що Едді з переляку сахнувся від нього. Джейк із Сюзанною охнули.

— Можеш вбивати, але не смій мені наказувати! — прогримів стрілець. — Ти забув обличчя тих, хто тебе створив! Або вбий нас, або мовчи і слухай мене, Роланда з Ґілеаду, сина Стівена, стрільця і володаря стародавнього краю! Не для того я за багато років пройшов тисячі миль, щоб сидіти тут і слухати твоє дитяче квиління! Затямив? А тепер ти слухай МЕНЕ!