Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Ерагон повільно-повільно вклав Брізінгр у піхви.

Яйця драконів і Елдунарі. Здавалось, Вершник не в змозі відразу збагнути грандіозність цього відкриття. Думки рухались напрочуд мляво, так, наче його вдарили по голові. Зрештою, на певну міру, так воно й було.

Ерагон іще якийсь час постояв, а потім рушив убік ярусів, праворуч від чорної, вкритої символами арки. За мить він уже стояв перед Куароком.

— Можна? — і подумки, і вголос спитав Вершник.

Драконоголовий воїн нічого не відповів, а тільки клацнув зубами й гуркітливими кроками відійшов до сяючої ями посеред зали. Свій клинок він так і тримав напоготові, про що Ерагон постійно пам’ятав.

Почуття цікавості й глибокої поваги охопили Вершника, коли він наблизився до яєць. Затамувавши подих, Ерагон перехилився через край нижнього ярусу. Перед ним лежало золотаво-червоне яйце, майже п’ять футів заввишки. Вершник зняв рукавицю й доторкнувся до нього долонею. Яйце було тепле. А всередині, як підказував йому розум, зачаїлася спляча свідомість дракона, який іще не вилупився.

У цю мить гарячий подих Сапфіри торкнувся його шиї. Вона стояла вже поруч.

«А твоє яйце було менше за це»,— сказав Ерагон.

«Це тому, що моя мати була не така стара й велика, як той дракон, що його відклав».

«A-а... Я чомусь не подумав...»

Він глянув на решту яєць і відчув, як стискається горло.

— їх тут так багато,— прошепотів Вершник, притуляючись плечем до Сапфіриної щелепи.

Сапфіра дрібно тремтіла. Ерагон подумав, що вона, мабуть, збожеволіла б від радощів, бачачи цю картину, але все ще не могла повірити в реальність побаченого. Нарешті дракон пирхнув, повернув голову, щоб бачити всю залу, а потім чимдуж ревнув так, що зі стелі полетіла курява.

«Як?! — скрикнула вона подумки — Як ви могли втекти від Галбаторікса? У нас, драконів, немає звички ховатися під час битви. Ми не боягузи, щоб тікати від небезпеки. Як це вийшло!»

«Не так голосно, Б’яртскулар, бо ти можеш налякати малечу в яйцях»,— рівним голосом мовив Умарот.

Сапфіра зморщилась.

«Тоді говори, старче,— пробурчала вона,— поясни нам, як таке могло бути».

На мить здалося, ніби Умарот посміхнувся. Та коли він почав говорити, слова його були безрадісні:

«Справді: ми не боягузи й не маємо звички ховатися під час битви, але навіть дракони можуть зачаїтися й чекати, щоб напасти на свою здобич зненацька. Ти згодна зі мною, Сапфіро?»

Сапфіра сердито пирхнула, хльоскаючи себе хвостом по боках.

«І ми,— продовжив Умарот,— не схожі на фангхура чи інших плазунів, що покидають своїх дітей на життя чи на смерть залежно від забаганки долі. Якби ми взяли участь у битві за Дору Ареба, нас би теж знищили. І тоді перемога Галбаторікса була б повна — він, очевидно, впевнений, що так воно і є,— а наш вид назавжди щез би з лиця землі...»

«І як тільки справжні сили та наміри Галбаторікса стали очевидні,— перебив його Глаедр,— як тільки ми зрозуміли, що він та інші клятвопорушники надумали напасти на Вройнгард,— Враель, Умарот, Оромис, я та інші вирішили, що буде набагато краще, коли ми сховаємо яйця нашої раси разом з певного кількістю Елдунарі. Переконати в цьому диких драконів було легко, бо Галбаторікс полював на них, а вони ніяк не могли захиститися від його магії. Вони прийшли сюди й віддали Враелю на зберігання своє потомство, яке ще не вилупилось, а ті, хто міг, відклали яйця, хоч в іншому разі могли й зачекати. Так, усі ми знали, що існування нашої раси опинилося під загрозою. Здається, наші застережні заходи були добре продумані».

Ерагон потер скроні:

«А чому ж ти не знав про це раніше? Чому не знав Оромис? І як можна було приховати свої думки? Ви ж казали мені, що це неможливо».

«Неможливо,— відповів Глаедр.— Принаймні за допомогою самої тільки магії. Але там, де не діє магія, може допомогти відстань. Ось чому зараз ми перебуваємо так глибоко під землею — на цілу милю під горою Еролас. Навіть якщо Галбаторікс та клятвопорушники й надумали б щось шукати за допомогою розуму в такому пустельному місці, скелі будуть заважати їм куди більше, ніж заплутаний потік енергії землі, що пролягає десь під нами. До того ж, перед битвою за Дору Ареба, понад сто років тому, всі Елдунарі були введені в такий глибокий транс, що він нагадував смерть, і це теж набагато ускладнило пошуки. Ми хотіли розбудити їх одразу ж після того, як закінчиться битва, але ті, хто побудував це місце, так само використали заклинання, що продовжило їхній транс на кілька місяців».

«Так і сталося,— сказав Умарот.— А крім того, є ще одна причина, чому Склеп Душ побудували саме тут. Яма, яку ти бачиш перед собою, виходить на озеро розплавленого каменю, що існує під цими горами від початку світу. Воно дає тепло, необхідне для того, щоб підтримувати яйця в належному стані, а також забезпечує нас, Елдунарі, потрібним нам світлом».

«Ти все-таки не відповів на моє питання,— звернувся Ерагон до Глаедра.— Чому ні ти, ні Оромис не пам’ятали про це місце?»

Замість Глаедра відповів Умарот:

«Тому що всі, хто знав про Склеп Душ, включно з Глаедром, погодились на те, щоб це знання видалили з їхнього розуму й замінили на фальшиві спогади. Це було важке рішення, особливо для матерів яєць, але ми не могли дозволити, щоб хтось поза межами цієї кімнати знав правду. Інакше Галбаторікс міг дізнатися про нас. Тому ми попрощалися зі своїми друзями й товаришами, добре розуміючи, що можемо більше ніколи їх не побачити, і що в тому разі, коли збудеться найгірше, вони загинуть із вірою в те, що ми пішли в небуття... Я повторюю: це було нелегке рішення. А ще ми стерли всі спогади про назву скелі, яка веде до входу в це сховище, так само, як раніше стерли імена тринадцяти драконів, котрі нас зрадили».

«Останню сотню років,— озвався Глаедр,— я прожив, думаючи, що наш вид приречений на загибель. Як я страждав від цього! І всі мої страждання були даремні... Та, з другого боку, я радий, бо своїм незнанням я охороняв нашу расу».

На якусь мить запала мовчанка.

«А чому Галбаторікс не помітив, що вас і яєць не вистачає?» — спитала Сапфіра в Умарота.

«Він вважав, що ми загинули під час битви. Ми були всього лиш маленькою частинкою Елдунарі на Вройнгарді, принаймні не настільки великою, щоб він запідозрив нашу відсутність. А щодо яєць, то я не сумніваюсь, що він був розгніваний, не знайшовши їх, але в нього не було підстав уважати, що його ошукали».

«Так-так,— сумно додав Глаедр,— Сувієль погодився пожертвувати собою, щоб приховати від Галбаторікса наше шахрайство».

«А хіба Сувієль не вбив багатьох своїх?» — здивувався Ерагон.

«Так, убив, і це була велика трагедія,— сказав Умарот.— Тоді ми домовились, що він не буде нічого робити, аж доки не пересвідчиться, що поразка неминуча. Знищуючи себе, він знищив і будинки, де ми зазвичай зберігали яйця. А крім того, він отруїв острів, щоб Галбаторікс навіть не подумав тут оселитись».

«А чи знав він, навіщо вбиває себе?»

«Ні. Він знав тільки те, що це було необхідно. Десь за місяць до битви Сувієль втратив свого дракона. І хоч він утримався від того, щоб піти в небуття, бо для боротьби з Галбаторіксом нам потрібен був кожен воїн, він не хотів більше жити. Сувієль зрадів отриманому завданню — воно давало йому не тільки порятунок, якого він так жадав, але й можливість стати нам у пригоді. Коштом свого життя він забезпечив майбутнє і нашої раси, і Вершників. Він був видатний і хоробрий герой. Колинебудь його ім’я будуть оспівувати в кожному куточку Алагезії».

«А після битви ви чекали»,— сказала Сапфіра.

«Так, потім ми чекали»,— погодився Умарот.

Сама думка про те, щоб провести сотню років в одній-єдиній кімнаті, схованій глибоко під землею, змусила Ерагона здригнутися.

«Але ми тут не ледарювали,— продовжив Умарот.— Коли ми вийшли з трансу, то почали використовувати свій розум, спершу повільно, а потім, тільки-но зрозуміли, що Галбаторікс покинув острів, усе більше й більше. Разом ми мали величезну силу. Ми були здатні стежити за більшістю з того, що відбувалося на землі впродовж багатьох років. Ясна річ, ми не можемо дивитися в магічний кристал, але ми здатні відчувати найтонше мереживо заплутаної енергії, розкиданої по всій Алагезії. А часто ми можемо чути думки тих, хто не докладає належних зусиль, щоб захистити свій розум. Таким чином ми зібрали дуже багато інформації.

Перейти на страницу:

Паолини Кристофер читать все книги автора по порядку

Паолини Кристофер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ерагон. Спадок, або Склеп душ отзывы

Отзывы читателей о книге Ерагон. Спадок, або Склеп душ, автор: Паолини Кристофер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*