Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗

Один мій знайомий сказав, коли ми, стоячи на тротуарі десь неподалік центральних київських вулиць, спостерігали за тим, як мчали автострадою дорогі іномарки: «Не, ну шо ж такое надо украсть и где, главное, надо украсть, шобы кататься на вот таких машинах?». Я тоді подумав: це ж як сильно вбили в голову нашим людям, що для того, аби мати щось дійсно дороге, красиве й добре, — треба обов'язково вкрасти. Я дійшов висновку: влада — це прерогатива переважно нікчемних, психічно хворих, закомплексованих людей, яким не вдалося себе реалізувати в жодній зі сфер людської діяльності. Принаймні влада в нашій країні. Це влада, яка навчила нас красти. Адже мета приходу до влади й боротьби за неї одна — мати змогу красти узаконено і красти те, що хочеш і скільки хочеш.

Влада деморалізує націю, замість того, щоби спрямовувати її у потрібне річище й мотивувати до досягнення необхідних цілей. Уся світова, зокрема європейська й північноамериканська, культура називає людину найвищою цінністю, задля людини працюють заводи та фабрики, задля людини друкуються гроші і продаються продукти харчування, задля людини працюють армії чиновників з єдиною метою — зробити життя однієї, окремо взятої людини кращим, спростити його, зробити комфортним, приємним і, головне, осмисленим: люди до 60-ти працюють і тим самим дозволяють тим, кому за 60, їздити світом, відпочивати на курортах, займатися благодійністю, видавати журнали й альманахи, фотоальбоми і спогади, займатися лижним спортом, виплачувати стипендію обдарованій молоді, брати участь у ток-шоу, читати, сидячи на лавочках у парку, газети, пити в пабах і барах пиво, обговорювати, не думаючи про те, де взяти гроші, що з'їсти на вечерю, чим заплатити за квартиру і за що купити ліків, останні події в Іраку та Кореї, перипетії футбольного чемпіонату, політику США на Близькому Сході, останні астрономічні прогнози, програму уряду й вітрильну регату в австралійській затоці. Це нормальне життя суспільного організму, ненормальним є такий стан речей, коли люди до 60-ти працюють на себе, намагаючись якомога менше віддати в пенсійний фонд, на задоволення потреб тих, кому за 60, і не через те, що не хочуть їм допомогти чи не бачать, як більшість із них рахує копійки на хліб у чергах в продуктові магазини, а лише тому, що знають напевно: більшість із відрахованих ними грошей до цих пенсіонерів усе одно не потрапить, а ляже рівними й тугими стосами в кишені чиновників, які потім на них купуватимуть машини, костюми, краватки, будуватимуть дачі, відпочиватимуть на курортах, даруватимуть діамантові кольє коханкам. А те, що коханок мають навіть найдемократичніші з чиновників, — факт, який не потребує доказів. Одна знайома моєї знайомої розповіла історію про мера досить великого західноукраїнського міста, який у справах прибув до столиці. Прибув він зранку, а повертатися мав лише ввечері наступного дня. Справи владнав ще до обіду й видзвонив свою коханку, дівчинку років сімнадцяти. Приїхала вона до нього. Поцілувалися, полежали в ліжку, а коли він захотів сексу, вона не дала. Мер розгнівався і вигнав її геть. Усе б нічого, тільки дівчинка була з того ж міста, що й він, і повертатися додому мала того ж дня, але грошей на поїзд у неї не було, сподівалася, що він дасть. А він не дав. Добре, що подруга допомогла, давши гривень сто. А наступного дня в газетах написали про цього багатостраждального мера, який бореться за демократію і права й у своєму місті, і в усій Україні і дуже ратує за збереження суспільної моралі. Влада наша наскрізь компромісна. Вона і є отією раковою пухлиною, яка роз'їдає суспільний організм. Дивує те, що сама влада себе винною не вважає. Вона, власне, і не винна, що такою є, це спадкові риси, влада змінилася на генному рівні ще одразу після революції 17-го, коли саме поняття влади набуло іншого змісту. В усьому світі вважають так: влада — це дані народом права служити цьому ж народові. Владу, оскільки за царської Росії Біблія була в пошані, вважали прерогативою Бога, і саме Він визначав, кого наділяти нею, кого — ні. І саме страх Божий тримав у покорі і самих представників влади, і народ, який бачив у них Божих обранців. Після того, як Бог у свідомості народів перестав існувати і влада стала іншою, то й здобувати її стали самостійно і шляхами не завжди чесними. Інша знайома моєї знайомої сказала мені: «Ну подумай, якби ти був чиновником, чи ти б не збудував спершу дачі й хати собі, а потім би вже думав про народ?». Я сказав «ні», вона здивувалася, але нічого не сказала й пішла. Їй усього років двадцять, і вона вже уражена цією хворобою, і якщо колись до влади прийде вона, то робитиме те ж саме, що і її попередники — крастиме. Вона не розуміє простих слів Божих: «Усіляка влада від Бога». Тобто сама система влади — це задум Божий, і Бог дає людям у руки оцей владний скіпетр. Наша влада цей скіпетр передає від батька до сина, від кума до свата, від свата до брата, від брата до небожа, і нема тій вервечці кінця-краю. Наша влада не розуміє, як можна не обманювати, не красти, не лицемірити, не зловживати, не брати хабарів. Щоправда, вона має трохи глузду, тому ролі між своїми представниками розподілила порівну: одні крадуть, інші, якщо настрій у суспільстві вже геть кепський і незадоволення владою зростає, цих крадіїв карають, але так, про людське око, висилаючи їх чи то в Британію, чи в США, чи ще кудись, де тепло, комфортно й нема наших розгніваних і знедолених людей. Я був свідком однієї повчальної історії: великий у міському масштабі чиновник розпікав на колегії, привселюдно, свого заступника — говорив грізно, стукав кулаком, а врешті позбавив його премії на рік уперед і цим обмежився. Люди схвально загули і вдоволено плямкнули. Люди навіть не розуміють, що тієї премії заступникові вистачило б на одну вечерю в ресторані, не більше, і що в його кишеню щодня лягають суми, більші за ту премію в десятки разів. Але на публіку великий міський очільник зіграв — народ заспокоївся. Не розуміємо ми, що влада наша — це не особистості, це багатоголова горгона, і скільки ти голів їй не рубай, виростатимуть інші, бо справа вся не в головах, а в тулубі, який настільки сильно захищений, що пробити його грубу шкіру й дістатися до серця практично неможливо. Влада розумніша за народ, вона хитріша, жорстокіша та багатша, тому вона перемагає. На неї працюють найкращі уми та таланти, цим народом народжені, а тих, які не працюють, влада знищує. Щоправда, після смерті їм зводять пам'ятники, на їхню честь називають вулиці, парки чи сквери, а часом навіть невеличкі населені пункти. Влада наша — це певна закрита система, потрапивши до якої, вийти назад уже неможливо. Влада — це один організм, усі ланки якого пов'язані між собою нерозривними зв'язками, і розірвати їх украй важко, бо владоможці знають: упаде один — упадемо всі, тому, коли ти воюєш з одним чиновником, ти воюєш з усіма водночас, і тому така страшна й безглузда ця війна.