Кулінарні фіґлі - Матиос Мария Васильевна (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Для повноцінного вигляду цього солодкого житла прикріпіть зверху на куреневі якийсь флюгер із тіста чи півника на паличці. Знаєте, у селах так роблять, коли завершують будівництво будинку. Гарно.
Ну, і цвях Ви заб'єте своєму бідному гостеві в тім'я отими фіґлями-міґлями! Голова йому розколюватиметься від Ваших безмовних натяків!
А уявімо собі, що у Вашого обранця голова кучерява, як у негра, а Ви хочете натякнути йому сьогодні, що це вас зовсім не лякає і не знічує, що тоді?
Золота моя… невже Ви думаєте, що я цього не передбачила?
Скажу Вам одне: кучерявим амуром – цим солодким дивом – Ви можете здивувати спадкового кронпринца, не те що кучерявого коханця, пуп якому різали у вітчизняній якійсь недригайлівці чи зачепилові, а хоч би і в самім стольнім граді Києві.
Проте майте на гадці, що вираз кучерявий гість– багатозначний. У нас у горах так кажуть про чоловіка напідпитку. На доброму підпитку.Так що з означеннями будьте обережні. І перш ніж розсекречувати назву торта, бажано з'ясувати, де все-таки Вашому гостеві «пуп рубали». Якщо він «западенець» – раджу гостя кучерявимне називати, навіть коли його кучма нагадує кучму сусідського квартиранта із Зімбабве.
А Кучерявий амур– у цьому, знаєте, щось є. Амур – лямур, алямур не буває тверезим, пригадуєте, визначення моєї бабусі про п'яне серце? Амоя ж бабця, очевидно, про стріли Амура в Розтоках не чула.
Але щось є… Є щось на світі однакове… взаємопов'язане. І може, етимологія нашого прізвища – МАТІОС– таки сягає еллінів, які й придумали Амура.
Хоча фамільні джерела кажуть, що початок нашій родині дав предок – австрієць (можливо, він тоді ще був на німецький манер – Матіас),який 220 років тому оселився в непролазних хащах буковинських Карпат, на території нинішнього хутора Янчулова, олюднив ті хащі, розбудував господарку, разом зі своєю дружиною на прізвище Мендришора дав життя дванадцятьом своїм синам, від яких і пішли теперішні два крила маминої і татової фамілії.
Один професор колись підбивав до мене клини, нахваляючи етимологію мого дещо незвичного для українського вуха прізвища. Ма(ту) – усіма мовами світу означає «мій», «моя», теос(грец.) – де Бог.На українському ґрунті теосзмінилося на – тіос,переконував мене професор. Ось і вийшло: «ма-тіос» – моя богиня.Може, й неправда, а приємно. Але, бігме Боже, поштовху жодної іншої краплі крові, окрім української, не почула в своїх жилах ні разу.
Але коли ми з чоловіком затіюємо сварку, я біжу до шухляди, де зберігаю його листи, і обов'язково шукаю той, який починається словами «Моя богине!» Знаєте, дуже помічнепід час словесного конфлікту «а твоя мама сказала…».
У мене – дівоче, татове прізвище. Бо я чомусь вважаю, що можна а хоч би й десять разів змінити місце проживання, роботу чи тричі чоловіка, а татове прізвище – нізащо.
А у моїх батьків прізвище Матіос– також рідне для обидвох. Мама довго кпинила з тата: «Ото, якби, борони, Боже, розходитися, то й прізвище не треба було б міняти». Дай їм, Боже, здоров'я – 23 лютого 2009 року золоте весілля відсвяткували, 50 років у парі ґаздують і гараздують.
Я читачів своїх привчаю до правильного наголосу свого прізвища маленьким каламбуром: «Я Марія Матіос, мати бджіл і мати ос».Робітна, як бджола, і кусюча, як оса, тобто.
Але пам'ятаю, як забилося моє серце в Афінах, під самісіньким Акрополем у 1994 році, коли на огорожах грецьких домівок – кам'яних мазанок – побачила розвішеці верети нібито із самісіньких Розтік:
3 гуцульським орнаментом і кольором. Іван Малкович тоді засміявся: «Лише не вигадуй про гуцулів грецького походження! Це орнаменти і кольористика усіх гірських народів».
Певно, що так, Іванку, бо ми з тобою гуцули, і я до 1790 року свою родослівну знаю. Але ж цього так мало!..
… А тепер, коли Ви перепочили за моїми побрехеньками і Ваш терпець майже вривається від моєї довгої бесіди, беріться, моя люба, до роботи. Бо наступний торт складний – як Ваші надії на майбутнє. Хтозна, може, справдяться?
Для кучерявого амура беремо 400 г сметани (можна замінити одною склянкою сметани, до якої додати склянку кисляку), 1 банку згущеного молока,
4 яйця, 2 чайні ложки гашеної соди, 2 склянки цукру, 3 стакани муки, ванілін.
І, думаючи про краще майбутнє, з легким серцем і легкою рукою перемішуємо усе це або збиваємо міксером.
Знаєте, іноді я думаю, що навіть торти відбивають реалії нашого життя. Інакше навіщо було б ділити все тісто на дві частини?
Отож діліть. В одну частину додайте 1-2 столові ложки какао і знову добре вимішуйте. Ось вам і день, і ніч нашого життя, радість і сльози, печаль і розлука.
З думкою про все це і навіть трохи більше випікаємо два коржі. Вони повинні вийти високими, пишними, красивими.
Та не все так погано у нашому домі – перекреслюємо набіглу хмарину смутку, якщо ми можемо один корж – той, що білий, – полити горілкою, коньяком чи ромом. Казала ж Вам: язик заплітається. Від чого? Від коньяку. А я люблю добрий коньяк. Бажано правдивий закарпатський – «Тиса», «Ужгород» чи «Карпати». Отже, полили білий корж хмільним, добре змастили кремом, і відклали на тортівницю.
А з темним коржем зробимо деякі екзекуції, як нерідко робить їх із нами життя. Темний корж ламаємо на великі шматки, добре з усіх боків обмочуємо їх у кремі й тісненько, як у час холоду люди притискуються одне до одного, притискуємо – викладаємо ці шматки на білий корж у вигляді кучерявої голови. Ось Вам і кучерявий амур чи Ваш коханчик.
Покладіть торт у холодильник. Коли він добре вихолодиться, прикрасьте його зверху горіхами, чорносливом, ізюмом і залийте помадкою.
Я забула про крем? Люба моя, я нічого не забула. Я просто хотіла чимшвидше наблизити Вас уявою до Його кучерявої голови. Тому рецепт крему подаю тільки тепер. Отже, 600 грамів сметани (а я беру цілий літр), склянка цукру, лимонна шкірка або лимонна кислота – і крем готовий.
Скажу по секрету, що сметану, якщо вона магазинна, а не домашня, я виливаю на друшляк, застелений марлею, і відстоюю кілька годин, щоб для крему лишилося саме густе.
Помадка?
Будь ласка! З ложки какао, 3 столові ложки цукру, 50 грамів масла, 10 столових ложок молока. Закип'ятити, полити торт зверху гарячим.
Згадуйте мене незлим тихим словом за цю кучеряву смакоту! І хай мені в ту мить ікнеться. Туди мені дорога,кажуть гуцули.
А Вашим тілом у ту мить, як я розумію, бігатимуть мурашки задоволення і нетерпіння – оті радісні посланники бажання і втіхи. Не дивуйтеся і не намагайтеся позбутися їх. Мурашина орава, що із таким завзяттям тепер атакує Вас, – не що інше, як пікантна приправа і останній акорд до ще одного рукотворного дива – торта мурашник.
«Мурашник» – це рух на перехресті велелюдного мегаполіса Вашої безмежної душі, розіп'ятої нині між його скупих двозначних слів і щедрих двозначностей Вашого стола.
Отже, якщо Ваша лінькуватість у процесі підготовки цього рандеву не досягла апогею, то Ви, я впевнена, відважилися на цей кулінарний подвиг-торт мурашник. Тим паче, що він не потребує великих зусиль.
Всього лише 2 яєць, пачка маргарину, 2-4 столові ложки цукру і стільки ж сметани чи молока, пів чайної ложки солі, пів чайної ложки соди, погашеної оцтом, ванілін чи цедра лимона, розрихлювач, мука – 3-4 склянки.
Нагадую: тісто для цього торта має бути крутим, як Ваш «крутелик», що крутить серце, неначе шашлик на шампурі. Так що воно може забрати трохи більше борошна.
Тісто добре охолодіть, натріть на грубій тертці, викладіть на змащений маслом пергамент і спечіть у розігрітій духовці на середньому вогні. Коли воно охолоне, розломіть на шматочки.
А далі починається справжня метушня справжнього мурашника. Адже розламані шматочки тіста, розмочений і настояний мак, дрібно посічені грецькі горіхи, ізюм і вишні з варення треба перемішати з вершково-масляним кремом (кожен інгредієнт окремо). Горіхів, ізюму, маку і вишень беріть не більше 1 склянки.
