Адепт - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений txt) 📗

Від небезпек східного Степу Саргиш захищений муром, набагато потужнішим за укріплення Ханбалика. Цей мур має тридцять ліктів заввишки і його охороняють шістдесят дев'ять веж висотою вісімдесят ліктів. Перед муром насипано високий вал, а рів між ними вшир сягає п'ятнадцяти ліктів. Над північною частиною Саргишу здіймаються круглі вежі цегляної фортеці Башнур, де розташовано п'ять сотень варягів.

Має Ітхель ще й третю частину — Священне Місто. Розмістилося воно на високому острові посеред Ітиль-ріки, ближче до західного берега. На острові-висипі збудовано палац Великого Кагана з п'яти великих будівель із цегли, зодягнутих у сніжно-білий арганський мармур. Споруди палацу оточує білий мур: відшліфовані мармурові пластини його обличкування сяють при заході сонця, немов пурпурові дзеркала. З-за муру видніються розкішні дерева, завезені з різних країн і дбайливо доглянуті у суворому кліматі степового міста. В південній частині острова знаходиться прадавнє святилище язичників — Печера Чорної Риби. Вона була шанованою на весь Степ святинею в ті забуті часи, коли на берегах Ітилю жили племена жінок-войовниць, що забили навіть перського імператора Кіра [70], переможця двадцяти держав. Прадавній каган Бешту віддав Чорній Рибі свою улюблену доньку — й уникнув небезпеки. Правовірний іудей цар Ханукка хотів зруйнувати поганську святиню, але сто шістдесят родів Степу — від Ітилю до країни жовтошкірих Шинів — повстали супроти Ханукки. Той відступив.

Раз на три роки Великий Каган із роду Ашини приходить до Чорної Риби і слуги залишають його наодинці з Тисячолітньою Істотою. Каган розповідає Рибі про всі події в обидвох ойкуменах, а Риба пророкує йому підступні напади демонів на Раш-Хазарі і засоби їх відбиття. За це Каган дарує Рибі двох найгарніших наложниць зі свого гарему. Одну з них Риба з'їдає, друга стає жрицею святої Печери. Всі в Хазарії знають слова віщунки Тахшіт: «Доки живе Чорна Риба, не загине жовте місто Степових Вовків».

Острів охороняє особливий загін з юнаків найшляхетнішого походження. Всі вони є молодшими синами патріархів семидесяти двох іудейських родин — нащадків споборників Обадії Першого. Якби Великий Каган загинув наглою смертю, або ж був порушений пророчий спочинок Чорної Риби — всі ці юнаки, їхні жінки та діти були б страчені. Щоб ні один корабель не міг наблизитися до острова, навколо нього вкопані у дно Ітилю бронзові гострі стовпи, і лише нечисленні стерничі, відібрані охороною, знають таємний шлях до Священного.

Над золоченою головною вежею палацу Великого Кагана майорить білий шовковий стяг із зображенням червоного стрибаючого вовка. Цей прапор — знак того, що в палаці перебуває сам живий бог степових поган — Божественний Захарія Ашина Шонор, Великий Каган Раш-Хазарі. Кожного дня, в час пробудження Кагана і в час його злягання з головною дружиною Залманою, служники сурмлять у велетенські бронзові труби. Ревіння цих труб, схоже на рев Зеркелева у буртаських болотах, чути і в Ханбалику, і в Саргиші. Зачувши їхній звук, язичники вклякають на коліна обличчям до Священного і тричі кажуть космічне слово «ом». Звук труб є знаком чоловічої і містичної могутності Кагана. Коли Каган помирає, труби замовкають, а білий прапор ховається за парапетом головної вежі. У часи мого перебування в Ітхелі Каган Захарія був хлопчиком, а Чорна Риба напророчила йому сорок вісім років правління. Напевне, і тепер, у час сповіді моєї, сурмлять труби його життя і здоров'я.

Коли наша валка просувалася вулицями Ханбалика, я дивувався порожнечі і тиші Західного Міста. Не знав я, що влітку цар Хазарії й усі заможні роди виїжджають із міста у свої володіння в Західний Степ. Окрім того, оскільки день мого в'їзду в Ітхель був днем «шабаш», сьомим днем тижня, іудеї Ханбалика відпочивали й молилися. Більшість будинків Ханбалика була дерев'яна, але всюди колоди вкривав грубий шар жовтої глини. Мої родовичі в Києві, навпаки, — деревину поважали, знали різьбярство і тішилися з доброго тепла шерехатої поверхні.

Ми проминули майдан, велетенську білу синагогу з блискучою мідною банею, і в'їхали на дерев'яний міст, що вів до сірих воріт цегляного царського палацу.

Хоч царя Манасії Другого, сина Завулонового, і його дружини Рахелі в місті не було, палац пильно стерегли царські охоронці — арсії, що сповідували віру Мухаммеда; їх не обходив примусовий відпочинок шабашу, вони робили свою справу. Тричі — на мосту, при брамі і за нею — витягав я зірку рабі Ісраеля, і вартові відступали від мене. У темному хіднику, що вів у черево палацу, освітленому смердючими нафтовими світильниками в базальтових чашах, до мене підійшов хазарин, зодягнений у смугастий халат; на його раменах лежав срібний ланцюг із великою перлиною біля застібки. На голену голову хазарина був надітий круглий чорний повстяний капелюх, з-під якого, немов крильця недоробленого Богом кажана, стирчали великі відстовбурчені вуха. Клаповухий покликав старшого охоронця валки й показав на мене:

— Цю людину відіслав до Найвищої Ради достойний рабі Ісраель?

— Так, — сказав охоронець. — Так, адаль Йосія, це саме він, Ратбер-хемег, лікар дому Йосифового.

— Чи не розмовляв цей хемег із кимось дорогою до Святого Міста і в Місті? — спитав охоронця клаповухий Йосія.

— Знаю службу, — образився старий вояка.

Йосія дав йому низку дірчастих дирхемів і відпустив у заслужене забуття. Мені ж наказав іти за собою.

Ми довго мандрували химерно незліченними коридорами палацу, аж поки Йосія відчинив важкі дубові двері до світлої кімнати з високою арковою стелею та стрімчастими довгими вікнами, кольорове скло яких не перепускало зображень світу.

— Ось тут, — сказав шляхетний клаповухий хазарин Йосія, — ти чекатимеш дві доби. Потім старійшини Хак-Кахалу, Найвищої Ради Екзегетів, вислухають твоє повідомлення.

Напевно, на моєму обличчі з'явились ознаки багатьох запитань, народжених від його слів, бо хазарин додав:

— Сьогодні — шабаш. Найвища Рада не збирається. Завтра найдостойніші мудреці-екзегети передбачили зайнятися тлумаченням важливого тексту, що його знайшли торік у Єрусалимі. А вранці наступного дня Найвища Рада заслухає вивідувачів та спостерігачів з околиць Раш-Хазарі. Тебе вислухають одним з перших…

Клаповухий Йосія додав також, що їжі мені подадуть стільки, скільки я забажаю, а ввечері приведуть жінку з Дому царських охоронців.

Кімната, де мене замкнули, була довершена. й затишна Всю підлогу вкривав червоний килим, стіни до половини людського зросту були оббиті пофарбованою в жовте повстю. Невдовзі принесли велику срібну тацю ячмінних коржів, глибоку миску з оливковою олією та повний кошик величезних солодких груш… Вино з царських виноградників було прозоре й легке, немов джерельна волога.

А гарна молода жінка, яку привели згодом служники палацу, бронзовотіла й весела, загасила у теплих глибинах свого лона мій неспокій і стерла долонями вправних рук важкі думи про майбутню зустріч із мудрецями Хак-Кахалу… Ті дві доби чекання минули пухнастою, мов ісфаганський килим, хвилиною, в сяйві смарагдового скла віконниць і бронзової шкіри дівчиська без імені.

Але прийшов світанок другого дня хазарського тижня — «дня пророків» — і вдруге побачив я адаля Йосію. Клаповухий начальник і два охоронці вивели мене з царського палацу у розкішний гай над урвищем-берегом Великої ріки. Цей гай хазари звуть Царським — Бахчімелек. Серед дерев і галявин збудовані склавинськими майстрами пречудові дерев'яні павільйони. В них теплої доби року живуть царева дружина й наложниці, не обрані для його подорожі до літньої резиденції — Семендеру. Великий мур оточує Бахчімелек.

За часів мого перебування в Ітхелі Найвища Рада Екзегетів збиралась у двох місцях. Узимку — в таємному підземеллі головної синагоги Ханбалика, а під час літньої спеки мудрі тлумачі текстів радились у Блакитному павільйоні Бахчімелека, що належав дружині царя, Рахелі.

Перед тим, як увести мене до Блакитного павільйону, на голову мені одягли чорний глухий каптур. Як згодом я зрозумів, це робилося для того, щоб вивідувачі, розпитувані в Хак-Кахалі, не могли впізнати один одного. Крізь тонку тканину каптура я все бачив і чув, але моє незграбне обличчя тепер відходило у простір державних таємниць Хазарії.