Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗

За пропозицією Ноли, агент, що обшукував особняк, перевірив баки зі сміттям і знайшов упаковку нещодавно придбаного стільникового модему. Знаючи точний номер моделі, Нола змогла перевірити сумісні канали передавання інформації, діапазони частот, сервісні мережі і вирахувала найімовірніший вузол доступу для цього переносного комп'ютера — маленький передавач на розі Шістнадцятої вулиці та мистецької галереї Коркоран, за три квартали від храму.

Нола швидко передала цю інформацію Сато в гелікоптер. Наближаючись до Храмового дому, пілот пішов на зниження і поцілив у ретрансляційний вузол електромагнітним імпульсом, вивівши його з ладу за кілька секунд до того, як комп'ютер завершив передавати відеофайл.

— Ти добре сьогодні попрацювала, — сказала Сато. — А тепер трохи поспи. Ти заробила.

— Дякую, пані, — непевним тоном відповіла Нола.

— Щось іще?

Нола помовчала, вочевидь розмірковуючи, казати чи ні.

— Нічого такого, що не зможе почекати до ранку. Добраніч.

РОЗДІЛ 125

Стоячи в тиші елегантної ванної кімнати на першому поверсі Храмового дому, Роберт Ленґдон пустив воду в кахляну раковину і поглянув на себе в дзеркало. Навіть у тьмяному світлі він бачив себе таким, яким почувався, — повністю виснаженим.

Його сумка знову була у нього на плечі, але тепер набагато легша, порожня, за винятком особистих речей та кількох пожмаканих карток із нотатками для лекції. Він не зміг втримати посмішку. Програма його візиту до Вашинґтона виявилася дещо напруженішою, аніж він очікував. Але навіть за таких обставин він мав дякувати долі за те, що загалом все склалося нормально.

Пітер живий.

А оприлюднення відео перепинили.

Кілька разів зачерпнувши долонями води і вмивши обличчя, Ленґдон відчув, що поволі оживає. Все й досі було як у тумані, але адреналін у його тілі потроху вгамовувався і він знову повертався до звичного стану. Витерши руки, він поглянув на годинник із Мікі-Маусом.

«О Господи, так пізно!»

Ленґдон вийшов із ванної і пішов вздовж вигнутої стіни залу слави — широкого проходу під граціозною аркою з портретами відомих масонів — президентів Америки, філантропів, світил науки й культури та інших впливових американців. Зупинившись на мить перед портретом Гаррі Трумена, він уявив собі, як цей чоловік проходив обряди та ритуали, щоб стати масоном, як студіював їхнє вчення.

«За тим світом, що ми бачимо, існує ще один — прихований. Від усіх нас».

— Ти так і йдеш, не попрощавшись? — почувся голос із залу. Ленґдон обернувся.

То була Кетрін. Цієї ночі вона пройшла через пекло, однак зараз мала несподівано бадьорий вигляд, якимось чином примудрившись швидко відновити свої сили.

Ленґдон втомлено посміхнувся.

— Як там Пітер?

Кетрін підійшла до нього і ніжно обійняла.

— Я перед тобою у вічному боргу.

Він розсміявся.

— Ти ж прекрасно знаєш, що я не зробив нічого особливого.

Кетрін надовго затримала його у своїх обіймах.

— З Пітером все буде добре. — Вона відпустила його і зазирнула у вічі. — До речі, він щойно сказав мені дещо, дещо абсолютно неймовірне, дещо прекрасне. — Її голос затремтів від передчуття. — Мені треба самій це побачити. Я за хвильку повернуся.

— Що? Ти куди?

— Я ненадовго. А Пітер хоче з тобою поговорити... сам на сам. Він чекає на тебе у бібліотеці.

— А він не сказав навіщо?

Кетрін посміхнулася і похитала головою.

— Ти ж знаєш, Пітер любить таємниці.

— Але...

— Я скоро повернуся.

І вона пішла.

Ленґдон тяжко зітхнув. Він відчув, що для нього забагато таємниць впродовж однієї ночі. Звісно, залишалися запитання без відповідей і серед них — масонська піраміда та Втрачене Слово, але професор відчував, що відповіді на ці запитання призначалися не йому. Бо він не був масоном.

Зібравши докупи рештки енергії, Ленґдон подався до масонської бібліотеки. Пітер сидів за столом, а перед ним стояла кам'яна піраміда.

— Роберте! — посміхнувся Пітер і кивнув йому. — Мені хотілося б сказати кілька слів.

Ленґдон зобразив на обличчі посмішку.

— І одне з них — Втрачене?

РОЗДІЛ 126

Бібліотека Храмового дому в окрузі Колумбія була найстарішою публічною читальнею. Її елегантні полиці буквально ломилися від чверті мільйону томів, включно з рідкісним виданням «Ahiman Rezon, Таємниці посвяченого брата» [24]. Окрім того, тут було виставлено масонські коштовності, ритуальні артефакти і навіть один рідкісний фоліант, віддрукований вручну самим Бенджаміном Франкліном.

Однак найбільше Ленґдон любив інший скарб цієї бібліотеки, скарб, який мало хто помічав.

То була ілюзія.

Колись давно Соломон показав йому, що під певним кутом зору читальний столик бібліотеки та золота настільна лампа створювали чітку оптичну ілюзію, міраж піраміди з сяючим горішнім каменем. Соломон казав, що завжди вважав цю ілюзію мовчазним нагадуванням про те, що таємниці франкмасонства прекрасно видимі кожному, якщо поглянути на них із певної точки зору.

Однак сьогодні таємниці франкмасонства матеріалізувалися прямо в центрі. Бо Ленґдон сидів напроти Вельмишановного магістра Пітера Соломона та масонської піраміди.

Пітер посміхався.

— «Слово», про яке ти сказав, Роберте, не є легендою. Воно є реальністю.

Ленґдон здивовано дивився на Пітера через стіл.

— Але ж... Я не розумію. Як таке можливе?

— А що тобі так важко збагнути?

«Все!» — хотів було відповісти Ленґдон, шукаючи в сірих очах свого друга хоча б натяк на здоровий глузд.

— Ти хочеш сказати, що Втрачене Слово є реальним і що воно має реальну силу?

— Величезну силу, — підтвердив Пітер. — Воно має силу трансформувати людство завдяки відкриттю древніх таємниць.

— Одне-єдине слово? — з недовірою спитав Ленґдон. — Пітере, як я можу повірити в те, що єдине слово...

— Повіриш, — спокійно заявив Пітер.

Ленґдон мовчки дивився на нього.

— Наскільки тобі відомо, — продовжив Соломон, підводячись з-за стола, — вже давно лунали пророцтва, що настане день, коли Втрачене Слово віднайдуть... день, коли його видобудуть зі схованки і людство знову матиме доступ до своєї забутої сили.

Ленґдон швидко пригадав лекцію Пітера про Апокаліпсис. Хоча багато людей хибно тлумачили Апокаліпсис як катастрофічний кінець світу, це слово буквально означало «відкриття». І науковці передрікали, що це буде відкриття великої мудрості. Грядуща доба просвіти. Та Ленґдон не міг повірити, що таку фундаментальну зміну спричинить одне-єдине слово.

Пітер кивнув на кам'яну піраміду, яка стояла на столі поруч із золотим горішнім каменем.

— Ця масонська піраміда, — сказав він, — легендарний символон. Цієї ночі вона стоїть тут зібрана докупи і... завершена. — Він побожно підняв золотий горішній камінь і поставив його на вершечок піраміди. Важкий золотий моноліт клацнув і став на місце. — Цієї ночі, друже мій, ти зробив те, що ніколи не робилося раніше. Ти зібрав масонську піраміду докупи, розшифрував усі її коди і насамкінець віднайшов ось це.

Соломон витяг аркуш паперу і поклав його на стіл. Ленґдон упізнав сітку символів, які зазнали переставлянь за допомогою квадрата Франкліна восьмого порядку. Він уже мав можливість поглянути на цей аркуш у Храмовій залі.

Пітер продовжив:

— Мені цікаво, чи зможеш ти прочитати цей набір символів. Зрештою, ти ж фахівець...

Ленґдон придивився до сітки.

Гередом, циркумпункт, піраміда, сходи...

Професор зітхнув:

— Пітере, ти сам, напевне, бачиш, що це алегорична піктограма. Безперечно, її мова є скоріш метафоричною та символічною, аніж буквальною та конкретною.