Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“А що до Москви-що ми з нею завязали приязнь, то ми се зробили згідно з порадою в. цар. м., а також тому, що бачили, як вони (Поляки) з ріжних країв наймають військо против вас. Чому б того не мали й ми зробити? краще мати більше приятелів! Що наші посли говорили перед в. цар. м., що Москва здобула вже Смоленськ та инші міста, то була у нас тоді така відомість, але потвердження того досі не маємо; як тільки буде щось нове про се і в инших справах, так не загаємося сповістити в. ц. м., пана нашого мил. Що до затримання Татар, видали ми універсали, аби їх випущено на волю, коли б іще де небудь були: з тим листом Татарин з нашими козаками поїхав шукати по містах. А ширше про все оповістить в. ц. мил. посол наш Семен Савич”.
В примітці додано такі сенсації про соймові ухвали, розповіджені ніби то капеляном Потоцкого, що попав до рук козаків під Уманью. Він мовляв сказав, що військо польське не збиралось на козаків, але такий був наказ короля і всеї Річипосполитої, і сам сей капелян чув на соймі-що на весну, скоро трава добре пуститься, замість короля, з вибору Річипосполитої (сойму), піде його менший брат королевич Кароль з військами польськими, угорськими, мультянськими, німецькими й иншими просто на Умань і там чекатиме Татар: уже при сім поході він велів Потоцкому знайти добре місце на обоз. Сі відомости, мовляв, потверджуються також листом, що знайшовся при однім убитім на Литві. З огляду на се Хмельницький пильно просить хана порадитися з своїми аґами й беями і дати йому пораду, що має робити, і не відмовити в помочи- тим більше, що не козаки дають привід до сеї війни. Просить дати відповідь через послів: сам він, зібравши полки, буде її чекати 12).
В збірці Ґоліньского заховався також лист гетьмана до Сефер-казі, з датою попереднього дня (25 квітня-значить нового стилю) 13)-близький змістом, але коротший, з проханнєм в кінці скоршої відправи посла Семена Савича 14).
З сих листів можна зміркувати, що березневі посли принесли десь в тім часі, в середині квітня н. с., доволі прихильну ханську відповідь-що старий союз Орди з козаками зістається непорушеним, але заразом-запитання що до нового союзу, козаків з московським царем та їx становища супроти московського наступу на польського короля, ханового союзника. На сі питання й прийшлось відповідати Савичу, котрого вислано тим часом, перед поворотом перших послів 15). Висилка такої визначної особи-старого канівського полковника, показує, яке значіннє гетьман і старшина надавали сьому моментові: не допустити до розбиття кримсько-українського союзу, не дати ханові виступити з королем спільно проти козаків. На такий випадок військо грозило ханові походами на Крим і на море, з боку Донського і Запорізького війська. Але ситуація була сильно утруднена тим, що за той час польські посли не тільки постаралися представити в можливо різких і небезпечних формах нову зміну козацької політики-присягу Москві і випровадження на Україну московських воєводів, але й густо посипали сі політичні арґументи польським золотом-принаймні в обіцянках, коли не в готових дарунках, щоб виробити потрібний настрій в ханському осередкові 16). Через те Савича так прикро прийнято, і хан навіть-коли вірити московській реляції- посунувся до такого недопустимого знущання над послом. Можливо, що ся брутальна поведінка мала маскувати перед Поляками дійсну політичну лінію-зовсім не таку рішучу, і тому офіційне звідомленнє Савича, дане в Чигрині, після повороту, 18 н. с. травня, не спиняючись на ханських ексцесах, не представляло висліду посольства дуже песимістично.
Виговський перед московським послом формулює місію Савича в такім запитанню: чи хан буде помагати козакам в війні з Поляками? Коли Савич передав ханові лист гетьмана, що ставив се запитаннє,-хан з своїми людьми, мовляв, довго думали, і питали посла, з яких причин гетьман і військо покинули короля і перейшли під царську руку “без відома хана”. Савич преказував звісне вже нам мотивуваннє, що козаки се мусіли зробити через утиски їx вірі, руйнуваннє їх землі, побиваннє людности-“як і тепер Ляхи за королівським наказом під Уманню і під иншими городами стільки домів зруйнували і попалили, самих козаків, їx жінок і дітей побили і в полон забрали”. Хан тим дуже був збентежений, і нічого не сказав на се, але потім вернувся до свого першого питання: як же се цар уже Смоленськ і инші городи у короля забрав, і до козацьких городів прислав своїх воєводів, і козаки їx прийняли-а ханові про се нічого не кажуть? Савич спростовував, що царські воєводи тільки в Київі, більше ніде нема; про московське військо, чули тільки, що цар пішов на короля, але чи взято Смоленськ і инші городи, то не відомо. Кінець кінцем хан і його люде так сказали: коли козаки з царем не розмиряться, то вони, Кримці, пішлють військо Ляхам на козаків. В тім напрямі впливали на хана молдавський і мунтянський воєводи і угорський Ракоцій: всі вони з'єдналися з королем і ханові радять також помагати королеві на козаків.
В розмові з самим Савичом, що сталася другого дня, 9 (19) травня, московський посол мав нагоду безпосереднє від нього почути, що хан і “кримські люде” гніваються на гетьмана і всіх козаків, за те що вони без відома хана відстали від короля і учинилися в підданстві цареві, і жадають, щоб вони з королем і Ляхами помирились та йшли з ханом воювати Московське царство. Савич, мовляв, на те відповів, що се буде залежати від гетьмана: як гетьман звелить, так вони і зроблять.
В листі від хана до гетьмана Потоцкого, що привіз в копії Савич Виговському від ханського писаря, поляка, колишнього приятеля,-хан повідомляв Потоцкого про свій намір післати до козацького гетьмана свого посла з домаганнєм, щоб козаки відступили від царя і вернулися в підданство королеві,-инакше хан почне воювати козаків 17). Таким чином хан фактично пускав справу в проволоку і обіцяв помагати королеві умовно-коли не дійде порозуміння з гетьманом. Такий був реальний результат місії Яскульского.
З звідомлення його довідуємося, що першу свою розмову з візиром, по перших церемоніяльних авдієнціях, він мав 10 квітня. Засвідчивши приязнь короля до хана, виложив його жалі на Хмельницького, і прохання, щоб з огляду на нововідновлену приязнь з королем хан надалі “випустив з протекції” козаків. Потім, розповівши, як Хмельницький “піддався з Україною Москві”, переказав проханнє короля, аби хан став до помочи королеві против Москви і против козаків. Візир заявив згоду-коли король виконає свої обовязки що до обіцяного ханові харачу, але по такій нібито катеґоричній відповіді — каже Яскульский, хан скликав султанів, мурз, аґів і беїв на нараду, і радився з ними три тижні. Згода візира таким чином зовсім не була рішаючою, та і в словах його, наведених у Яскульского, єсть згадка, що Орда виконує накази Бога і його намісника-себто султана, і хан очевидно мав бажаннє вичікати вказівок з Царгороду. Тим пояснюється такі довгі наради хана з мурзами і беями, згадані у Яскульского: вони скінчилися, аж тоді як прийшов султанський чауш з директивами ханові.
Примітки
1) Реляція адресована канцлєрові надрукована в Ojcz. Spominki. І с. 131, реляція кор. гетьманові-в хроніці Єрлича, на адресу Станислава Лянцкороньского-в Памятниках Київ. ком. III нового вид. ч. 21; на адресу конюшого коронного в записках Ґоліньского с. 705; текст однаковий, деякі ріжниці можуть походити від переписувачів; в реляції гетьманові і конюшому є кінцеві приписки, яких нема в инших текстах.
2) Кримські справи 1653 р., ст. 17.
3) Тамже під 19 березня с. с.
4) Тамже під днем 23 березня.
5) Піддячий, переказуючи розмову, раз-у-раз переходить з третьої особи на першу, і навпаки; я витримую в кожній реляції що небудь одно.
6) Фразеольоґія очевидно постилізована на московське.
7) Тамже під 29 квітня.
