Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
4) Іпат. с. 19.
5) Іпат. с. 6.
6) Іпат. с. 6.
7) Новг. с. 3.
8) Schrader Reallexicon с. 218 і далї, Grosse Die Formen der Familie розд. IX.
9) Перший звернув увагу на суспільний устрій західнїх Сербів і покористував ся ним до реконструкції історичного побуту Словян взагалї Г. Іречек в працї Slovanske pravo v Cechach a na Morave. Спеціально до старо-руського устрою приложив його анальоґії Леонтович-О значеніи верви по Русской ПравдЂ и Полицкому стотуту сравнительно съ задругою юго-западныхъ Славянъ, Ж. М. Н. П. 1867, потім в статї Задружно-общинный характеръ политическаго быта древней Руси, Ж. М. Н. П. 1874 (статя нескінчена, і автор не пішов далї загальних фраз). Погляд Леонтовича був принятий Бестужевим-Рюміним в його Русскій Исторії I, гл. І, 4, і потім його стрічаємо й у декотрих Иньших російських дослїдників. Туж задружну форму клали в основу суспільної еволюції в історії иньших словянських народів — нпр. для Чехії Vacek Vyvoj society a prava slovanskeho v Cechach (Aletheia, 1897), для Польщі — Balzer Kewizya teoryi o pierwotnem osadnictwie w Polsce (Kwartalnik hist. 1898) й ин. Задружну форму положив в основу словянського господарського житя й кольонїзації також Майцен в звісній своїй книзї А). Meitzen Siedelung und Agrarwesen der Westgermanen, der Kelten, Romer, Finnen und Slaven II, 1895). При тім одначе не обходило ся без довільностей і натягань задружної інституції, що мусїли викликати протести. Такі натягання нпр. у Леонтовича й ин. викликали критику Яґіча, Боґішіча, Собестіанского, Самоквасова. Фактично, задруга стала копальнею золота для ріжних будівничих суспільних теорій і кождий знаходив собі там, чого йому було потреба, наповняючи фантазією або натягаючи, чого бракувало. Тому такі критичні остороги були дуже на місцї. Але деякі дослїдники пішли в противний бік і попробували викинути задружний устрій з історії давнього суспільного устрою, як форму пізнїйшу. Перший виступив з таким поглядом сербський учений Новакович в статї: Село (Глас. срп. акад. XXIV, 1891), добачаючи в задружній орґанїзації впливи візантийської і турецької податкової системи, отже явища пізнїйші. Потім розвинув його погляди і ще далї пішов в тім напрямі Peisker в статї Slovo о zadruze (Narodopisny sbornik ceskoslovansky, 1899) і ширше по нїмецьки Forschungen zur Social und Wirtschaftsgeschichte der Slaven 3. Die serbische Zadruga, Берлїн, 1900 (Zeitschrift fur Social- und Wirtschaftsgeschichte, VII); його підтримали також иньші дослїдники старо-словянського устрою як V. Levec (Vestnik Slov. starozitnosti, III ч. 29), Рамм в Globus 1900, Zum Streite uber altslavische Hausschipschaften „Zadruga“, Серґєєвіч в III т. своїх Юрид. Древностей (1903). Та попри деякі цїннї остороги й замітки, ся гадка — звести до самих пізнїйших фіскальних впливів ті родинно-суспільні форми, які між иньшим доховали ся в задружній органїзації, розумієть ся хибна. Критики, що виступили проти сього погляда — як Balzer О zadrudze slowianskiej (Kwartalnik hist. 1899), Смирновъ — Очеркъ культурной исторіи южныхъ Славянъ (Зап. Каз. ун. 1900, V), Kadlec К „Slovu о zadruze“ (Narodopisny Sbornik 1900), Markovic Die Serbische Hauskommunion. 1903, Липськ, — стоять тут на міцнім ґрунтї фактів. Але там де починають ся доводи істновання задруги, се понятє береть ся нераз занадто широко, і під нього підтягають ся явища не конче відповідні.
10) Про ширші родини на українській території: І. Франко: Карпатські Бойки і їх родинне житє-Перший вінок, 1887. Pic Rodovy byt na Slovensku а v uherske Rusi (Casopis musea kral. Ceskeho, 1878). Лучицкій Сябры и сябринное землевдадЂніе въ Малороссіи (CЂверный ВЂстникъ 1899, І і II і осібно, по нїмецьки в Jahrbucher Шмолєра: Zur Geschichte der Grundeigenthumsformen in Kleinrussland). Ал. Ефименко ИзслЂдованія народной жизни, 1884. А. Щербина Договорныя семьи (CЂверный ВЂстникъ 1888, IX). Самоквасовъ Семейная община въ Курскомъ уЂздЂ (Записки геогр. общ. по отделу этнографіи т. IV, 1878). Для полудневої Словянщини головний матеріал дає збірник В. Боґішіча Zbornik zadasnjih pravnih obicaja u juznih Slovena, 1874; з лїтератури назву Боґішіча D'une forme particuliere de la famille rurale chez les Serbes et les Croates (Revue de droit intern. XVI, 1884), Гешова Задружно то владЂнне и работание въ България (Период. Списание 1889), Йовановича Историjски развитак српске задруге, 1896 (Білград), E. Miller Die Hauskommunion des Sudslaven (Jahrb. der internat. Verbin. fur vgl. Rechtswissen. III). Бобчевъ Българска челядна задруга, 1907 (Сборникъ за нар. умотв. XXII). Dopsch Die sudslavische Hauskommunionen (Oester. Rundschau 1909). Для Словаків і Поляків — Цитовані працї Піча й Бальцера. Лїтературу й матеріал про ширшу родину у Словян подає книжка Кадлца (K. Kadlec) Rodinny nedil cili zadruha v pravu slovauskim (1898). Загальнїйше — G. Cohn Gemeinderschaft und Hausgenossenschaft (Zeitschr. f. vergl. Rechtswiss. XIII. 1899).
11) Див. Архивъ Юго-зап. Россіи ч. VIII II, ч. 96.
12) Лїтература: В.-Буданова Формы врестьянскаго землевладЂнія въ Литовско-русскомъ государст†XVI в. — Кіевскій Сборникъ 1892, Єфименкової Дворищное землевладЂніе въ Южной Руси, в І т. зб. „Южная Русь“, Любавского Областное дЂленіе в. кн. Литовскаго с. 453-4, моє — Економічний стан селян на галицькім Поднїстровю (Жерела т. I с. 7-4, про дворища в Галицькій Руси), Лучицького Сябры и сябринное землевладЂніе.
13) Акад. код. § 1, варіанти у Калачова с. 178-9.
14) Bogisic Zbornik с. 511 і далї, Krauss розд. III.
15) Тут племя означає ширший рід. В старословянськім письменстві воно як і родъ значить свояків, рід, але також нарід і ???? , tribus (сї слова в св. Письмі перекладають ся через „племя“), і в сїм останнїм значінню я його уживаю, в противставленню до „рода“ (gens, ????? ).
16) Про се і звязані з сею справою неясности див. т. VI с. 500-2.
СЇЛЬСЬКА ГРОМАДА, ВЕРВЬ
З розвоєм осїлого житя на нових територіях, при значній екстензивности нової кольонїзації, родові звязи, очевидно, слабли далї, і за границями ширшої родини почутє споріднення все більше обмежало ся певним моральним значіннєм, без якихось реальнїйших прикмет. Над ним беруть гору мотиви територіальної близькости, сусїдства, солїдарности територіальної й економічної, принціп громадський і з другого боку-індівідуальний. За ілюстрацію може нам знову послужити наш весїльний обряд, де місце традиційного рода вкінцї заступають сусїди, члени сїльської громади, вже зовсїм не звязані спорідненнєм. Молода спрошує на весїлє всіх сусїдів, або й все село, і сї сусїди в обрядових піснях титулують ся по традиції родом.
Такий перехід від відносин родинних і родових до сусїдських і громадських був тим лекший, що сї відносини сусїдські й громадські розвивали ся таки на основі відносин родинних або родових, або з значною їх домішкою. Уже при першім розселенню дуже часто, або й звичайно рідні осїдали побіч себе ґрупами, і пізнїйше, як розростали ся й дїлили ся ширші родини, на старих займанщинах повставали нові родини, звязані спорідненнєм, і творили громаду, сусїдство.
Ширша родина в своїх ріжних формах (задруга, ґаздівство, дворище) звичайно нїколи не держить ся купи так довго, щоб з розростом своїм дати цїле село, більшу осаду. Спільне господарство вести показуєть ся практичним і можливим тільки до певної границї. Розширяти його в рамах ширшої родини до безконечности — стає неможливим, і коли таке веденнє натрапляє на трудности, дїлить ся ся ширша родина на кілька поменьших, що осїдають окремо одна від другої на старих ґрунтах і починають господарити осібно, а при нормальних обставинах розростають ся й дїлять ся потім далї. Такий звичай — осїдати родинами чи дворищами зокрема, подальше, серед своїх ґрунтів — очевидно споконвічний загальнословянський звичай. Тїсно скуплені многолюдні села, які бачимо тепер — були продуктом пізнїйших господарських і всяких иньших обставин. Стару практику представляють нам українські хутори, або села, які без змін задержали ся так, як розвинули ся з поодиноких відокремлених дворищ 1); такі села гірські карпатські, де поодинокі хати стоять серед своїх ґрунтів, так що село буває розкидане на кількадесять квадратових кільометрів. Сей старий звичай — селити ся відокремленими родинами, очевидно, представляє нам Прокопій в своїм клясичнім текстї про побут Антів і Словен 2), кажучи, що вони мешкають „розкиданими й відокремленими осадами“, „селячись далеко оден від одного“.
