Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Дівчина знов засміялась — Галбаторікс намагався просто злякати її. Тож, не звертаючи уваги на ворогів, які наближалися,— Насуада розуміла, що ніколи не зможе ані перемогти їх, ані втекти,— вона сіла на землю, схрестила ноги й почала наспівувати мелодію старовинної пісні гномів...
Перші спроби Галбаторікса пустити ману могли б легко збити її з пантелику, якби Мертаг не попередив про це заздалегідь. Але щоб не виказати Мертага, Насуаді слід було вдавати, що вона не розуміє того, що Галбаторікс маніпулює її сприйняттям реальності. З другого боку, треба було зробити все можливе, щоб не дати королю змоги ввести себе в оману й думати про те, про що вона не повинна думати, або — ще гірше — присягнути йому на вірність. А зробити це було дуже й дуже непросто.
Першою ілюзією стала жінка на ім’я Ріала. Вона з’явилась у Кімнаті Провидиці в ролі сусідки Насуади по камері. Ця жінка казала, що вона таємно одружена з одним із розвідників варденів в Урубейні. Мовляв, її схопили, коли вона несла йому якесь секретне повідомлення. Приблизно за тиждень Ріала спробувала здобути прихильність Насуади і, нехай не прямо, змусити її визнати, що кампанія варденів приречена на поразку, що причини їхньої боротьби — цілком надумані, а єдино правильний і розумний вихід зі скрутної ситуації — підкоритися владі Галбаторікса.
Спершу Насуада навіть гадки не мала, що Ріала — всього лиш ілюзія. Вона думала, що Галбаторікс просто спотворює значення слів цієї нещасної або, може, маніпулює її власними емоціями, щоб зробити аргументи Ріали більш прийнятними. Збігали день за днем, а Мертаг ні навідувався до неї, ні контактував з нею. Насуада вже почала побоюватись, чи не залишив він її часом у руках Галбаторікса. Ця думка завдавала їй більшого болю, ніж можна було б сподіватися. Принаймні Насуада відчувала, що вона не дає їй спокою ані на мить.
Потім вона почала дивуватись, чому це Галбаторікс ось уже цілий тиждень не приходить, щоб мучити її. Можливо, йому просто ніколи? Можливо, вардени та ельфи вже атакували Урубейн? Ні. Якби таке сталося, то Галбаторікс неодмінно згадав би про це — хоч би тільки для того, щоб познущатися. Словом, і якась дивна поведінка Ріали, і непоясненні провали в пам’яті, і бездіяльність Галбаторікса, і тривала мовчанка Мертага — усе це наводило Насуаду на думку, що Ріала була тільки ілюзією, а відчуттю часу більше не можна довіряти. Ясна річ, Галбаторікс міг змінити її уявлення про перебіг часу. Тим паче, що коли людина перебуває в ув’язненні, її відчуття часу й саме по собі стає якимось розпливчастим. І це було вкрай небезпечно, бо втратити відчуття реального часу означало навіть більше, ніж цілком опинитись у владі Галбаторікса — тоді король міг би на власний розсуд подовжувати чи скорочувати її випробування. Та попри все Насуада була сповнена рішучості боротися з Галбаторіксом. І коли вже їй судилося провести у в’язниці сотню років, то вона готова витримати навіть це.
Так чи інакше, Насуада не піддавалась віроломним нашіптуванням Ріали — тож не дивно, що за деякий час вона зникла з камери, а Галбаторікс натомість вдався до інших хитрощів; Тепер він готував свої видіння ще більш ретельно. Вони стали вигадливіші, хоч жодне з них не виходило за рамки реальності — король і досі щосили намагався приховати своє втручання.
Одного разу він начебто повів її з камери до темниці десь у підвалах фортеці. І там Насуада побачила закутих у кайдани Ерагона й Сапфіру. Галбаторікс сказав, що вб’є Ерагона на її очах, якщо вона не присягне йому на вірність. Дівчина відмовилась. Тоді Галбаторікс почав погрожувати, а Ерагон тим часом викрикнув закляття, що якимось чином звільнило всіх трьох. Побачивши це, Галбаторікс, на превеликий подив Насуади, почав тікати, а вона, Ерагон і Сапфіра рушили до виходу з фортеці.
Усе це було так цікаво й захоплююче, що Насуаді кортіло дізнатися, чим же закінчиться їхня історія, але вона відчувала, що вже надто довго грає в Галбаторіксову гру. А в тому, що це гра, можна було не сумніватись бодай тому, що форма луски навколо очей Сапфіри виглядала зовсім не так як слід.
— Ти клявся, що не будеш брехати мені, доки я в Кімнаті Провидиці,— вигукнула тоді Насуада.— Що ж це, по-твоєму, як не брехня, клятвопорушнику?
На цей раз Галбаторікс розгнівався не на жарт. Він крикнув так, наче перетворився на дракона величиною з гору, відкинув усі свої хитрощі й наказав мучити непокірну бранку, як тільки можна...
Нарешті видіння закінчились — Мертаг подумки дав їй знати, що вона знову може довіряти своїм відчуттям. Здається, Насуада ще ніколи не була така щаслива, відчуваючи доторк його розуму.
Тієї ночі він прийшов до неї, і вони провели разом кілька годин. Просто сиділи й розмовляли.
Мертаг розповів їй про успіхи варденів — вони були вже неподалік від столиці,— про підготовку Імперії до оборони. А ще сказав, що нарешті придумав спосіб, як її звільнити. Та коли Насуада спитала про подробиці, пояснювати він не схотів.
— Мені потрібен ще день або два, щоб перевірити, чи це спрацює — сказав Мертаг— Але я знаю, як це зробити. Повір мені й пам’ятай про це.
Вона вірила і в його щирість, і в його турботу. Навіть якщо їй так ніколи й не вдасться врятуватися, знати, що тут, у полоні, ти не одинока, було надзвичайно приємно.
Насуада з радістю розповідала Мертагові про підступи Галбаторікса та про те, як вона їх викрила.
— А ти сильніша, ніж він очікував,— посміхнувся Мертаг.— Багато води спливло відтоді, як хтось міг дати йому такого відкоша. Я б, мабуть, так не зміг...— він трохи помовчав і продовжив: — Я мало що в цьому тямлю, але знаю, що створити правдоподібну ілюзію неймовірно важко. Будь-який вправний чарівник може змусити тебе повірити в те, що ти пливеш у небі, що тобі холодно чи спекотно або що прямо перед тобою росте квітка. Якісь маленькі складні речі або, навпаки, великі й прості,— це те, що може створити будь-хто, а от для підтримки ілюзії потрібна надзвичайна зосередженість. Якщо тебе хоч трішки відволікти, то в твоєї квітки раптом стане чотири пелюстки замість десяти. А там, дивись, вона й зовсім зникне. Найскладніше відтворювати деталі, бо в природі така шалена кількість деталей, що наш розум навіть не в змозі втримати їх усі. Якщо ти коли-небудь будеш сумніватися в реальності того, що бачиш,— придивись до деталей. Шукай якихось огріхів у деталях. Ілюзіоніст може тут помилитися або тому, що не знає про їхнє існування, або тому, що забув, або просто тому, що хоче заощадити енергію.
— Якщо ілюзія аж така складна річ, то як Галбаторіксу вдається її створювати?
— Він використовує Елдунарі.
— Усі відразу?
Мертаг ствердно кивнув:
— Вони дають і енергію, і потрібні деталі, а він лиш спрямовує їх так, як йому заманеться.
— Виходить, що речі, які я бачу, створені зі спогадів драконів? — спитала з трепетом Насуада.
Мертаг знову ствердно кивнув:
— Так, зі спогадів драконів, а також їхніх Вершників, якщо, звісно, вони в них були.
Наступного ранку Мертаг подумки розбудив її. Він хотів попередити Насуаду про те, що Галбаторікс розпочинає все знову. Мертаг не помилився, бо вже невдовзі найрізноманітніші видіння та ілюзії почали переслідувати її. Але наприкінці дня Насуада помітила, що майже всі ці видіння почали ставати все більш розмитими й простими, так, наче до Галбаторікса чи Елдунарі поступово приходила втома.
Ось і тепер вона сиділа на якійсь пустельній рівнині, наспівуючи мелодію гномів, і чекала, коли кулли, ургали й разаки нарешті накинуться на неї. Вони й справді схопили її. Насуада відчувала, як її б’ють і ріжуть. Час від часу вона кричала, благаючи, щоб цей біль якомога швидше скінчився, та жодного разу навіть не подумала про те, щоб підкоритися волі Галбаторікса.
Аж раптом рівнина зникла. Біль відступив.
«Усього цього нема,— сказала сама собі Насуада.— Воно існує тільки в моїй уяві. Але я не здамся. Я сильніша за своє немічне тіло...»
Тим часом перед її очима з’явилась темна печера, ледь-ледь освітлена зеленими сяючими грибами. Тиша. Тільки десь зовсім поруч чути сопіння якоїсь величезної істоти, а ще краплі води лунко падають у темряві між сталагмітами. Мить — і Насуада відчула позаду теплий подих чудовиська й солодкаво-блювотний запах мертвечини.
