Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
— Ні в якому разі! — відказав Берглі. — Лишень подумайте, мадам, що може трапитися з вашими стосунками із північними сусідами, якщо ви погодитеся пустити через кордон десятки шотландських відьом?!
— У Шотландії вже не залишилося багато відьом, — похмуро зазначив Метью. — Оскільки ви відкинули всі мої попередні прохання.
— А я гадала, Привиде, що одне з твоїх завдань тут, в Англії, полягало у тому, щоб ти не давав можливості своїм одноплемінникам втручатися в нашу політику. А якщо ці приватні махінації стануть надбанням широкого загалу? Що ти тоді скажеш? Як поясниш свої дії? — спитала Єлизавета і втупилася в Метью прискіпливим поглядом.
— Скажу, що злидні часто зводять чоловіків із дивними компаньйонами та партнерами, ваша величносте.
Єлизавета здивовано мугикнула.
— Жінок це стосується значно більше, ніж чоловіків, — сухо зауважила вона. — Що ж, гаразд. Домовилися. Поїдете до Праги й привезете звідти Келлі. Пані Ройдон може, тим часом, залишитися зі мною при дворі, щоб гарантувати ваше швидке повернення.
— Моя дружина не є частиною угоди, до того ж, немає потреби посилати мене до Богемії в середині січня. Вам конче потрібен Келлі. Я потурбуюся, щоб його доставили сюди.
— Ви тут не король! — скрикнула Єлизавета, тицьнувши пальцем у груди Метью. — Поїдете туди, куди я вас пошлю, пане Ройдон. А якщо не поїдете, то я накажу заарештувати вас і вашу дружину-відьму як державних зрадників і кинути до Тауеру. А, може, придумаю для вас щось значно гірше, — сказала Єлизавета, блиснувши очима.
Хтось зашкрябав у двері.
— Увійдіть! — заволала Єлизавета.
— Графиня Пемброкська просить аудієнції, ваша величносте, — вибачливо сказав стражник.
— Чорти б її забрали! — вилаялася королева. — Мені хоча б на мить можуть дати спокій?! Упустіть її.
Мері Сідней вплила з холодного передпокою до натопленої приймальні королеви. На півдорозі вона зробила ввічливий реверанс, пройшла далі, а потім іще раз вклонилася.
— Добридень, ваша величносте, — сказала вона, не піднімаючи голови.
— Що привело вас до двору, леді Пемброк?
— Колись ви ласкаво обіцяли зробити мені послугу, ваша величносте, якщо в ній виникне потреба.
— Так, так, — роздратовано погодилася Єлизавета. — Що ваш чоловік утнув цього разу?
— Абсолютно нічого, — відповіла Мері, підводячись. — Я прийшла до вас просити дозволу послати пані Ройдон у відрядження з важливим дорученням.
— Не уявляю — навіщо, — сказала Єлизавета. — Вона не справляє враження ані корисної, ані здібної жінки.
— Для моїх експериментів мені потрібні спеціальні скляні посудини, котрі можна роздобути лише в майстернях імператора Рудольфа. Дружина мого брата — вибачте, але мушу нагадати, що після смерті Філіпа вона знову вийшла заміж і тепер є графинею Есекс, — сказала мені, що пана Ройдона посилають до Праги. Із вашого дозволу пані Ройдон зможе поїхати разом із ним і привезти те, що мені потрібно.
— Цей марнославний дурнуватий хлопчисько! Граф Есекс ніяк не може не поділитися з усім світом будь-якою цікавою новиною, про яку він дізнається. — Єлизавета різко крутнулася на п’ятах, сколихнувши свою сріблясто-золотисту одіж. — Я накажу тому папузі голову відрубати.
— Коли мій брат загинув, захищаючи Англію, ви якось пообіцяли зробити мені послугу, — сказала Мері, з невинним виразом обличчя невимушено посміхнувшись мені та Метью.
— І ви збираєтеся змарнувати таку дорогоцінну можливість на оцих двох? — скептично спитала Єлизавета.
— Колись Метью врятував життя Філіпу. Тепер він мені як брат. — Мері з удаваною наївністю закліпала очима на королеву.
— Ну ви й хитрюга, леді Пемброк. — Шкода, що ми так рідко бачимо вас при дворі, — сказала Єлизавета, здіймаючи руки догори. — Гаразд, я дотримаю свого слова. Але мені потрібно, щоб до середини літа Едвард Келлі був тут. І я не хочу, щоб виконали це завдання абияк. Я не хочу, аби про це дізналася вся Європа. Ви мене добре зрозуміли, пане Ройдон?
— Так, ваша величносте, — відповів Метью, скрипнувши зубами.
— У такому разі вирушайте до Праги. І забирайте з собою вашу дружину, щоб потішити леді Пемброк.
— Дякую, ваша величносте. — Я з тривогою поглянула на Метью, бо у нього був такий вираз обличчя, наче він збирався відірвати Єлизаветі голову разом із перукою.
— Геть з очей моїх — усі, поки я не передумала. — Єлизавета повернулася до свого крісла і, важко опустившись в нього, відкинулася на різьблену спинку.
Кивком голови лорд Берглі вказав, що нам краще виконати наказ королеви — і якомога швидше. Але Метью не міг просто так полишити справи.
— Одна порада, ваша величносте. Не довіряйте графу Есексу.
— Ви його недолюблюєте, пане Ройдон. Недолюблюють його й Вільям та Волтер. Але він дає мені можливість знову відчути себе молодою. — Єлизавета глянула на нього своїми чорними очима. — Колись і ви прислужилися мені у цьому сенсі й нагадали про кращі часи. А тепер ви знайшли іншу жінку, а мене покинули.
— тихо мовив Метью. — Я — ваша тінь, ваша величносте, і не маю іншого вибору, окрім як іти за вами.
— А я вже втомилася, — сказала Єлизавета, відвертаючись, — і мені зараз не до поезії. Залиште мене.
— Ми не поїдемо до Праги, — сказав Метью, коли ми сіли в барку, і вона вирушила до Лондона. — Мусимо повертатися додому.
— Королева не відпустить тебе просто тому, що ти втечеш до Вудстока, Метью, — резонно зауважила Мері, кутаючись у шерстяний плед.
— Він не про Вудсток говорить, Мері, — пояснила я. — Метью має на увазі… вирушити кудись дуже-дуже далеко.
— А-а-а-а, — протягнула, нахмурившись, Мері. — Ясно. — І зробила зумисне непроникний вираз обличчя.
— Але ж ми такі близькі до того, що хотіли знайти, — заперечила я. — Ми знаємо, де знаходиться манускрипт, і він може дати відповіді на всі наші запитання.
— А може ця інформація така ж «правдива», як і та, згідно з якою манускрипт знаходиться в домівці доктора Ді, — роздратовано кинув Метью. — Ми роздобудемо його в інший спосіб.
Але згодом Волтеру вдалося переконати його, що королева й справді замкне нас обох до Тауера, якщо ми не послухаємося її. Коли я сказала про це Гуді Альсоп, вона, як і Метью, висловилася проти поїздки до Праги.
— Вам слід повернутися до вашого часу, а не їхати до далекої Праги. Навіть якби ти залишилася тут, то пройдуть тижні, перш ніж можна буде належним чином підготувати заклинання, яким вдасться повернути вас додому. Магія має керівні правила та принципи, які тобі ще слід опанувати, Діано. Усе, що ти маєш зараз, це неслухняний вогнедишний дракон, сліпучий ореол та схильність ставити питання, що призводять до несприятливих або небезпечних відповідей. Ти ще не маєш достатніх знань про своє ремесло, щоб успішно виконати свій задум.
— Я продовжу своє навчання у Празі, обіцяю вам, — сказала я, беручи Гуді Альсоп за руки. — Метью уклав з королевою угоду, яка може врятувати життя десяткам відьом. Нас не можна роз’єднувати, бо це надто небезпечно. Я не дозволю йому податися до імператорського двору без мене.
— Та бачу, — сказала вона, сумно посміхнувшись. — Не дозволиш, доки в твоєму тілі є хоч краплинка життя. Гаразд. Їдь до Праги зі своїм вером. Але я не можу передбачити, чим це скінчиться.
— Привид Бріджет Бішоп сказав мені: «Немає шляху вперед, на якому б не було його». Коли я відчуваю, як наші життя летять в невідомість, то знаходжу в цих словах втіху, — відповіла я, намагаючись заспокоїти стареньку. — Допоки ми з Метью разом, напрямок нашого руху не має значення, Гуді Альсоп.
Через три дні, на свято Святої Бригіди, ми відпливли з Англії, аби побачитися з імператором Священної Римської імперії, знайти зрадливого англійського демона та хоч краєм ока поглянути на Ешмол-782.
