Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— Він забалакується (сказав брат Жан), сіромаха! Геть його ік тисячам, мільйонам, сотням мільйонів бісів, цього бісового рогоносного рогача! Гей ти, тигре муругий, підсоби нам! Підсобиш ти чи ні? Всім на бакборт! Священною главою Пана-Бога свідчусь, що це за малп'ячий отченаш бубониш ти собі під носа? Цей гаспидський rope-моряк і накликав бурю, і зараз тільки він один на всьому кораблі не допомагає команді. Присяйбогу, як ви свій зад не відірвете, я поквитаюся з вами, як демон бурі. Сюди, юнго, сюди, серденько, держи міцніше, я грецьким вузлом зав'яжу. О, який ти бравий! Дай Боже вискочити тобі на абата в Талмузі, а того, хто там старшинує, перевести б до Круле! Понократе, брате! Дивіться, щоб вас там не забило! Епістемоне! Відійдіть від бортової сітки, я бачив, як туди блискавка вдарила.

— Здиблюй!

— Добре сказано! Веселіше, веселіше, веселіше! Готуй човна! Веселіше! Лишенько, що се? Прова — на тріски! Гриміть, біси, пердіть, сціть, серіть! Срав я на цю хвилю! Дяка Богу, вона мене не злизала. Таке враження, що мільйони місцевих чортів зібралися на свій капітул або ж ячать на виборах нового ректора.

— На бакборт!

— Добре сказано! Гей, юнго, бережи макітру! Вище, сто чортів, вище! На бакборт, на бакборт!

— Бе-бе-бе, бу-бу-бу! (казав Панурґ) Бу-бу, бе-бе-бе, тону! Ні землі, ні неба не видно. Леле, лелечко! З чотирьох стихій тут зосталося тільки дві: вогонь і вода. Бу-бу-бу, бу-бу! Ех, аби Господь з великої ласки своєї переніс мене оце до сейського виноградника чи до шінонського пиріжечника Інокентія, ближче до розмальованої винарні, я б навіть надів фартуха і пік би пиріжки! Помічнику капітана! Ви не могли б викинути мене на суходіл? Мені розповідали, що ви до всяких таких штук вельми удатний. Я віддам вам усю мою Сальмі і мою велику слимачню, якщо завдяки вашим визвороткам ступлю на твердь. Леле, лелечко, тону! Послухайте, друзі мої! Позаяк до тихої гавані нам все одно не прибитись, станьмо на рейді депопадя. Киньте котвиці. Утечемо небезпеки, благаю вас! Дорогий друже, будь ласка, закиньте зонд і оливницю! Треба зміряти глибину. Зондуйте, друже мій, ради Бога! З'ясуймо, чи можна тут пити стоячи, не нахиляючись. У мене вже є якісь здогади.

— Гей, реї геть! (гукнув лоцман). Реї геть! Руку на фал! Талі відведи! Фаль топенанта! Вітрила бережи! Галси нижче, нижче, гей! Реї спусти! Ріж носом воду! Витягни румпель! Лягай у дрейф!

— Де ми? (сказав Пантагрюель). Боже, Спасителю наш, рятуй!

— Лягай у дрейф! (гукнув Жаме Брає, старший лоцман). Лягай у дрейф! Кожен про свою душу думай і молись, надія тільки на чудо!

— Дамо (сказав Панурґ) якусь гарну і врочисту обітницю! Леле, леле, лелечки, бу-бу, бе-бе-бе, бу-бу-бу! Горенько, горечко! Пошлемо когось із нас на прощу! Авжеж, скинемося по кілька ліарів, авжеж!

— Гей, туди, туди (сказав брат Жан), сто чортів вам у печінку! На штирборт! Лягай у дрейф, святі всі при нас! Витягни румпель, гей! У дрейф, у дрейф! Вип'ємо, абощо! Тільки найкращого, щоб і смакувало і живіт гладило! Гей, кок, чуєте? Зметикуйте, упорайте! Все одно у вас полетить воно к бісовій матері. Гей, пахолку! Таргань сюди моє блювотне! (Так він свій Требник узивав). Стривайте! Корки геть, мій друже, ось так! Господи, твоя воля! Ну й град, ну й блискавка! Гей ви там, нагорі! Тримайтесь, будь ласка! Коли у вас День Усіх Святих? По-моєму, у нас не день, а ніч, і не Всіх Святих, а всіх чортів.

— Падку мій! (сказав Панурґ). Брат Жан свою душу даремно занапащає! Якого щирого друзяку я втрачаю! Леле, лишечко, що година, то й новий клопіт! Від Сцілли ми йдемо до Харибди. Горенько, я тону! Confiteor! Одне тільки слово духівниці! Пане добувачу квінтесенції, друже мій, мій Ахате! Ксеномане, мій маєточку! Гай-гай, я тону, дві слові духівниці. Ось тут, на цьому коцику.

Розділ XXI

Хвища триває і півслівця про духівниці, на морі складені

— Складати духівницю (сказав Епістемон) у таку годину, коли нам доводиться що є сили моцуватися, аби допомогти команді уникнути розбиття, справа, по-моєму, недоречна і програшна і нагадує мені легіонерів і миньйонів Цезаря, які до Галлії з ним упавши, заходилися складати заповіти з приписками, нарікали на недолю й оплакували розлуку з жінками і римськими друзями, а тим часом треба було взятися до зброї і розбити вщент Аріовіста, свого ворога. Це дурниця, гідна очкура, який перекинув на ниві воза і замість підігнати воляк і власноруч витягти колеса, почав благати Геркулеса. На кий біс вам тут тестамент? Адже у нас або пан або пропав. Як ми з біди вирвемось, він нам ні до чого. Заповіт набирає чинности лише тоді, як заповідач сконав. Якщо ж ми втонемо, то й він же стане потопельником. Хто ж передасть духівницю душоприказникові?

— Якась добра хвиля (відповів Панурґ) викине його на берег, мов Одисея, а царева донька, ідучи за години гуляти, знайде його і стане сумлінною виконавицею моєї останньої волі: зведе мені в березі пишний гробівець, не согірший за той, який Дідона звела мужу своєму Сихею; Еней — Деїфобу, на Троянському березі, біля Рети; Андромаха — Гектору, в городі Бутроті; Арістотель — Гермію і Евбулу; атенці — поетові Еврипіду; римляни — Друзу в Германії й Олександру Северу, своєму імператору, в Галлії; Арівропластіс — Каллакохросу; Ксенокріт — Лісидіці; Тимар — синові своєму Телевтагору; Евполід і Аристодіка — синові своєму Теотиму; Онест — Тимоклу; Каллімах — Сополіду, синові Діокліда; Катулл — своєму братові; Статій — своєму батькові, а Жермен де Брі — Ерве, бретонському морехідцеві.

— Ти мариш (сказав брат Жан). Підсоби нам, п'ятсот мільйонів чортів тебе візьми, підсоби, шанкр тобі у вуса, півтора ліктя пранцюватих чиряків тобі на плюндри і на нову матню! Адже наш корабель зазнає аварії! Господи, хіба ми можемо взяти його на буксир? Тут усі морські біси зібрались! Ні, хай мене чорти візьмуть, та тільки нам не виграмолитись!

Аж це почувся вигук Пантагрюеля, він такий побожний зробився і гукав товстим голосом:

— Боже, спаси нас! Гинемо! А втім, хай буде не по нашому бажанню, а дійся твоя свята воля!

— Бог (сказав Панурґ) і Пречиста Діва при нас! Лишенько, тону! Бе-бе-бе, бу-бе-бе, бу-бу! In manus! Господи милосердний! Пошли мені якогось дельфіна, щоб він переніс мене на суходіл, як малого Аріона! Я гарно заграю на арфу, як вона ще вціліла.

— Чорт мене бери! — сказав брат Жан.

— З нами Бог! (промурмотав Панурґ крізь зуби).

— …якщо я зараз не злізу і не доведу тобі навіч, що твої яйця теліпаються на заду орогаченого, рогоносного і знероженого теляти! Му-у, му-у, му-у! Іди нам сюди підсобити, ревучий бугаяко, тридцять мільйонів чортів тобі в пельку! Ідеш ти чи ні, тюленю? Тьху, який гидкий квисля!

— Від вас тільки це й чуєш!

— А ну, подайте сюди моє любе блювотне — зараз я його проти шерсті погладжу, почитаю з кінця. Beatus vir qui non abiit [424]. Я напам'ять це знаю. Звернімося до житія святителя Миколая:

Хуртовиною звали в колежі Монтегю одного великого шмагателя бурсаків. Якщо ці любителі сікти бідолашних дітей, невинних бурсаків, засуджені на вічну муку, то він, уже напевне, висить зараз на колесі Іксіона і парить різкою куцого песика, щоб він крутив його швидше; якщо ж за сіканку невиняток вихователям дарується вічне блаженство, то, мабуть, він зараз найвище…

Розділ XXII

Кінець хуртовини

— Земля, земля! (гукнув Пантагрюель). Я бачу землю! Хлопці, не журись! Ми недалеко від пристані. Я бачу, небо на півночі яснить. Сироко відчуваєте?

— Вище носа, хлопці (сказав лоцман), вітер переліг! До великої стеньги! Веселіше, веселіше! До драбинок грот-щогли! Кодолу на кабестан! Крути, крути, крути! Руку на фал! Веселіше, веселіше, веселіше! Поверни румпель! Міцніше линву тримай! Готуй саниці! Готуй шкоти! Готуй буліні! Сади галси на бакборті! Румпель на вітер! Тягни шкот штирборту, сучий ти сину!