Точка Обману - Браун Дэн (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗
Ясно, що зараз баластні баки заповнювалися водою.
Але ж такого не мало бути!
Баластний бак на кожному батискафі мав отвори внизу і вгорі. Унизу — для впуску води, а угорі — для випуску повітря. Нижні отвори називалися заливними отворами, а верхні — випускними клапанами. Останні відкривалися, щоб випустити повітря і впустити воду.
Може, верхні клапани «Тритона» з якоїсь причини виявилися відкритими? Але Толланд не міг собі такого уявити. Він помацав руками верхню частину одного з баластних баків. Випускні клапани були закриті. Та коли він намацував їх, то виявив ще дещо.
Отвори від куль.
Чорт! Коли Рейчел заскочила всередину, спецназівець зрешетив «Тритон» кулями. Толланд негайно пірнув і підплив під батискаф, ретельно проводячи руками по найважливішому з баластних баків — цистерні швидкого занурення. Британці називали її «експресом на дно», німці — «свинцевими черевиками». В обох випадках значення було більш ніж прозорим. Цистерна швидкого занурення, якщо її наповнити водою, надзвичайно швидко тягнула апарат під воду. Провівши рукою по стінках бака, Толланд виявив десятки кульових отворів. І відчув, як вода швидко наповнює бак. «Тритон» готувався до різкого ривка на глибину, подобалося це Толланду чи ні.
Батискаф перебував тепер на глибині трьох футів. Перемістившись до носа, Толланд притиснув обличчя до скла. Рейчел гепала руками об скло і щось кричала. Зачувши в її голосі страх, Майкл відчув себе безсилим. На мить він перенісся в минуле, коли сидів у шпиталі й спостерігав, як помирає кохана жінка, але нічого не міг вдіяти. Однак зараз, під водою, Толланд пообіцяв собі, що такого більше не повториться. «Тобі жити», — сказала Селія, але він не збирався жити далі сам... як колись. Не збирався.
Легені Толланда криком кричали, благаючи повітря, але він усе одно залишався поряд із Рейчел. Щоразу, коли вона била по склу, зринали зграйки повітряних бульбашок, а батискаф просідав усе глибше й глибше. Рейчел щось кричала про воду, яка проходить крізь скло.
Переднє скло пропускає воду.
Дірка від кулі? Навряд чи. Його легені вже не витримували, і Толланд зібрався на поверхню. Коли він пропливав нагору повз велике акрилове скло, то зачепив пальцями шматок гуми, який висмикнувся. Отже, ущільнення пошкодилося під час падіння батискафа. Ще одна погана новина.
На поверхні Толланд тричі глибоко вдихнув, намагаючись прочистити думки. Вода, що просочувалася в кабіну, лише прискорить спуск батискафа на дно. Він уже був на п’ять футів під водою, і Толланд ледь торкався його ступнями. Якщо він добереться до моторного відсіку і знайде балон зі стиснутим повітрям, то зможе скористатися ним для того, щоб продути цистерну швидкого занурення. Хоча продування пробитого бака — Сизифів труд, ця процедура могла б утримати «Тритон» біля поверхні води ще якусь хвилину-дві, а потім пробитий бак заповниться знову.
І що тоді?
Не маючи вибору, Толланд приготувався пірнути. Увібравши в легені максимум повітря, він неприродно розширив їх так, що вони аж заболіли. Треба збільшити ємкість легенів. Набрати більше кисню. Аби більше пробути під водою. Та коли він відчув, як розширилися легені, йому на думку спала дивна ідея.
А що, як збільшити тиск усередині самого підводного апарата? Купол мав пошкоджене ущільнення. Якщо Толланд збільшить тиск усередині кабіни, скляне вікно може луснути й відскочити і Рейчел матиме змогу вибратися.
Він видихнув і постояв на поверхні батискафа, обмірковуючи такий варіант і його реальність. Зрештою, підводний апарат побудували так, що він витримував величезний тиск лише в одному напрямку — ззовні. Логічно? Зсередини ж міцність була набагато нижчою.
Більше того, у «Тритоні» використовувалися уніфіковані з «Гоєю» перепускні клапани, щоб зменшити кількість запасних частин, які доводилося мати на судні. Толланд може просто приєднати шланг подачі балона високого тиску до перепускного клапана аварійної вентиляції, розташованого ліворуч! Від нагнітання тиску в кабіні Рейчел стане дуже боляче, але це допоможе їй вибратися назовні.
Толланд набрав повні легені повітря і пірнув.
На той момент батискаф уже занурився на вісім футів, і темрява та течії сильно заважали орієнтуватися у воді. Швидко знайшовши балон, Толланд приєднав шланг до кабіни і приготувався нагнітати стиснене повітря. Та коли він уже схопився рукою за стопорний клапан, жовтий напис на боці глибоководного апарата нагадав йому, наскільки небезпечним може виявитися такий крок: ОБЕРЕЖНО! СТИСНУТЕ ПОВІТРЯ — 3000 ф/кв. дюйм.
Три тисячі фунтів на квадратний дюйм! Залишалося тільки сподіватися, що скляний купол «Тритона» відскочить іще до того, як величезний тиск у кабіні розчавить легені Рейчел. Це було все одно, що встромляти потужний пожежний брандспойт у гумову кулю з водою і сподіватися, що ця куля швидко лусне.
Він знову взявся рукою за стопорний клапан — і прийняв рішення. Зависнувши на спині тонучого батискафа, Толланд повернув ручку клапана. Шланг одразу ж напружився і став як залізний; Толланд почув, як у кабіну з величезною силою хлинуло стиснене повітря.
А у «Тритоні» Рейчел відчула, як раптом гострий біль пронизав їй голову. Вона хотіла закричати, але повітря увірвалося в її легені з такою силою, що їй здалося, наче вони ось-ось луснуть. їй здалося, що очі втискаються глибоко в череп. Оглушливий гуркіт ударив по її барабанних перетинках, і вона мало не знепритомніла. Рейчел інстинктивно заплющила очі, міцно зімкнувши повіки, і руками затиснула вуха. Але біль посилювався.
Раптом вона почула перед собою гепання. Вона на мить розплющила очі — якраз щоб побачити у темній воді розпливчастий силует Майкла Толланда. Він притиснувся обличчям до скла. І жестами закликав її щось робити.
Але що?
Рейчел ледь бачила його у темряві. Її зір затьмарився, бо очні яблука деформувалися від високого тиску. Але навіть у такому стані вона угледіла, що батискаф занурився у воду далі, ніж сягали промені підводних ліхтарів «Гої». Навколо було лише суцільне чорне провалля.
Толланд прилип до вікна «Тритона» і все гупав і гупав. Його легені боліли, благаючи повітря, і він знав, що за кілька секунд йому доведеться повертатися на поверхню за новим ковтком повітря.
«Штовхни скло!» — намагався він підказати їй. Толланд чув, як стиснуте повітря виходить бульбашками з кабіни. Отже, десь відійшло ущільнення. Він помацав руками край, сподіваючись знайти це місце. Але нічого не знайшов.
Кисень у легенях скінчився, поле його зору різко звузилося, і Толланд востаннє вдарив рукою по склу. Він більше не бачив Рейчел, бо було надто темно. У відчаї він прокричав, випускаючи залишки повітря зі своїх легенів:
Рейчел!.. Штовхни... скло!
Але замість крику вийшло приглушене булькотіння.
129
А у кабіні «Тритона» Рейчел здалося, що її голову затиснули в якомусь середньовічному знарядді тортур. Скоцюрбившись біля сидіння, вона відчула, як на неї звідусіль насувається смерть. А у воді перед напівкруглим скляним куполом уже нікого не було. Тільки темрява. Гупання припинилося.
Толланд полишив її.
Сичання стисненого повітря, що надходило з отвору над головою, нагадало Рейчел оглушливе ревіння катабатичного вітру на льодовику Мілна. На підлозі вже набралося води з фут завглибшки. Випустіть мене звідси! Тисячі різних думок та спогадів понеслися крізь її свідомість спалахами блакитного світла.
Раптом батискаф нахилився у темній воді, і Рейчел захиталася. Перечепившись через сидіння, вона впала уперед і сильно вдарилася об напівкругле скло. Різкий біль пронизав її плече. Коли вона вдарилася об купол, у неї з’явилося несподіване відчуття раптового зниження тиску довкола. Тиск на її вушні перетинки істотно зменшився, і вона навіть почула булькотіння повітря, що виходило з «Тритона».
