Емма - Остин Джейн (книги онлайн полные версии бесплатно txt) 📗
Гаррієт майже не розстроїлася — тільки спочатку мала якийсь ніяковий вигляд, але коли вона наважилася визнати, що раніше поводилася претензійно й нерозумно, обманюючи саму себе, її біль і сум'яття, здавалося, відлетіли разом із словами, минуле перестало її цікавити, а сьогодення й майбуття викликали радісне захоплення; стосовно ж схвального ставлення подруги до її вибору, то тут Емма відразу ж розвіяла будь-які сумніви, зустрівши Гаррієт щонайщирішими привітаннями. Гаррієт радісно розповідала про всі деталі того вечора, коли вони ходили до Естлі, а також обіду наступного дня, із захватом смакуючи кожну подробицю. Але що ці подробиці могли прояснити? Тепер Еммі довелося визнати той факт, що Гаррієт завжди подобався Роберт Мартін і її підкорило те, що він, попри все, продовжував любити її. Крім цього, все інше назавжди залишиться для Емми загадкою.
А все ж таки це була радісна подія; і кожний день давав їй підстави утвердитися в цій думці. Стало відомим походження Гаррієт. Виявилося, що вона — дочка торговця, достатньо багатого для того, щоб забезпечити їй достойне утримання (і він дійсно його забезпечував), і надто знатного, щоб розголошувати цей факт. От вам і шляхетне походження, за яке з такою готовністю ручалася Емма! Воно, звичайно ж, могло бути таким же бездоганним і незаплямованим, як і походження багатьох джентльменів, але ж хіба це гарантувало достойну партію для містера Найтлі чи для Черчіллів або навіть для містера Елтона! Пляма позашлюбності народження, яку неможливо вивести ані шляхетністю, ані багатством, назавжди б лишилася плямою.
Ніяких заперечень з боку батька Гаррієт не було; він пообіцяв, що дочка його отримає щедрий посаг; усе сталося так, як і мало статися, а коли Емма ближче познайомилась із Робертом Мартіном, котрий став тепер вхожим до Гартфілда, то вона сповна визнала за ним наявність і розважливості, і добропристойності, які були запорукою добробуту її подруги. Емма не мала сумнівів, що Гаррієт була б щасливою з будь-яким пристойним чоловіком доброї вдачі, але з Робертом — та ще й в його домівці — буде надія на дещо більше, на безпеку, надійність, на краще майбутнє. Гаррієт потрапить до товариства тих, що її люблять, людей більш розумних, ніж вона; віддалена від спокус, вона водночас матиме достатньо занять, щоб жити цікавим життям. Емму не покидала думка, що Гаррієт поталанило як нікому, бо вона змогла викликати сильне і тривке почуття у такого достойного чоловіка (щоправда, вона вважала, їй самій поталанило більше).
Гаррієт, яку неминуче відволікали тепер її справи з Мартінами, бувала у Гартфілді все рідше і рідше, і з цього приводу жалю не виникало. Близькі стосунки між нею та Еммою мали поступово зійти нанівець; їхня дружба мала втратити свою емоційність і перетворитися на приязнь, і, на щастя, те, чому судилося статись, уже починалося — поступовим, природним чином.
Наприкінці вересня Емма провела Гаррієт до церкви і спостерігала за її вінчанням із Робертом Мартіном з таким задоволенням, котре не могло затьмаритися ніякими спогадами, навіть спогадами про містера Елтона, що стояв перед ними. Мабуть, у той час містер Елтон уявлявся їй просто священиком, чиє благословення на вівтарі може наступного разу випасти їй. Роберт Мартін і Гаррієт Сміт були останньою зарученою парою з трьох, а побралися — першими.
На той час Джейн Ферфакс уже покинула Гайбері, знову знайшовши комфорт і втіху в Кемпбеллів — своїй улюбленій домівці. Черчіллі теж були в Лондоні; всі чекали, доки настане листопад.
Проміжний місяць призначили собі — відповідно до своїх сподівань — Емма і містер Найтлі. Вони вирішили побратися, поки Джон з Ізабеллою не поїхали з Гартфілда, щоб ті мали можливість, як і планували, на два тижні з'їздити до моря. І Джон, і Ізабелла, і всі друзі одностайно схвалили таке рішення. Та ось містер Вудхаус… Як спонукати до згоди містера Вудхауса? Йому ж бо це одруження уявлялося досить віддаленою подією…
Коли йому вперше про це сповістили, він зробився таким нещасним, що Емма та містер Найтлі майже втратили надію. Однак повторне нагадування було менш болісним. Він почав звикатися з думкою про неминучість одруження і неможливість для нього цьому запобігти — це стало багатообіцяючим кроком на його шляху до повної згоди. Однак його настрій не можна було назвати радісним. Ба, навпаки — він був таким безрадісним, що його дочка підупала духом. Для неї нестерпним було бачити його страждання, їй нестерпним було знати, що він почувається погордженим і хоча розумом вона майже погодилась із запевненнями містера Найтлі, що коли подія минеться, то минеться і батьків смуток, все ж вона вагалась — і не могла наважитися.
І ось у цьому стані невизначеності їм прийшло на допомогу — ні, не раптове прояснення розуму містера Вудхауса чи якась чудесна переміна у його нервовій системі, а те, що ця система спрацювала у зворотному напрямку. Якось уночі з пташника місіс Вестон щезли всі її індики — не інакше як до цього приклав руки якийсь спритний волоцюга. Постраждали також інші пташники в окрузі. Для лякливого містера Вудхауса дрібні крадіжки були рівнозначні розбою з проникненням у житло. Він не на жарт стривожився, і якби не відчуття надійного захисту, забезпечуване його зятем, то трястися б йому кожної ночі від страху до кінця своїх днів. Сила, рішучість і присутність духу братів Найтлі вселили спокій і впевненість у його душу. Доки на захисті його самого і його майна стояв хтось із них, Гартфілду нічого не загрожувало. Але містер Джон Найтлі мусив повернутися до Лондона під кінець першого тижня листопада…
Наслідком цієї пригоди стало те, що Емма, отримавши згоду таку охочу і радісну, на яку вона й не сподівалася, змогла, нарешті, призначити день свого вінчання; і через місяць після одруження Мартінів містер Елтон виконав свій обов'язок і поєднав серця і руки містера Найтлі та міс Вудхаус.
Їхнє вінчання було схожим на всі ті, де жоден із подружжя не надто цікавиться нарядами і пишністю, тож місіс Елтон на підставі сповіщених її чоловіком подробиць дійшла висновку, що це був захід украй убогий — куди там йому до її власного вінчання!
«І білого атласу було дуже мало, і фата якась не та… одним словом — жалюгідне видовище! Коли про це дізнається Селіна, то в неї очі на лоба вилізуть од здивування». Але — незважаючи на такі жахливі вади — побажання, сподівання і передбачення невеличкої компанії істинних друзів, котрі споглядали церемонію, повністю справдилися — це був дійсно щасливий шлюб.
