Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗

Байда

Рай, а не місто! Закуток едемський!.. [60]

І хто ж мене з пустині-України

Замчав сюди, в ці вертогради пишні?

Твій дух зрадливий, Ганжо Андибере!..

Сюди колись, на крилах голубиних

Мене любов була замчала неньки:

Тепер ненависті сліпої крила

І зависті безрозумне завзяттє

Перенесли мене через Балкани,

Льоди блискучі та безодні чорні...

Брати, земляцтво любе, християне!

Мені здались родиною погане...

Тогді, мов сон, мені Стамбул приснився:

Тепер він сяєвом дневним окрився.

Венеціє, Неаполю і Риме!

Померкли ви навік передо мною.

Золочених палат амфітеатром

Возноситься Стамбул понад Босфором,

На Мармурове море позирає

І на ту гору, що снігами сяє...

Олімпе! глянь, давнезний, білий діду,

Із-за далеких вод, з імли своєї.

Се диво з див, якого попід небом

Не бачили й боги твої безсмертні...

Рай, та не нам тут жити-раювати.

Земля чужа, чужа і мова, й віра,

І радощі чужі нам тут, і горе...

Ні, горе не чуже. Се наші струни

Так голосно до серця промовляють...

На тих рясних невольником базарах

Про наші муки кобзарі співають.

Як позирну на каторги-галери,

Де ваше браттє підставляє спину

Під карбачі та таволгу червону,- [61]

Моя душа, мов у морській безодні,

В гіркій печалі й тузі потопає.

О Андибере! скнара той острозький

Єхидно брата з братом розлучає...

Увіходить Тульчинський.

Тульчинський

А ти ж мовляв, мій князю-побратиме,

Що в тебе в грудях серце б'ється рівно...

І той дурний голотовода, Ганжа,

Тобі щодня веселі мислі мутить!

Чи підкупив його Василь Острозький,

Чи він, без підкупу, із глузду ссунувсь,-

Пора його навіки занедбати,

Про Україну робом іншим дбати.

Вже другий рік, як ми тут пробуваєм

І славою твоєю світ сповняєм.

Згадай, як ми з янчарами помстились

На тім народі, що костри для папи

Підпалює попід людьми живими.

Згадай, як ми гальони запалили,- [62]

Ті, що хотіли знов так обідрати

Царград, як розбишаки-крестоносці.

На морі й на землі великим духом

Творив єси дива войни криваві...

Ти Соліманові зробився другом,

Підпорою його потуги й слави.

І не в козацьку жоломійку, [63] князю,

Тобі хвала трубила на Босфорі:

У золоту трубу вона трубила,

Всіх нас царськими шатами окрила!

Султан тебе вже величає сином,

Найвищим титулом, ім'ям сердечним.

Навпроти славної оселі Магомета

Подарував нам замок Баязета. [64]

Оддав долину нам, мов Луг Великий,

Пасовище квітчасте, прохолодне.

По нім біжать, мов дві сестри рідненькі,

Дві річки чисті, прозірні, бистренькі.

В Босфор, мов дружні речі в серці, ллються,-

"Небесними" вони струмками звуться.

Байда

Король мене банітою-вигнанцем [65]

Оголосив по Польщі і Вкраїні:

Я панські замки збройно наїжджаю,

Княжат Острозьких шарпаю-руйную.

Король пишається передо мною,

З панами ляцькими мене рівняє;

А предок мій Олег тогді повісив

Свого щита в Царграді на воротях,

Як ще Ягайлові [66] діди по пущах

Одпасували свині на жолудді.

Козак з варягів, князь з князів варязьких,

Я маю право на царську корону,

І хто мене посміє зневажати,

Того мечем готов я покарати.

Да не пійду я против Жикгимонта [67]

З потугами грізного Солімана:

Бо перше б я спустошив Україну,

Аніж би Лях із Литвином загинув.

Ні, земле рідна, краю ти мій, раю,

Широке предків славних кладовище!

Вигнанцем буду я тобі служити,

Від хана й від султана боронити.

Тульчинський

Борониш ти ще лучче, ніж Острозький,

Єхиди сина благородний батько,

Що тридцять три бої у полі виграв

І вічним сном у Лаврі [68] спочиває.

Борониш: бо султан завзятим кримцям

Грозив, що на гаки залізні буде

Їх мурзаків [69] за Україну вішать.

Поки мечем на заході ти сяєш,

На сході сонця упокій панує.

Чабан татарський з чабаном козацьким

В сопілку грають, сидя на могилі.

Чумак черкаський, каневський, брацлавський

Іде по сіль степами до лиману;

А мурзаки везуть свої сап'яни, [70]

Бакалії, габу, [71] шовки турецькі

І водять коні в Київ та в Немиров.

Степи окрились вівцями й добутком,

Бджола в землі воски беспечно ліпить,

І край наш рідний молоком та медом

Тече, мов та земля обітована.

Байда

Самусю! чом же Соліман не хоче

Мені з галер невольника віддати?

Я не бажав би за мої заслуги

Собі від нього іншої заплати.

Найбільша се була б козацька слава,

Коли б цвіла впокоєм Україна...

Та ні, не тим воно тут, брате, пахне:

Бездонна се крові та сліз пучина!

Що більше наші плакати-тужити,

То веселіш невіри будуть жити.

Споглянь кругом. Невольницькі се руки

Сади садили, мури муровали;

Невольники гіркими слізьми й потом

Сі дерева розкішні поливали.

Вони тесали з мармору мережки,

Прозірчасті узори-арабески.

Вони мечеті пишно зодягали,

Мов піною морською покривали,

Легкі, мов сон, мов щастя жартовливі,

Фонтанами під небеса пускали.

Ні, брате, ні! не нам тут раювати:

Якусь ми іншу мусим думку мати.

Тульчинський

Яку ж, мій князю?

Байда

Ще я не надумавсь,

Я тілько бачу, що турецькі ринки

Рясніють нашим людом українським.

Щоб заспокоїти мою досаду,

Зробили шибеницю уз Галату.

Страшна споруда: сім гаків залізних

Стирчать попід бойницями високо.

Із тих-бо то бойниць спихати будуть

Татар, котрі піймаються з ясиром.

Да птаство се не ловиться, а бранців

Знай на невольницькі базари возять.

Тульчинський

Мій князю й батьку! не одна неправда

Та хижа дикость бранцями торгує:

Козацтво наше хоче лупом жити,

Так як татарське - баришем ясирним.

Воно авули по степах руйнує,

Купців на суші й на воді пліндрує.

Байда

Я знаю добре наших Андиберів,

Та знаю й відкіля вони беруться.

Сто літ уже під турчином татаре

Козакувати учать Україну.

Крові та сліз гірких народне серце

Во віки вічні не простить тиранам.

Воно драконів вогняних рождає

І на турецьку землю напускає.

Тим, брате, не про те нам треба дбати,

Щоб турчина послугами з'єднати:

Ні, лучче боєм ворога впинити,

Меча йому у серце затопити!

Тульчинський