Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Стоять вони, як ніби вчора поставлені, хоч і потемніли, потріскалися на спеці та морозі, на дощах та інших негодах, наче аж зсутулилися трохи, але все ще, мабуть, виглядають своїх людей… Над ними іноді прохурчать кам’яні куріпки – сторожкі птахи з родини фазанових, кеклики, прокричать до них на своїй, нам незбагненній, мові і зникнуть в сивій тирсі, а кам’яні баби знову самотні. Тиша. Сонце пряжить. Безлюддя. Ковила-тирса, типчак-тонконіг. Деколи пролетить у піднебессі степовий орел, нині вже рідкісний, оглядаючи з піднебесся свої володіння. А їм, кам’яним, здається, що ось-ось вигулькнуть з-за обрію галасливі кінні орди, заскриплять дерев’яними колесами повстяні кибитки на возах, і їм все ще – все ще! – здається, що

Тут – Дике поле. Диким воно й є.
Тут – хто кого: чи встрелить, чи впіймає.
А зраненого й птиця доклює.
Тут, кажуть, десь і князь проходив, Ігор,
Можливо, в річці й напував коней.
Боровся, кажуть, з половецьким ігом.
Герой наш справжній. Не якийсь Еней.
А десь там далі, десь на річці Калці,
Куди пришельці сили всі стягли,
В жорстокій січі з ордами поганців
Всі витязі русинські полягли.
А тут іще й одвічні наші чвари —
Відкинули на сотні літ назад.
Хоча вже в цьому винні й не татари,
Не варто вішать все на різних зайд.
Не ладили ж ми зроду – брат із братом.
Насамперед – вельможні і князі,
І нашому радіючи розбрату,
На Русь святую зарилися всі.
І половці, й хозари, й печеніги,
Бо іншого ж не знали ремесла.
Криваві та спустошливі набіги
Повторювались довго й без числа!
І хоч убий – вони все лізуть, лізуть,
На добре ж діло – руки у лайні.
В Європі скоро створять Монну Лізу,
А ці чорти – лиш баби кам’яні.
Але колись створили – то вже ладно,
Не в кожного ж усе в руках горить.
Стоять тепер в степу ті чуперадла,
Ото якби могли ще й говорить!
Ото було б, якби ще й заіржали,
Минуло ж вісім (чи не більш?) століть.
Буяли війни, падали держави,
А кожна з них і по сей день стоїть…
(Микола Тютюнник).

Та ще й сьогодні існують на Україні кілька сіл з назвою цього назавжди зниклого народу: Велике Половецьке, Мале Половецьке на Київщині, Половецьке на Житомирщині, Половці на Тернопільщині.

Та ще лишилося село на Полтавщині Полове, хоч із з близькою назвою – Полове, але ж його жителів і нині називають… половцями.

А колись і віки та віки тому ці степи повнились тупотом кінських табунів, над ними здіймалися нелічені дими кочових племен, скрипіли вози, колись тут рискали вовки, лисиці гавкали на черлені щити, та в піднебессі кружляли хижі птахи, і хмарами йшли незліченні орди половецьких ханів.

Багато віків пропливе, доки Половеччина нарешті стане Донеччиною, і донеччанин Володимир Сосюра напише, як на віки закарбує:

Донеччино моя, моя ти батьківщино,
тобі любов моя і всі мої чуття.
Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,
щоб знов набратись сил для пісні і життя.

Його молодший побратим Станіслав Жуковський, до речі, лауреат премії імені Володимира Сосюри, про ті краї, про Донеччину і про всю Україну, напише на одному подихові:

Дихне, як ніжне речення,
Зі сходу вітровій:
Донеччино, Донеччино,
Коханий краю мій.
Затуманію поглядом,
Душею затремчу.
І думкою, і спогадом
До тебе я лечу.
Рясним зелом заклечана,
В байраках і гаях,
Донеччино, Донеччино,
Весніє на вустах.
В степу далеке марево
Спливає, наче сон.
Небес блакитне маєво
І сивий терикон.
Отут розправив плечі я.
Як України син.
Донеччино, Донеччино,
Земний тобі уклін.

І залишиться на віки в Історії фраза про те, що земля, яка вільно розкинулась між Дніпром і Доном, від Сіверського Дінця і до Азовського моря, колись називалася Диким Полем…

Епілог-3

Спасибі тобі, Ярославно, за плач, що серця окриля

Минуть століття, і на південному краю горба, де колись був первісний Путивль, званий Городком, на честь 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» у 1982 році буде встановлена монументальна бронзова скульптура Ярославни (скульптор В.М. Клоков, архітектор С.Н. Миргородський).

Звернена на схід, княгиня застигла в позі Оранти, з піднятими руками, як уособлення жіночності, любові, вірності і мужності – вона благословляє захисників міста в ту лиху годину, коли князь був у полоні в половців, а половці підійшли ордою під вали міста…

Оранта (від лат. orans – яка молиться) – один з основних типів зображення Богоматері, що представляє її з піднятими і розкинутими в сторони руками, розкритими долонями назовні, тобто в традиційному жесті заступницької молитви.

Подібна молитовна поза відома з біблійних часів. Перші зображення Богородиці Оранти (без Дитяти) зустрічаються вже в римських катакомбах.

В апсиді (у християнському храмі – вівтарний виступ) Софійського собору (XI ст.) знаходиться одне із найвідоміших зображень Богородиці Оранти – висота фігури 5 м 45 см, один з епітетів, що присвоюються такому зображенню – «Нерушима Стіна».

Богородиця велична і монументальна. Її поза обмежено статична, композиція симетрична, що відповідає задумам стінових розписів і мозаїк, декоративно-прикладного мистецтва.

У візантійському і давньоруському церковному мистецтві був популярний образ Богородиці Оранти з Дитям Христом…

Особливо популярним культ Покрови Богородиці існував у «християнській республіці козаків». Столиця запорожців мала церкву Покрова Богородиці, де й зберігалася найбільша святиня козаків – ікона Богородиці. Вона була небесною заступницею козацького війська, до Богородиці козаки зверталися з молитвами, просили про допомогу в бою, про захист під час навали ворогів, яких тоді, звісно, не бракувало.

Нині «Покрова Богородиці» з портретом Богдана Хмельницького зберігається в Національному художньому музеї в Києві. Це чотирикутна ікона, з країв декорована наліпним орнаментом, а верхня частина оформлена у вигляді церковного аркоподібного входу.

Перейти на страницу:

Чемерис Валентин Лукич читать все книги автора по порядку

Чемерис Валентин Лукич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ярославна отзывы

Отзывы читателей о книге Ярославна, автор: Чемерис Валентин Лукич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*