Багряні жнива Української революції - Коваль Роман Миколайович (книги онлайн бесплатно txt) 📗

Автор лікарських порадників українською мовою, оповідань із народного життя, «Граматики української мови» (м. Київ, 1918; м. Щипйорно, 1921; м. Берлін, 1925), шкільної «Читанки» (м. Рівне, 1930) та інших підручників. Праці на тему Визвольної боротьби: «Gloria victis» («Літературно-Науковий вісник», 1925), «Людина-звір» («Літературно-Науковий вісник», 1927), спогади — «Шкільні товариші», «Казенні діти» («Воля», м. Відень, 1920) та ін., а також жарти й гуморески (під псевдо М. Пилипович, Виборний-Макогоненко, Дід Модест). Залишилися в рукописах: історична повість «Перша руїна» (про те, як Андрій Боголюбський руйнував Київ), «Спогади лікаря (1898–1929)», «Гігієна для середніх шкіл», «Мітольогія (грецька і римська)», «Громадянська етика». Спогад «Одна з безлічі» написав на початку 1920-х років.

Білон П. Похідна церква 6-ї стрілецької Січової дивізії, Брацтво св. Покрови і видавництво «До Світла» // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 167–168.

Дорошенко В. Пам’яті Модеста Левицького (замісць вінця на могилу) // Діло. — Ч. 139 (13087). — Львів. — 1932. — 26 червня.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т. 4. — С. 1269.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1998. — Т. 7. — С. 2703, 2704.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 233.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 135.

Особиста справа лектора Левицького Модеста. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1380, арк. 1 — 41.

Самутин П. Командний склад VI-ї Січової стрілецької дивізії 1920 р. // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 3 (65). — С. 77, 78.

V. W. (Левицький М.). Одна з безлічі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 912–920.

51. А бій продовжувався.

ВОЛОДИМИРІВ Сергій Дмитрович (29.12.1895, м. Носівка Ніжинського пов. Чернігівської губ. — після 29.6.1928). Інженер-економіст; заступник голови Студентської спілки в Болгарії (1922), член Української академічної громади у Празі (з вересня 1922), професорський стипендіат УГА (29.6.1928).

Закінчив гімназію (м. Перм, 4.6.1914), навчався в Київському університеті Святого Володимира (вересень 1914 — липень 1916, січень 1918 — листопад 1919). Закінчив УГА (31.5.1927). В російській армії служив до січня 1918 року. Активіст культурно-освітньої праці на Чернігівщині (1918, 1919). У листопаді 1919 р. насильно мобілізований у Добровольчу армію. 4 листопада 1920 р. разом із денікінцями евакуювався до Туреччини. Перебував у таборі Тузла. Потім виїхав у Болгарію (1921, 1922), де був членом Студентської спілки та освітньо-культурного життя. Дипломну працю виконав та оборонив «з успіхом дуже добрим». В рефераті про дипломну працю С. Володимиріва «Електрифікація в сучасному сільськогосподарському житті» викладачі УГА (професор і доцент) характеризували його як «молодого, здібного, працьовитого абсольвента». Зазначали, що Володимирів, захоплений обраною темою, писав дипломну роботу з піднесенням. Працю С. Володимиріва було визнано «гідною друкування і видання». Українською мовою це буде, писали рецензенти, «перший і соліднійший, всеохоплюючий проблему твір, загальнонауковий рівень якого більш ніж задовольняючий, а як для дипломної праці — високий».

Володимирів С. Випадок. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1017, 1018.

Особиста справа студента Володимиріва Сергія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 828, арк. 1–144.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

52. Дивне рішення Симона Петлюри.

Студент УГА П. Пустовійт «Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби» написав 1 березня 1923 року. Особисту справу не знайдено.

Пустовійт П. Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 546–549 зв.

53. Орисин кожух.

САХНО Василь Іванович (30.6.1887, м. Решетилівка Полтавської губ. — після 15.6.1929). Військовий, вчитель, інженер-економіст, науковець; старшина-гарматник російської армії та Армії УНР (із 1918), професорський стипендіат економічно-кооперативного факультету при кафедрі місцевого самоврядування УГА (1927–1929).

Закінчив Велико-Сорочинську вчительську семінарію (1908), Глухівський учительський інститут (1912–1915). Інспектор 4-класної взірцевої школи при інституті та одночасно вчитель 8-го класу жіночої гімназії. Вчитель 1-ї вищої початкової школи в м. Кременці (1915) на Волині. Інспектор Кременецької початкової школи та вчитель Кременецької державної гімназії.

1920 року вступив на філософський факультет Варшавського університету. 1922 року перейшов до УГА, яку й закінчив «із вислідом дуже добрим». Публікації в «Записках Академічної громади», зокрема «Податки в СССР», «Колективні господарства», «Наша громада», а також у «Збірнику Кабінету Народнього господарства». Умів, за свідченням професора Л. Бича, «без зайвих подробиць, ясно й живо освітлили питання». Лука Бич вважав, що дипломну працю В. Сахна на тему «Шкільна справа в Чехах та місцеве самоврядування» треба визнати видатною. «Ця праця свідчить про здатність п. Сахна до наукової роботи. Крім того, п. Сахно, без сумніву, має видатний педагогічний хист і всі данні бути хорошим лектором». «Спогад» про епізод з часів Першого зимового походу Армії УНР занотував на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 609, арк. 1–6.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1892, арк. 1–112.

Сахно В. Спогад. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 648–648 зв.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

54. Смерть художника Гніденка.

РЕЙТЕР Володимир Володимирович (8.3.1900, Полтавщина — після 22.10.1927). Інженер (хімік-технолог); професорський стипендіат Української господарської академії (22.10.1927). Володів українською, французькою, німецькою, російською та чеською мовами.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 60.

Рейтер В. Конання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 324–326.

Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. — Нью-Йорк, 1982. — С. 34.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516.

55. У Жашківській земській лікарні.

МОЛОДОЖОНЕНКО Олексій Андрійович (4.10.1899, с. Піски Лохвицького пов. Полтавської губ. — після 25.10.1927). Військовий, інженер; козак Окремого кінно-гарматного дивізіону Армії УНР.

Закінчивши Лохвицьку реальну школу (1918), вступив у 1-й полк Січових стрільців, в якому прослужив до гетьманського перевороту. Навчався на електротехнічному відділі Київського політехнічного інституту (1918) та фізико-математичному факультеті Київського державного українського університету. Учасник антигетьманського повстання. В січні 1919 р. вступив до Київської інженерної юнацької школи, з якою відступив від Києва до Кам’янця-Подільського. Учасник боїв проти більшовиків під Проскуровом. Зі школою брав участь у бойових діях на польському фронті у Луцьку, де 16 травня 1919 р. потрапив до полону. З осені 1919 р. — знову в Армії УНР. Учасник 1-го Зимового походу. У складі Кам’янецької юнацької школи брав участь «в усіх походах». Навчання в ній завершив уже в польських таборах (Каліш). УГА закінчив 1927 року. «Спогад» написав на початку 1920-х років. Брат Павло також служив в Армії УНР.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1937. — Збірник 7. — С. 32 Б.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. — Львів, 1995. — С. 105.