Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Таємний посол. Том 2 - Малик Владимир Кириллович (книга бесплатный формат .txt) 📗

Таємний посол. Том 2 - Малик Владимир Кириллович (книга бесплатный формат .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Таємний посол. Том 2 - Малик Владимир Кириллович (книга бесплатный формат .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ось як! Наскільки я пам’ятаю, папський Рим завжди був проти союзу наших двох держав. Коли до Варшави прибули московські посли, папський нунцій зробив усе можливе, щоб переговори були зірвані.

— А тепер папа Інокентій думає інакше, ваша ясновельможність. Зважаючи на смертельну загрозу католицизму з боку Стамбула, він змушений змінити традиційно ворожу Москві політику.

— Гм, гм… Нашим народам, як я тепер починаю розуміти, дорого обходилася ця традиційно ворожа політика, — упівголоса, відійшовши до вікна, замислено промовив сам до себе король, але не настільки тихо, щоб не могли почути присутні, в тому числі Таленті. — Коли б Польща й Москва разом навалилися на Османську імперію, то вона давно перестала б зазіхати на наші землі, а може, і на землі інших народів…

Однак хитрий Таленті, удавши, що недочув, вів свою мову далі:

— Москва виставить щонайменше сто тисяч воїнів і загрожуватиме Кримові й тилам Османської держави — ось чому варто залучити її до створюваної Священної ліги.

— І папа не боїться, що це може зміцнити позиції православ’я?

— Навпаки, папа виношує таємну надію, що Ліга також допоможе проникненню католицизму на московські й українські землі.

— Гм, гм, — знову іронічно замугикав Собеський. — Так думає найсвятіший отець?

— Так, пане король. А як думає папа — то істина!

Собеський ледве стримав гнів. Він сам прекрасно розумів, що виступ Москви на боці Ліги незмірно зміцнив би її. Але його страшно покоробило те, що йому, королеві, досвідченому політикові й воїнові, втовкмачує це в голову його власний секретар. Холера ясна! І нічого не скажеш! Таленті — не тільки ставленик єзуїтів, а й таємний ватиканський споглядач у Варшаві… Розумний, хитрий, як сто бісів, — з ним легко працювати, бо він усе знає і все може, однак треба остерігатися: руки Ватикану довгі й нещадні! Щось не так — і цей самий Таленті або хтось інший, на кого й не сподіваєшся, піднесе тобі келих з отрутою…

Опанувавши почуттями, Собеський спокійно сказав:

— Гаразд. Передай, пане секретарю, що ми розпочнемо переговори з Москвою. Хоча, гадаю, вона зараз не готова до війни. Після смерті царя Федора минулої весни на престол зійшли малолітні брати Іван та Петро, а державою керує їхня старша сестра регентша Софія. Нещодавно вона з превеликим трудом придушила повстання стрільців і зараз більше думає над тим, як утвердитися при владі, ніж про нову війну. Та з переговорами не зволікатимемо.

Якщо відразу не складемо угоди про взаємодопомогу, то, може, пощастить домовитися, щоб ми могли вербувати волонтерів на Запорожжі. Кілька тисяч запорожців — то була б велика поміч нам у поході!

— Я теж так думаю, — схилив у поклоні голову Таленті, і тепер його вигляд був смиренний, а погляд запобігливий. — Пан король дозволить мені йти?

— Йди.

Коли Таленті вийшов, Собеський дав волю гнівові.

— Прокляття! Поляки думають, що ними керує їхній король! Аякже! Знаходяться сили, дужчі за короля, — магнати, папський престол, король Людовік… Ні, я вирвуся з цих тенет! Я утверджу в Польщі самодержавність, і майбутній король польський Яків не буде вже ні перед ким схиляти голови!

Він лівою рукою обняв дружину, а правою пригорнув сина Якова і раптом, повернувшись до золотого розп’яття, палко прошепотів:

— О найсолодший пане Єзус! Врятуй Річ Посполиту! Дай мені сили погромити всіх ворогів моїх — і тих, що йдуть на Відень, і тих, що, мов гадюки, гніздяться біля мене, і тих, що здалеку стежать за кожним моїм кроком, сподіваючись на мою необачну помилку. Допоможи мені, пане Єзус, і я мечем своїм довіку слугуватиму тобі. Амен!

5

Зустріч відбулася в хаті корсунського полковника Захарія Іскри. За столом, крім господаря, сиділи: фастівський полковник Семен Палій, брацлавський — Андрій Абазин та богуславський — Самуїл Іванович, або Самусь, як його за веселу вдачу і невисокий зріст ласкаво прозвали друзі. Кожен з полковників привіз із собою одного або двох помічників. З Палієм приїхали сотник Часник та Роман Воїнов.

По другий бік довгого столу сиділо тільки троє: комісар Менжинський і шляхтичі Порадовський та Монтковський.

Як водиться, спочатку випили по чарці й закусили. Поляки, видно, добре зголодніли, бо рудий, горбоносий, худий мов жердина, Порадовський і огрядний кирпоносий Монтковський, знехтувавши своїм шляхетським званням, запихалися смаженою рибою, аж кістки хрумтіли. Красивий чорнобровий полковник Менжинський осудливо поглядав на них, ніби просив трохи стримуватись, однак і сам їв, хоч і делікатно, але так, що за вухами лящало.

Нарешті, трохи втамувавши голод, Менжинський рушником витер вуса і сказав:

— Панове полковники, смачно ви нас пригощаєте, та приїхали ми аж із Варшави, звичайно, не за тим… — Він зробив паузу.

— А за чим же? Кажіть, пане комісаре, послухаємо, — вставив Семен Палій.

— Ви вже знаєте, панове, що султан кинув свої війська на Австрію. Річ Посполита підписала з імператором Леопольдом договір про взаємну допомогу, і найближчим часом король Ян рушить до Відня.

— Чого ж хоче король Ян від козаків? — спитав голубоокий Самусь. — Адже ми не піддані короля…

Менжинський спокійно глянув на полковника.

— Річ Посполита потребує вашої допомоги. Нам потрібна козацька піхота, рівної якій, як відомо, немає в цілому світі. Не відмовимось також від кінноти, якщо зможете виставити. За це королівська казна зобов’язується платити кожному грішми, сукном і годувати під час походу. Крім того, як ви розумієте, чимала буде і військова здобич. Все, що здобудете, — ваше…

— Козаки повернуться з походу багатіями, — додав, витираючи рукою вуса, Порадовський.

— Боюсь, небагато їх повернеться додому, — сказав полковник Абазин. — Не один накладе головою в чужому краю…

— В такому випадку всю належну плату одержить сім’я, — відповів Порадовський.

Захарій Іскра, який на правах господаря сидів край столу, замислено промовив:

— Люд наш за довге воєнне лихоліття зовсім зубожів, і козаки від плати не відмовляться… Знаємо з досвіду, що в разі перемоги і здобич буде чимала… Але на війні всяк буває: то ми поб’єм кого, то намнуть боки нам, і доведеться тікати без оглядки. Тоді не до здобичі: кожен дбатиме про те, аби голови не позбутися…

— Чого ж пан полковник хоче?

— Половину плати — наперед! Щоб жінки й діти залишилися забезпечені. Сім’ям загиблих — подвійна плата…

— Ми подумаємо про це, — відповів Менжинський.

— Скільки ж король Ян хоче набрати козаків? — спитав Палій.

— Скільки можна зібрати, хоч і тридцять тисяч.

— Ого! А не затріщить казна короля Яна?

Менжинський усміхнувся.

— Не затріщить… Гроші на це діло дає Папа Римський.

Полковники переглянулись. Власне, вони вже раніш знали, чого приїхали комісари, і вирішили, що немає підстав відмовлятись від походу, але не сподівалися на таку поступливість з боку королівських посланців. Підвівся Палій.

— Панове комісари, ми згодні навербувати стільки козаків, скільки зуміємо за такий короткий час. І щоб ви знали, йдемо в похід не так задля плати, — хоча від плати не відмовляємося і наполягаємо, щоб плата була достатня і справедлива, — а передусім тому, що, захищаючи вас і австрійців, ми захищаємо себе… Як бачите, ми міркуємо трохи інакше, ніж міркував король Собеський, коли під час турецьких походів на Чигирин під тиском Папи Римського відмовив цареві Федору Олексійовичу і гетьману Самойловичу в допомозі…

— Не будемо згадувати старе, — поспішно вставив Менжинський. — То висока політика, і я не знаю таємних пружин, які нею керували…

Палій на знак згоди кивнув головою.

— Гаразд, не будемо… Хоча й не забудемо… І друге. Всім відомо, як безперервними війнами розорено наш край. Зараз ми своєю кров’ю і своєю працею піднімаємо його з руїн. Від Бугу до Дніпра і від Полісся до Дикого Поля знову починає колоситися житом–пшеницею наша земля. Але є спритні людці — і шляхтичі, і не шляхтичі, — котрі, роблячи вигляд, що не відають про наше існування, випрошують у короля приповідні листи на ці землі і приїжджають сюди, щоб посісти найкращі угіддя. Тільки наші гострі шаблі змушують їх повертати голоблі назад. Тож, щоб ні в кого не виникла думка, що ця земля нічия, ми хочемо мати від короля такі ж приповідні листи: я — на Фастівщину, Абазин — на Брацлавщину, Іскра — на Корсунщину, Самусь — на Богуславщину…

Перейти на страницу:

Малик Владимир Кириллович читать все книги автора по порядку

Малик Владимир Кириллович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Таємний посол. Том 2 отзывы

Отзывы читателей о книге Таємний посол. Том 2, автор: Малик Владимир Кириллович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*