Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Тимчасом 18 травня н. с. гетьман приймав в своїй штаб-квартирі послів семигородських — очевидно того Павла Ґеча, про котрого зараз почуємо. Греки оповідають, що Ракоцій пообіцяв прислати 60 тис. війська від Краків і підтримувати козаків — з тим щоб вони посадили на польськім престолі молодшого Ракоція, і гетьман з кримським царевичом щоб видали їм на те відповідну деклярацію. Писав, мовляли, що воєвода Лупул відводить Ракоція від союзу з козаками, але Ракоцій відписав тому “гетьмановому сватові”, що він його поради не приймає і буде спільно з козаками воювати короля. Гетьман одного з послів відправив назад з заявою, що не замириться з Польщею, доки не посадить Ракоція королем — нехай приїздить до козаків і приймає хрещеннє (руської віри?), а козаки йому королівство добудуть. А другого посла лишив у себе резидентом — як гарантію того, що він з Поляками не замириться 16).
Се говорилося в козацькім таборі для доброго настрою, бо в дійсности Ракоцій був дуже здержливий в обіцянках, як то ми вже бачили і далі побачимо, — і дуже обережно ставився до покликів узяти участь в сій війні. Він вислав до гетьмана свого посла Павла Ґеча 19 квітня 17); інструкція — без дати, держана в незвичайно здержливих тонах — більш обережних навіть ніж торішня. Ракоцій доручав свому послові розповісти гетьманові те, що помітили його посли під час зимового сойму, звернути його увагу на дуже небезпечну ситуацію, радити не доводити до конфлікту з Радивилом; повторити торішні уваги про неможливість для Ракоціїв виступити по стороні козаків, поки гетьман не добуде ґарантій сприятливого становища Криму і Порти 18). Наскільки сміливіш говорилося устно, трудно судити 19). Приятелі династії, польські й литовські дісіденти нервувались і настоювали на негайнім виступі. В угорськім державнім архиві заховався інтересний лист до Ракоція, на жаль анонімний — від якогось прихильника, мабуть протестанта з Польщі. Він цікавиться зати, з чим приходило до Ракоція козацьке посольство. Висловляє побажаннє, щоб Хмельницького заохотили (очевидно Ракоції) до більш енерґійних операцій против польського короля: щоб він вислав наперед Татар і не дав зібратись шляхетскому посполитому рушенню. Бідкається з приводу необхідности для кождого шляхтича брати участь в війні з козаками, навіть против свого переконання — з страху перед карою інфамії і конфіскації майна на тих хто ухилиться від сього рушення. Просить дозволу під небезпеку сховатися з своїми приятелями і їх родинами в пограничних замках Ракоція і т. д. 20).
Ракоції — Юрий і його молодший брат Сіґізмунд, претендент на польську корону, їx мати-дорадниця і відповідальні дорадники видимо гостро відчували відповідальність моменту. З одної сторони, на випадок успіху — можливости великих здобутків — анексії сусідніх провінцій Польщі, богатої здобичи, польської корони (сі пляні підтримував сам Кромвель, тодішній голова євангелицького світу). Але і небезпека стягнути на свою вину татарські спустошення, небезпечну війну з боку Польщі, Австрії, Туреччини — коли козакам не пощастить, а Порта і Орда відвернуться від них і їx союзників. Страшно було пропустити можливі шанси — і передчасно виступити по стороні “збунтованих хлопів” проти католицької ліґи. Можливість серйозного провалу (що й спіткав дінастію 6 років пізніше в анальоґічній ситуації, коли брати не витримали спокуси) — відчувається в повній мірі. “Справді не знаю, що робити, і весь я затрівожений”, пише Юрий братові 2 червня, переказуючи йому новини з сеї сфери, і се характеризує його тодішні настрої 21). “Прибули сьогодня козацькі посли, з покликом (виступити з претендентом на польське королівство) і з деклярацією, що вони готові признати нас своїм королем, віддавати нам послух до смерти, замиритися з Річпосполитою навіть на найтяжчих умовах — які ми положемо, а в противнім разі боротимуться до загину, щоб не лишити Казимира на королівстві. Ми не можемо зневажливо поминути таку важну справу — не так з становища нашої власної промоції, per fas et nefas, але і для того щоб виратувати Річпосполиту з такої великої небезпеки, запобігти проливанню християнської крови” і т. д. — пише він до нього ж в листі без дати, просячи поради для скоршого рішення, з огляду на відповідальність, яку кожен несе перед Богом і вітчиною, коли б з яких небудь міркувань бажав собі продовження сеї страшної руїни, а не скоршого замирення 22).
Ракоцій звертався за порадою у сім питанню до ріжних дорадників: заховалась записка його дворянина І. Бістерфельда, писана на запитаннє Ракоція, з додатком спеціального трактату, виробленого спільно з епископом Г. Чулаєм на тему: чи годиться мішатись до козацько-польської війни і виступати в обороні козаків? Сей Бістерфельд схиляється до інтервенції, хоч признає, що князь мусить в сій справі бути дуже обережним, маючи на оці інтереси Угорщини і церкви. Він жалує, що причини козацької війни йому не зовсім ясні. “Як би я хотів мати вірну і щиру історію всеї козацької війни”, завважає він 23). Його вражіннє таке, що правда по стороні козаків і не годиться пускати повз себе їх прохання помочи (очевидно привезені козацьким посольством); епископ держиться з більшою резервою вважаючи справу не досить ясною для себе. Але видимо оба однаково побоюються, що коли козаків лишити їx власними силами, і Поляки їх зломлять, то обернуть їх сили на сусідів, можливо що й на Семигород. Кінець кінцем радять затримати ріжними вимівками козацьке посольство, почекати відомостей, що привезе від козаків Ракоціїв післанець Павло Ґеч, а тим часом вислати яку-небудь підхожу, досвідчену і певну людину, “реформатської реліґії” до короля і попробувати вплинути на нього, щоб він замирився з козаками, заручитися згодою Порти і т. д.
Становище Порти було прихильне інтервенції Ракоція на користь козаків, так писав йому з Царгороду його висланець Борош: “Краще аби твой пан поміг козакам, аніж би мав мішатися якийсь ворог падішаха (султана)”, мудро казав йому великий візир, і радив, не упускати щастя, котре йому Біг посилає. Обіцяв дати наказ мунтянському господареві, аби взяв на себе оборону Семигороду на випадок, коли б Ракоцій сам пішов на Україну 24). Але всього сього Ракоцієві було недосить, і він вичікує далі, всупереч своїм пишним фразам про потребу негайного припинення війни і т. д.
Коли Ґеч повернув, рішичи вислати його знову: маємо вірчі листи — до гетьмана, писаря і старшини, й інструкцію писану рукою Кеменя. Вона повторяє більше-менше те саме, що писалось ще в осени: Ракоцій щиро сприяє козакам, не помагає Полякам, не дозволяє їм вербувати війська в своїх землях, але активно не може виступити, поки гетьман не договориться про се з султаном і ханом і не забезпечить безпечної комунікації — для сього мусів би прислати з 16 тис. козаків і з 5 тис. Татар на мармарошські проходи, і т. д. 25).
Але поки з тим усім Ґеча виправили, прийшла берестецька катастрофа, і Ракоцій скромно присів фалди.
Примітки
1) с. 280-1; коментарій в цитованій статті — Ґурского. Коротша, але в головнім згідна реляція з сокольського табору в Ос. 2286 л. 150.
2) Про неї Освєнцім с. 281, Коховский с. 237-8, оповіданнє Греків в Актах Ю. З. Р. III с. 451. Видавець Освєнціма мішає при тім Купчинці з Копичинцями — так називає се місце згаданий лист з сокальського табору, але се очевидна помилка.
3) Акты Ю. З. Р. III с. 451.
4) Тамже с. 458 (розуміється, цифри побільшені).
5) Жерела XVI с. 117.
6) Акты Ю. З. Р. III с. 477.
7) Тамже с. 451.
8) Тамже с. 454.
9) Кримські справи як вище л. 211.
10) Акты Ю. З. Р. III. 456.
11) Місце козацького табору він означив “на Колодинськім полі, півтори милі від Вишнівця, а миля від Збаража (с. Колодня між Вишневцем і Збаражем); очевидно, се може означати тільки одну з кватир козацької армії, що мінялися доволі часто.
