Загублена земля - Кінг Стівен (читать полностью бесплатно хорошие книги .txt) 📗

— Що? А! Ні. Жодної пастки в ньому немає. — Щоб наочно це продемонструвати, Джейк приклав пальця до скла годинника.

— Це ще нічого не доводить. Вона не спрацює, якщо ти налаштував її на своє тіло, — заперечив Цок–Цок. Він говорив тим гострим презирливим тоном, який обирав Джейків батько, коли не хотів, щоб люди запідозрили, що він ні бельмеса не тямить у тому, про що говорить. Цок–Цок зиркнув на Брендона, і Джейк зрозумів, що він зважує всі «за» і «проти» того, щоб змусити кривоногого торкнутися годинника. Але потім він відмовився од цієї думки й знову подивився просто Джейкові у вічі. — Якщо мене вдарить струмом, мій маленький друже, то за тридцять секунд ти вдавишся своїми гарнюніми іграшками, які я тобі відріжу й запхаю до рота.

Джейк важко ковтнув слину, але нічого не сказав. Цок–Цок знову простягнув пальця і цього разу вже торкнувся циферблата «Сейко». Щойно це сталося, як цифри на годиннику обнулилися й знову почали відлік.

Цок–Цок притулив пальця і звузив очі, очікуючи болю. Та коли нічого не сталося, в кутиках його очей уперше за весь час з'явилися зморшки справжньої посмішки. Мабуть, подумав Джейк, його тішить власна хоробрість. Але здебільшого посмішку спричиняли простий подив і цікавість.

— Можна я його візьму собі? — вкрадливо промуркотів Цок–Цок. — Скажімо, ти мені його подаруєш на знак пошани до мене. Я обожнюю годинники, мій любий юначе, о так, обожнюю.

— Дуже прошу. — Джейк миттю зняв годинника з зап'ястя і опустив у велику долоню Цок–Цока, що застигла в очікуванні.

— А в нього манери, як у маленького шовкодупого жентельмена, — радісно сказав Ґешер. — Колись давно за такого відвалили б кругленьку суму, Цокі. От, приміром, мій батько…

— Твій батько здох від мандруса, і навіть пси не захотіли б жерти його зогнилий труп, — перебив Цок–Цок. — Стули пельку, йолопе.

Спершу Гешер розлютився… а потім злість зникла з його обличчя, поступившись спантеличенню. Він опустився у найближче крісло і принишк.

Тим часом Цок–Цок зачудовано роздивлявся подовжувальний ремінець «Сейко». Він розтягнув його, відпустив, знову розтягнув і знову відпустив. Вклав у отвір, що відкрився між ланками, пасмо свого волосся і радісно засміявся, коли його затисло в браслеті. Врешті–решт він просунув у браслет руку і підняв його до середини передпліччя. На думку Джейка, сувенір з Нью–Йорка виглядав там дуже дивно, але він промовчав.

— Неймовірно! — вигукнув Цок–Цок. — Де ти його взяв, хлопче?

— Тато й мама подарували мені його на день народження, — відповів Джейк. Ґешер нахилився вперед — мабуть, хотів знову натякнути на викуп. Але уважний вираз обличчя Цок–Цока змусив його передумати, і пірат знову мовчки сів.

— Невже? — підвів брови Цок–Цок. Він щойно знайшов маленьку кнопочку підсвічування циферблата і тепер безперестану натискав її, спостерігаючи, як запалюється й гасне світло. А потім подивився на Джейка, і очі звузилися до яскраво–сма–рагдових щілин. — Скажи, хлопче, цей годинник працює на дво–полярній чи на однополярній платі?

— На жодній, — відповів Джейк, не бажаючи зізнаватися в своєму невігластві та не підозрюючи, що тим самим створює собі купу проблем в майбутньому. — Він працює на нікель–кадмієвій батарейці. Принаймні, я в цьому впевнений. Мені ніколи не доводилося її міняти, а інструкцію я давно загубив.

Цок–Цок мовчав і дивився на нього довгим–предовгим поглядом. І Джейк злякався, бо зрозумів, що блондин вирішує, чи, бува, хлопчик із нього не глузує. Якби йому здалося, що Джейк таки глузує, то біль і приниження, яких він зазнав дорогою сюди, були б квіточками порівняно з тим, що готує для нього Цок–Цок. Зненацька йому захотілося змінити плин думок Цок–Цока — захотілося так, як не хотілося нічого в світі. І він бовкнув перше, що спало на думку.

— То був твій дідусь?

Цок–Цок здивовано підняв брови. Він знову поклав руки Джейкові на плечі, злегка стис, і хлопчик відчув феноменальну силу, що в них пульсувала. Якби Цок–Цок захотів стиснути руки міцніше й рвучко притягнути Джейка до себе, то його ключиці хруснули б, як олівці. А якби велетень його штовхнув, то, мабуть, зламав би йому спину.

— Хто був мій дідусь, хлопче?

Джейк знову окинув поглядом масивну шляхетну голову й широкі плечі. Йому згадалися слова Сюзанни: Роланде, поглянь, який він великий. Мабуть, його довелося намастити жиром, щоб запхати в кабіну!

— Той чоловік у аероплані. Давид Спритний.

Від подиву й недовіри очі Цок–Цока стали круглими. А потім він закинув голову і розреготався так гучно, що відлуння полинуло в склепіння стелі над їхніми головами. Інші тільки нервово посміхнулися, проте ніхто не наважився відкрито розсміятися… надто після того, що спіткало жінку з темним волоссям.

— Ким би ти не був і звідки б не прийшов, ти найкрутіший хлоп з усіх, кого старий Цок–Цок зустрічав за багато років. Спритний був моїм прадідом, а не дідом, але ти майже вгадав. Правда, Ґешере, друже ти мій милий?

— Атож, — підтвердив Ґешер. — Він крутий, це точно. Але все одно дуже впертий.

— Так, — задумливо мовив Цок–Цок. Його руки стислися на хлопчикових плечах, і він притягнув Джейка ближче до себе. Ближче до свого усміхненого, вродливого, божевільного обличчя. — Я бачу, що він впертий. По очах видно. Але нам під силу це виправити. Правда ж, Ґешере?

«Він не з Ґешером розмовляє, — подумав Джейк. — Він розмовляє зі мною. Йому здається, що він мене гіпнотизує… і, мабуть, так і є».

— Атож, — видихнув Ґешер.

Джейк відчув, що потопає в тих широких зелених очах. І хоча Цок–Цок насправді ще навіть не починав його стискати, йому вже бракувало повітря. Він зібрався з силами, щоб позбутися чарів блондина, і знову видав перше, що подумалося:

— Так загинув Лорд Перт, і земля здригнулася, коли він впав.

Ці слова подіяли на Цок–Цока, наче прямий удар в обличчя.

Він сахнувся, зелені очі звузилися, а руки боляче стисли Джейкові плечі.

— Що ти сказав? Де ти це почув?

— Сорока на хвості принесла, — підкреслено нахабно відповів Джейк, і наступної миті вже летів через усю кімнату.

Якби він вдарився об вигнуту стіну головою, то втратив би свідомість чи взагалі розпрощався з життям. Але сталося так, що він ударився стегном, відскочив від стіни й упав на залізні грати підлоги. Неначе п'яний, він потрусив головою, озирнувся і побачив, що сидить впритул до жінки, яка насправді не відпочивала. З губ зірвався крик жаху, і він швидко поповз геть. Але Гутс вдарив його ногою в груди і перевернув на спину. Якусь мить Джейк лежав, хапаючи ротом повітря, і дивився на веселку в тому місці, де сходилися неонові трубки. А тоді в поле його зору потрапило обличчя Цок–Цока. Губи велетня стислися у вузьку рівну смужку, щоки пашіли жаром, а в очах причаївся страх. Скляна прикраса у вигляді труни, яку він носив на шиї, гойдалася в Джейка перед очима на срібному ланцюжку, наче повторюючи рухи маятника крихітного старого годинника, що містився всередині.

— Ґешер казав правду. — Цок–Цок ухопив Джейка за барки і підняв на ноги. — Ти впертюх і нахаба. Але зі мною цей номер не проканає, хлопче. Зі мною ти будеш тихий і чемний. Ти чув коли–небудь про людей, яким уривається терпець? Так от, у мене цього терпцю взагалі нема. Хто завгодно тобі підтвердить, що я навіки вкорочував язика всім, хто насмілювався мене дратувати. Якщо ти коли–небудь заговориш зі мною про Лорда Перта… бодай раз, бодай однісінький раз… я зірву тобі скальп і пообідаю твоїми мізками. Я не терпітиму всіх цих історійок про непруху в Колисці Сивих. Затямив?

Він струсонув Джейка, як килимок, і хлопчик розплакався.

— Затямив, га?

— Т–т–так!

— Добре. — Він поставив Джейка на ноги, і той нетвердо захитався, витираючи мокрі очі. На його щоках залишалися темні патьоки, наче від туші для вій. — А тепер, мій юний нахабо, ми проведемо сеанс питань і відповідей. Я питаю — ти відповідаєш. Ясно?

Джейк не відповів. Він дивився на панель вентиляційних отворів, що оперізувала кімнату.