Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— На те, щоб перевершити ворога за чисельністю, сил потрібно чимало. Вважаю, нам ще тільки належить нанести Ордену відчутної втрата, але ми неодмінно це зробимо. Ми з сестрами Світла що-небудь таке неодмінно винайдемо. У таких справах ніколи нічого не можна знати напевно. Цілком можливо, що ми раптом зробимо щось таке, що відкине їх назад, в Старий світ.
Келен, посміхнувшись, поплескала чарівника по плечу.
— Спасибі, Зедд. Я так рада, що ти з нами. — Її погляд зупинився на статуетці, яка гордо стояла на камінній поличці. І вона підійшла ближче до вогнища, як до вівтаря, на якому стоїть священна реліквія. — Добрі духи, як же мені його бракує!
В її словах звучало невисловлене вголос запитання, надія, що старий чарівник скаже те, що допоможе повернути Річарда.
— Я знаю, люба. Я теж за ним сумую. Він живий, і це найголовніше.
Келен змогла лише кивнути.
Зедд плеснув у долоні, ніби його осінила якась блискуча ідея.
— А зараз потрібно щось таке, що може відволікти всіх від насущних проблем. Щось, з чого всі зможуть разом порадіти.
— Наприклад? — Келен насупилася. — Ти маєш на увазі якусь гру або щось в цьому роді? — Він задумався.
— Не знаю. Щось радісне. Те, що покаже всім, що Орден не в силах перешкодити нам жити нашим життям. Не може завадити нам радіти життю, насолоджуватися нею. — Він меланхолійно почухав підборіддя. — Є ідеї?
— Ну, у мене думки не в ту сторону… І тут в хатинку увійшов Уоррен.
— Тільки що отримав гарні новини з долини Драні. Щасливий днина для нас — ніякого ворушіння, як ми й розраховували.
І різко зупинився, все ще не випускаючи ручку дверей, переводячи погляд з Келен на Зедда і назад.
— У чому справа? Що відбувається? Чого це ви двоє на мене так витріщилися?
Підоспіла Верна впихнули Уоррена в будиночок.
— Давай-давай, заходь! І закрий двері. Та що з тобою! На вулиці ж колотун!
Пирхнувши, вона сама зачинила двері. Обернувшись, вона побачила Келен з Зеддом і мимоволі відступила на крок.
— Верна, Уоррен, — єлейним тоном проспівав Зедд, — заходьте, заходьте!
— Що це ви обидва посміхаєтеся? Що затіяли? — Сердито глянула на них Верна.
— Ну, — прикинувся дурником Зедд, підморгнувши Келен, — ми з Матір'ю-сповідницею тільки що обговорювали грандіозну подію.
Погляд Вірні потемнів ще більше і вона грізно подалася вперед.
— Яку ще грандіозну подію? Ні про яку грандіозну подію я не чула!
Навіть Уоррен, зазвичай не схильний до гніву, теж почав сердитися.
— Ось саме. Що ще за грандіозна подія?
— Ваше весілля, — повідомив Зедд.
— Правда? — Недовірливо запитав Уоррен і обличчя його освітилося щасливою усмішкою.
— Правда? — Луною повторила Верна.
— Ага, правда! — Захихотіла Келен.
43
Підготовка до весілля Уоррена і Вірні зайняла більше двох тижнів. Не те щоб можна було підготувати все набагато швидше, просто, як пояснив Зедд Келен, «краще потягнути гуму». Він хотів, щоб усі перейнялися важливістю моменту і передчували веселощі. Щоб було побільше часу на організацію, виготовлення прикрас, на приготування особливих страв і взагалі щоб табір прийняв належний вигляд для великого свята. Дати людям час вдосталь попліткувати і поговорити про весілля у передчутті урочистостей.
Спочатку солдати досить мляво прийняли новину, але незабаром прониклися атмосферою свята і вся підготовка перетворилася на грандіозні загальні веселощі.
Уоррена любили всі. Він відносився до того типу людей, яких всі трохи жаліють і які викликають мимовільне бажання їх захищати — такий собі сором'язливий нескладний юнак. Більшість не розуміли ні бельмеса в тому, що він говорив. І вважали його мало привабливим для жінок. І те, що він зумів-таки завоювати серце дами, здавалося їм ну зовсім дивиною, і давало чоловікам привід пишатися тим, що він один з них. Це давало їм надію, що в один прекрасний день у них теж буде весілля, дружина, родина, навіть якщо часто всі ці хоробрі воїни внутрішньо побоювалися, що й вони частенько теж бувають соромливими і незграбними.
Навіть за Верну раділи абсолютно щиро. Солдати її поважали, але ніколи не виявляли теплих почуттів. Тому їх веселі і відверті побажання усіляких благ приводили Верну в замішання.
Так що весь табір був охоплений передсвятковою суєтою куди більше, ніж могла сподіватися Келен. Після невеликої заминки в самому початку, втомлені від боїв і втрат, давно відірвані від будинків і сімей солдати, переваривши новину, зі смаком взяли участь у розвазі.
У центрі табору очистили велике коло — намети пересунули і звели на вантажних фургонах помости, — там-то і повинна була проходити весільна церемонія. Помости потрібні були для того, щоб всі присутні могли краще бачити, що відбувається. Рядочком відвели місце під танці, і всі, хто вмів грати на музичних інструментах і не був на завданні, проводили дні і ночі в репетиціях. Навіть хор організували, і тепер він репетирував у яру неподалік. Куди б Келен ні йшла, вона постійно чув барабани і флейти, або пронизливі звуки гобоя, або мелодійне звучання струнних інструментів. Музиканти боялися сфальшивити під час свята куди більше, ніж боялися всього Імперського Ордена разом взятого.
Оскільки в наявності було більше сотні сестер Світла, було вирішено влаштувати після церемонії танці. Сестри сприйняли цю думку позитивно, поки до них не дійшло, скільки чоловіків припадає на одну жінку і зі скількома їм доведеться танцювати. Але навіть незважаючи на це, вони прийшли в захват від того, скільки уваги їм буде приділено під час танців, і взагалі-то ідею схвалили. Жінки, вік яких вимірювався сторіччями, червоніли як дівчата, коли до них зверталися молоді чоловіки з проханням залишити для них танець на майбутнє весілля.
Ближче до весілля солдати розчистили в таборі свого роду вулиці, щоб після церемонії весільна процесія могла пройти по всьому табору. Всі хотіли мати можливість особисто вітати молодят і побажати їм щастя.
Келен же вирішила, що після весілля Уоррен з Верною поселяться в хатинці. Це був її весільний подарунок, тому вона поки тримала свою задумку в секреті. Так що Келен з Карою для видимості підтримали ідею мас поставити в сторонці намет для молодят. Кара перенесла речі Верни в цю саму палатку, де все було всипане пахучими травами і ягодами. Виверт спрацював. Верна повірила, що намет призначена їм з Уорреном, і заборонила йому заходити туди до весілля.
День весілля видався погожим і не занадто холодним, так що обморозитися ніхто не ризикував. Сніг швиденько прибрали з центральної площадки, так що тепер можна було спокійно веселитися. Дехто з сестер прийшов перевірити стан імпровізованого танцмайданчика, і випробували його, даючи чоловікам можливість помилуватися тими, з ким їм, можливо, доведеться станцювати. Якщо пощастить. Все було зроблено з веселощами і завзяттям.
Оскільки Верна весь ранок провела у своєму наметі, де хіхікаючі сестри робили їй зачіску, накладали макіяж і наводили останній штрих на весільну сукню, Келен нарешті отримала можливість прикрасити і привести в належний вигляд хатинку. Під стріхою в різних кутках вона повісила мішечки з пахучим бальзамом і прикрасила стінки пучками червоних ягід, через брак чогось кращого.
Одна з сестер дала Келен шматок полотна, з якого та зробила фіранку на вікно. Вона трудилася над нею ночами, вишиваючи на тканині узори, щоб надати простій тканині ошатний вигляд. А коли всі збиралися на наради, ховала її під подушкою, щоб Верна з Уорреном не бачили. Келен розставила по всій кімнаті ароматні свічки, подаровані сестрами, і нарешті повісила фіранку на вікно.
Єдине, що Келен вирішила забрати з хатинки з собою в намет, — це статуетку.
Келен якраз застеляла ліжко свіжим білизною, коли в хатинку ввалилася Кара з чимось синім в руках.
Заправляючи простирадло під матрац, Келен поглядом простежила, як Кара зачинив двері.
