Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
Людовіка XIV Франція вела численні війни (участь у
Тридцятилітній війні 1618-1648 років, війні за Іспансь-
ку спадщину 1701-1714 років та інших). Під час Трид-
цятилітньої війни на службі у французькій армії пе-
ребував загін українських козаків, що брав участь
558
у здобутті фортеці Дюнкерк. Людовік XIV цікавився
справами України. Про акцію гетьмана І.Мазепи про-
ти російського царя Петра І у 1709 році його докладно
інформували французькі амбасадори у Швеції, Поль-
щі і Туреччині.
Людовік XV (1710, Версаль — 1774, там же) —
король Франції з 1715 року. За його правління була
спроба утворення Ліги з Франції, Туреччини, Швеції,
Польщі з королем Лєщинським і з українськими коза-
ками, метою якої було підтримати короля Лєщинсько-
го на польському престолі, послабити Росію, повернути
Азов туркам, Лівонію — шведам, Україні — держав-
ність під опікою Туреччини.
Мазад Фернан (1863 — 1939) — французький поет,
критик і журналіст. Переклав на французьку мову чи-
мало поезій Т. Шевченка, М. Рильського та інших. Спів-
засновник французького Товариства українознавства.
Деякі його поезії перекладено українською мовою.
Мазаріні Джуліо (1602, Пешина — 1661, Венсенн) —
французький державний діяч, кардинал (1641). З 1643
року — перший міністр французького уряду, фактич-
ний правитель країни за часів короля Людовіка XIV.
У зовнішній політиці намагався зупинити агресію Ро-
сії на захід і південь і встановити гегемонію Франції в
Європі.
Мазон Андре (1881 — невідомо) — французький фі-
лолог-славіст. Викладач французької мови у Харківсь-
кому університеті (1905-1909), професор слов'янських
мов і літератур Страсбурзького університету (1919-
1923) і Колеж де Франс (1924-1952), з 1937 року пре-
зидент Інституту слов'янських студій Паризького
559
університету. Засновник (1921) і з 1937 року дирек-
тор славістичного журналу «Revue des Etudes Slaves»
(«RES»). З 1927 року дійсний член Наукового Товари-
ства імені Шевченка (НТШ). Автор праць із слов'янсь-
кої філології, зокрема про Марка Вовчка, про «Слово о
полку Ігоревім», про Т.Г. Шевченка. У журналі «RES»
редагував бібліографію україністики (1921-1924), по-
містив у ньому статті про М. Сумцова, М. Грушевсько-
го, І. Борщака, Л. Булаховського та інших.
Мартель Антуан (1899 — 1931) — французький
славіст. Працював професором в університеті Лілля,
досліджував історію слов'янських літературних мов
на широкому історичному тлі. У 1938 році посмертно
видана його книга «Польська мова в русинських кра-
їнах, в Україні й Білорусі», яка становить один з най-
важливіших огладів української літературної мови
16-17 століть.
Мартель Рене (1893 — невідомо) — французький
історик і публіцист. Написав низку праць присвяче-
них Україні, зокрема гетьману Івану Мазепі («Vie de
Mazeppa», 1931 — разом з І. Борщаком), новій історії
України («La question d'Ukraine», 1927; «La France et
la Pologne», 1931; «La politique nationale des Soviets en
Ukraine», 1934 та інші), Закарпаттю («La Ruthenie Su-
bcarpathique», 1935 та інші). Переклав з Софією Бор-
щак (1891-1932) на французьку мову поему Т. Шев-
ченка «Іван Гус» (1930). Реферував українські справи
в журналі «Le Monde Slave».
Мартен Анрі (1810 — 1883) — французький історик,
академік. Автор твору «Histoire de France» (три видан-
ня 1855-1866 років, 16 томів). У праці «La Russie et l'Eu-
560
rope» (1866) багато сторінок присвятив подіям з історії
України: Хмельниччині, І. Мазепі, діяльності «Осно-
ви» тощо, підкреслив міжнародне значення українсь-
кого питання.
Меріме Проспер (1803, Париж — 1870, Канни) —
письменник, член Французької академії (з 1844). Ви-
явив значний інтерес до історії й культури українсь-
кого народу. У 1851 році друкує в часописі «Ревю де
Де Монд» статтю про творчість Миколи Гоголя. Попу-
ляризуючи творчість Гоголя, Меріме у 1853 році пе-
реклав «Ревізора» французькою мовою. У 1854 році
видає нарис «Козаки України та їх останні отамани»,
який повністю присвячений історії України. 1863 року
в «Журналь де саван» був опублікований найзначні-
ший твір Меріме з української історії — монографія
«Богдан Хмельницький». Оповідання Марка Вовчка
«Козачка» письменник переклав французькою мовою.
Монтц Ян (р.н. і р.с. невідомі) — французький архі-
тектор і садівник. Створив парковий комплекс у Кор-
сунь-Шевченківському на березі річки Рось (кінець
18-го століття).
Мюффо (р.н. і р.с. невідомі) — французький май-
стер паркового будівництва. У 1793-1797 роках за його
проектом у Білій Церкві на березі річки Рось створе-
но парк «Олександрія», який є видатним пам'ятником
садово-паркової архітектури України кінця 18-го сто-
ліття. Парк схожий на Версаль.
Наполеон І, Наполеон Бонапарт (1769, Аяччо, Кор-
сіка — 1821, о. Святої Єлени) — французький полко-
водець, політичний і державний діяч, імператор Фран-
ції (1804-1814 і 1815). Один з його планів війни з Росією
561
у 1812 році передбачав відокремлення від Росії укра-
їнських земель і утворення української держави під
назвою «Наполеоніда», залежної від Франції. Ця дер-
жава повинна була стати міцним бар'єром проти агре-
сивних планів Росії та її претензій на Чорне море.
Ніколь (р.н. і р.с. невідомі) — абат-єзуїт, просві-
титель, шкільний друг Армана Емманюеля Рішельє.
У 1812 році Рішельє викликав його з Франції в Одесу.
Ніколь створює при Шляхетному інституті (заснова-
ний у 1805 році) гімназію і у 1814 році стає директором
цих учбових закладів, які у 1817 році перетворюють в
ліцей, названий на честь одеського градоначальника
(1803-1814) Рішельє його ім'ям. У 1819 році у зв'язку з
указом про вигнання єзуїтів з Росії перший директор
Рішельєвського ліцею був змушений виїхать у Фран-
цію. У 1865 році Рішельєвський ліцей реорганізували
в Новоросійський університет, тепер Одеський націо-
нальний університет імені І.І. Мечникова.
Пастер Луї (1822, Доль, Юра, Франція — 1895, Віль-
ньов-л'Етан, поблизу Парижа) — французький мі-
кробіолог і хімік, основоположник медичної мікробі-
ології, імунології і стереохімії. З 1888 року і до кінця
життя був директором Науково-дослідного мікробіо-
логічного (Пастерівського) інституту. Діяльність Па-
стера мала велике значення для розвитку мікробіоло-
гії в Росії й Україні.
Поліньяк Оґюст Ґабріель Еракліус, Іраклій Іра-
клійович (1788 — невідомо) — французький емігрант
на російській службі, відставний полковник, граф. На
російській службі з 1796 року. Учасник воєн 1805-1807
років Росії з Францією. В часи війни Росії проти Фран-
562
ції у 1812-1814 роках брав участь в битвах під Боро-
діном, Люценом, Бауценом, Дрезденом, Кульмом,
Лейпціґом. Під Бородіном контужений в голову. Наго-
роджений орденами Святої Анни 2-го ступеня з діа-
мантами і Святого Володимира 3-го ступеня. Полков-
ник з 1813 року. У 1818 році звільнений від служби.
Служив і жив в Україні. У 1824 році виїхав у Францію,
перед від'їздом на батьківщину був прийнятий у члени
Південного товариства декабристів, метою якого було
знищення кріпосного права і станового ладу, установ-
лення рівності громадян і республіканського правлін-
