Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

Є також дядьки, котрим просто подобається дивитися, як гасають довгоногі дівчата в коротких шортиках.

На всіх цих причинах ґрунтувалася й щира цікавість Великого Джима до цього виду спорту, але зовсім іншим було джерело його пристрасті, котрого він ніколи не озвучував під час обговорення ігор зі знайомими вболівальниками. Це було б неполітично.

Дівчата переживають гру як особистий бій, це робить їх кращими ненависницями.

Хлопці воліють виграти, це так, тож іноді матч ставав дійсно гарячим, коли вони грали проти традиційного суперника (у випадку міллівських «Вайлдкетс» це були нікчемні «Рокетс» з Касл Рока), але здебільшого у хлопців ідеться про індивідуальні досягнення. Похизуватися, одним словом. А після закінчення гри кінчається все.

Натомість дівчата не терплять програвати. Програш вони забирають з собою у роздягальню і там його висиджують. Що ще важливіше, вони не терплять, ненавидять свій програш одностайно. Великий Джим часто Спостерігав, як вистромлює голівку та ненависть, коли глибоко в другій половині матчу при нічийному рахунку спалахувала сварка за вільний «живий» м'яч, і він уловлював: «Аж ніяк не твій, ти, курвисько, це мій м'яч!» Він ловив цю вібрацію і живився нею.

До 2004-го «Леді Вайлдкетс» за 20 років тільки раз стали чемпіонками штату, вигравши матч проти Бакфілда [259], і то завдяки кандидатці в Національну лігу, котра перед переходом туди, за правилами професійного спорту, змушена була зайвий рік залишатися в їхній шкільний команді. А тоді з'явилася Ганна Комптон. Найбільша ненависниця усіх часів, на думку Великого Джима.

Як дочка Дейла Компотна, сухореброго лісоруба з Таркер Мілла, котрий п'яним бував часто, а задерикуватим завжди, Ганна мала природну вдачу типу геть-з-мого-шляху. Як дев'ятикласниця, вона більшу частину сезону просиділа на лаві запасних; тренерка поставила її тільки на останні дві гри, у яких вона не лише очок набрала більше за всіх, а й свою суперницю по номеру з ричмондських «Бобкетс» залишила скорченою на дерев'яній підлозі після жорсткої, але чистої атаки.

По закінченню тієї гри Великий Джим перехопив їхню тренерку, пані Вудхед.

— Якщо ця дівчина не буде в основному складі наступного року, ви божевільна, — сказав він.

— Я не божевільна, — відповіла вона.

Ганна дебютувала гаряче, а закінчила ще гарячіше, випаливши такий слід, що фанати «Вайлдкетс» обговорюватимуть його ще роки й роки (середній рахунок сезону 27,6 очок за гру). Вона вміла відчути позицію й зробити триочковий кидок завжди, коли їй цього хотілося, проте, що Великому Джиму подобалося найбільше, так це те, як вона прориває оборону і летить до кошика: мопсячий писок перекошений у глузливій гримасі, чорні очі пропалюють наскрізь усіх, хто відважиться опинитися на її шляху, короткий хвостик стирчить над потилицею, немов задертий середній палець. Другий виборний Честер Мілла і прима-торговець уживаними автомобілями закохався.

Під час гри в чемпіонаті 2004 року, коли «Леді Вайлдкетс» були на десять очок попереду «Рокетс» з Касл Рока, Ганну вивели з гри за порушення. На щастя для «Кицьок», до кінця матчу лишалося часу тільки раз перднути. Завершили вони ту зустріч виграшем в одне очко. Із загального числа вісімдесят шість очок, на особистому рахунку Ганни були запаморочливі шістдесят три. Тієї весни її задерикуватий батько знайшов свій кінець за кермом новенького «Кадилака», проданого йому Джеймсом Ренні-старшим за ціну, яка була на сорок відсотків меншою проти стартової. Нові машини не були спеціальністю Великого Джима, але, коли йому дуже була потрібна нова, для нього її завжди могли дістати «з хвостової частини автовоза».

Сидячи в кабінеті Піта Рендолфа в той час, як надворі відцвітали останні смуги метеорної зливи (а його проблемні діти чекали — тривожно чекали, сподівався Великий Джим, — коли їх викличуть і визначать їхню долю), він згадував ту казкову, ту абсолютно містичну гру, особливо перші вісім хвилин другої половини, котра почалася з відставання «Кицьок» на вісім пунктів.

Ганна тоді переламала гру з такою ж цілеспрямованою брутальністю, з якою Йосип Сталін переламав Росію, її чорні очі іскрилися (либонь, задивившись у якусь баскетбольну нірвану поза уявленнями простих смертних), а рот у вічній глузливій гримасі ніби промовляв: «Я краща за вас, геть з мого шляху, бо розчавлю». Усі її кидки за ті вісім хвилин закінчилися попаданнями, включно з тим абсурдним прострілом з-поза центру, котрий вона зробила, сплівши ноги, коли позбавлялася м'яча, щоби уникнути фолу за пробіжку.

Для такого кшталту рухів існували назви, найпоширенішою з них була: в зоні. Але Великому Джиму подобалася інша: в драйві, як-от: «Вона доладна й зараз в драйві». Так, ніби ця гра мала якусь божественну фактуру, недосяжну для звичайних гравців (хоча вряди-годи навіть звичайні відчували, що вони в драйві, і на мить перетворювалися на богів і богинь і всякі тілесні дефекти, здавалося, щезають у тому їх короткочасному божественному стані); фактуру ту іноді можна було ледь не помацати рукою: якась така розкішна, чудесна портьєра, на зразок тих, котрими прикрашено дерев'яні стіни залів Валгалли.

Ганна Комптон так і не зіграла жодної гри в одинадцятому класі, той чемпіонський матч став її прощальним виступом. Того літа, п'яний за кермом, її батько вбився сам, убив свою дружину і всіх трьох дочок, коли вони поверталися до Таркер Мілла з «Брауні», куди їздили по заморожені соки. Той бонусний «Кадилак» став для них домовиною.

Ця аварія з численними жертвами потрапила на перші сторінки усіх газет Західного Мейну — того тижня Джулія Шамвей випустила свій «Демократ» із чорною каймою, — але Великий Джим не був пригнічений тяжким горем. Ганна ніколи не змогла б так само грати в команді коледжу, як він підозрював; дівчата там крупніші, тож її відсунули б на роль постійної запасної на підхваті. Вона б цього не стерпіла. Її ненависть мусила живитися безперервною дією на майданчику. Це Великий Джим розумів достеменно. І цілком з цим погоджувався. Саме в цьому полягала головна причина, чому він ніколи навіть не розглядав можливості поїхати деінде з Честер Мілла. У широкому світі він міг би заробити більше грошей, але статки — це лише півкелиха пива. Влада — це шампанське.

Керувати Міллом було гарно у звичайні дні, але в кризовий час керувати містом було більш ніж краще. У такі дні ти можеш ширяти на чистих крилах інтуїції, знаючи, що не схибиш, абсолютно не можеш схибити. Ти вираховуєш оборону противника раніше, ніж він її згромаджує, і заробляєш очки кожним своїм кидком. Ти відчуваєш себе в драйві, і нема кращого часу для цього, ніж гра за чемпіонський титул.

Це й була його чемпіонська гра, і все лягало йому в масть. Він мав нюх — тотальну віру — ніщо не піде хибно під час його магічного польоту; навіть те, що здавалося невигідним, надасть нові можливості, замість стати блокуючим фактором, як той відчайдушний простріл Ганни з-поза центру, котрий змусив натовп у міському центрі Деррі підхопитися на рівні ноги, коли фанати Мілла ревли з радості, а фанати «Ракетниць» з неймовірного горя.

У драйві. Ось тому-то він не почувався втомленим, хоча й був виснажений. Тому й не переживав про Джуніора, незважаючи на Джуніорову мовчазність і бліду невиспаність. Тому він не переживав щодо Дейла Барбари і купки його баламутних друзів, особливо та газетна курва відрізняється цим серед них. Тому-то, коли Пітер Рендолф і Енді Сендерс дивилися на нього, геть ошелешені, Великий Джим лише усміхався. Він міг собі дозволити усміхатися. Він перебував у драйві.

— Закрити супермаркет? — перепитав Енді. — Чи не розстроїть це багатьох людей, Великий Джиме?

— Супермаркет, а також «Паливо & Бакалію», — уточнив Великий Джим, все ще усміхаючись. — За «Брауні» нічого й думати, їх уже закрито. А що особливо добре — це брудний заклад. — «Де продаються брудні журнальчики», — хоча цих слів уголос він не промовив.