Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

Брат Жан купив дві рідкісні й цінні картини; на одній був намальований сутяжник у суді, а друга подавала портрет лакея, що шукає пана, причому обидві постаті були вдані вельми мальовничо, це видно було в їхніх жестах, у манері поводитися, звичках, рисах і мінах на обличчі; портретист був метр Шарль Шармуа, двірський маляр царя Мегіста; а заплатив Жан, як кажуть, деревним листям.

Панурґ купив велике полотно, копію з вишиванки, де колись Філомела удала і представила своїй сестрі Прокне, як зять Філомел її справичив, а потім відрізав їй язика, сліди цього злочину замітаючи. Клянусь стрижнем цього ґвалтівника, мальовидло було прегарне. Тільки не думайте, що там зображено, як він дівчину ґвалтує. Це було б брутально й несмачно. Картина була іншого робу і куди тонша. Ви можете бачити її в Телемі,— як увійти до горішньої галереї, одразу праворуч.

Епістемон теж купив полотно, там дуже натурально вдано ідеї Платона й атоми Епікура. Ризотом придбав ще одну з зображенням німфи Ехо так, як вона є.

Пантаґрюель попросив Гімнаста купити житіє і подвиги Ахілла, удані на сімдесяти восьми килимах, кожен чотири туази завдовжки і три завширшки, з фригійського шовку гаптованих і золотом та сріблом розшитих. Спершу подавалося весілля Пелея й Тетиди, потім народження Ахілла, його юність, як її описав Стацій Папіній, чини його і вичини, Гомером оспівані, його смерть і похорон, як їх Овідій і Квін Калабрійський описали, і завершувалося все появою його тіні і закланням Поліксени, як це виклав Еврипід. Гімнаст купив ще й трьох гарних молодих однорожців — рудого, аж темного, самця і двох сірих у яблуках самичок. А ще сторгував у скита з краю гелонів таранда.

Таранд — звір завбільшки з бичка. Голова в нього оленяча, хіба що більша, з чудовими гіллястими рогами, ратиці роздвоєні, шерсть довга, як у великого ведмедя, шкіра трохи м'якша від тієї, що на лати йде. Гелонець казав, що у Скитії трапляється він рідко, бо міняє масть залежно від місцевосте, де пасеться і водиться. Він прибирає покрасі трави, дерев, кущів, квітів, довкілля, пасовищ, скель, загалом усього, куди потрапить. Цим він схожий на морських спрутів (або поліпів), на тоїв, на індійських лікаонів, на хамелеонів, цього виду ящірок настільки цікавих, що Демокріт присвятив їм цілу книгу з описом їхньої анатомії, чудодійних властивостей та особливостей. Та я бачив і сам, як таранд міняє масть, не лише до пофарбованих предметів наближаючись, а й самотужки, улягаючи страху чи іншим сильним почуттям. Я бачив, як він на зеленому килимі зеленів, як потім, посидівши якийсь час, жовтів, синів, бурів, ліловів, достоту як гребінь гиндика в перебігу різних емоцій. Найбільше нас уразило у таранді, що не лише морда його та шкура прибирала покрасі поблизьких предметів. Біля Панурґа в чернечій тозі і вся його шерсть сіріла. Біля Пантагрюеля в шарлатній мантії шерсть і шкура його червоніли; біля лоцмана, убраного, як єгипетські жерці Анубіса, шерсть його здавалася сніжистобілою; між іншим, за хамелеоном такої покрасі не помічається. Коли таранд нічого не боїться і спокійний, то він зберігає натуральну свою масть, таку, як у мензьких ослів.

Розділ III

Як Пантаґрюель отримав листа від свого батька Ґарґантюа і про химерний спосіб діставати швидкі вісті з ненаських і далеких країв

Пантагрюель ще торгував дивоглядних звірів, аж це на молу ревонули десятьма залпами барси і фальконети у супроводі голосної і радісної яси корабельників. Обернувшись до пристані, Пантагрюель побачив швидкохідний корабель свого батька Ґарґантюа, Хелідоном [401] найменований, бо на його кормі бовваніла морська ластівка, різьблена з коринтської бронзи. Морська ластівка — це риба з луарського яльця завбільшки, дуже м'ясиста, безлуска і з хрящуватими, як кажанячі крила, плавцями, довжелезними й широкими, завдяки яким вона стрілою, я сам свідок, пролітає над водою на цілу туазу. Марсельці її називають ландоль. Так ось це суденце було легке, мов ластівка, і, як подивитись, не пливло, а летіло над морем. На борту його перебував дворак Ґарґантюа Малікорн, якого той послав вістовим дізнатися про справи і здоров'я свого сина, доброго Пантагрюеля, і передати йому вірчі грамоти.

Відклонившись Малікорну і почоломкавшись із ним, Пантагрюель, перш ніж відкрити листа, спершу спитав:

— Чи ж із вами ґозал [402], вісник небесний?

— Так (відповів він), у клітці у цій козубеньці.

Була то голубка з ґарґантюйського голубника, у неї вилупилися саме до відплиття пуцьвірінки. Якби Пантагрюель лиха доскочив, до її лапок прив'язали б чорний ремінець, а що все сприятливим ходом і робом ішло, то він дістав її з козуба, прив'язав до її лапок стьожечку з білої тафти і, часу марно не гаючи, притьмом випустив на волю. Голубка, краючи повітря з неймовірною прудкістю, цілком зрозумілою у бистрокрилої голубки, коли у неї пуцьвірінки або кладка яєць, миттю зникла з очей, скоряючись своєму закладеною самою природою турботливому інстинкту оберігати і стерегти своїх голуб'ят. Отак, менше ніж за дві години, вона здолала повітрям величезні розлоги, тоді як швидкохідне суденце, біжучи на веслах і під вітрилами, з ходовим вітром, прудкіше вже нікуди, покрило ту саму відстань за три дні і три ночі. Люди бачили, як вона до голубника влетіла, до своїх пташенят, і вість про те, що на ній біла стьожка, заспокоїла і врадувала славного Ґарґантюа — його синові добре повелося в морі.

Така була у завзятих Ґарґантюа і Пантаґрюеля ужанція: щоразу, як їм не терпілося узнати про щось важливе або хвильне для душі, про закінчення битви, морської або сухопутної, взяття чи оборону фортеці, прикоськання якихось серйозних чвар, щасливі або нещасливі пологи в цариці або фрейліни, смерть чи одужання заслаблих друзів або родичів тощо. Вони брали ґозала і веліли гінцям передавати його з рук до рук до того самого місця, звідки вістки чекали. Ґозал приносив чорну або білу стьожку, залежно від подій та випадку, і виводив їх із невідання, пролетівши за одну годину по небу далі, ніж пробігали по землі тридцять гінців, один одного заступаючи, за один день. Так вигадувався і вигравався час. І повірте мені: у їхніх сільських голубниках голубки висиджували яйця й вирощували пуцьвірінків кожної пори. А втім, на пташарні з допомогою селітри і священного зела вербени цього легко досягти.

Випустивши голубку, Пантагрюель прочитав послання батька свого Ґарґантюа, ось воно:

«Любий мій синочку! Отецьке прихилля до укоханого сина, таке в усіх природне, озивається в мені найпаче, коли я бачу, скількома щедротами ущедрило тебе Провидіння, і нині, після твого від'їзду, одне не йде мені з голови; страшне побоювання за те, як би ваш вихід у море не приніс якогось безголов'я чи лиха, посіялося в моєму серці. Глибока і щира любов, як тобі відомо, одвічна супутниця страху. А що, за Гесіодом, почин чогось — то вже цілого половина, і, за відомим прислів'ям, що посієш, те й збереш, я, щоб тугу мою розмаяти, послав гінцем Малікорна добути для мене вість, як тобі випали перші дні подорожі; якщо плавання почалося щасливо, як я тобі й зичив, то мені легше буде передбачити дальший його перебіг.

Я запасся кількома веселими книжками, посилаю тобі з листоподавцем. Прочитай їх на дозвіллі. Давець сього докладно тобі розповість про новини нашого двору. Хай буде над тобою благословення Передвічного. Кланяйся Панурґу, братові Жану, Епістемону, Ксеноману, Гімнастові та іншим твоїм служникам, а моїм добрим приятелям. Писано в отчому домі твоєму, юня тринадцятого дня.

Твій батько і друг

Ґарґантюа».

Розділ IV

Як Пантаґрюель написав батькові своєму Ґарґантюа і послав йому чимало гарних і рідкісних речей

Прочитавши цього листа, Пантагрюель довго гомонів із вірником Малікорном і пробув з ним так довго, аж Панург урвав його, спитавши: