Великі сподівання - Диккенс Чарльз (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно TXT) 📗
Я подивився на Вемміка; обличчя його було дуже поважне. Він повагом приклав вказівного пальця до уст. Я зробив так само. Так само зробив і містер Джеггерс.
- Ну, Вемміку,- сказав він, уже звичайним своїм тоном,- то на чому ж ми зупинились, коли ввійшов містер Піп?
Я запримітив, що, взявшись за роботу, вони ще кілька разів обмінялися тими своїми дивними поглядами,- тільки тепер кожен з них підозрював, а може, й певний був, що проявив свою суто людську слабість, аж ніяк не допустиму при їхньому фахові. Саме тому, як мені здалося, вони стали такі непоступливі один перед одним: містер Джеггерс тримався якнайвладніше, а Веммік уперто стояв на своєму, коли мав хоч найменшу для цього підставу. Я ще ні разу не бачив, щоб в їхній співпраці панувала така незлагода, бо, як правило, вони чудово ладнали між собою.
Аж це - неначе сама доля вирішила підмогти їм - до кабінету вступив Майк, той самий клієнт з хутряною шапкою і звичкою витирати носа рукавом, що я його побачив, ще коли вперше опинився в цих стінах. Виглядало на те, що у цього типа завжди як не він сам, то хтось із рідні в халепі (тобто в Ньюгейті); отож і цим разом він повідомив, що його старшу дочку заарештовано за підозрою в крадіжці з крамниці. Коли він викладав цю сумну пригоду Веммікові - тимчасом як містер Джеггерс велично й відсторонено стояв біля каміна,- на очах у нього випадково зблиснула сльоза,
- Що це з вами? - вкрай обурено запитав Веммік.- Ви прийшли сюди рюмсати?
- Та це я ненароком, міст'ре Веммік.
- Ні, нароком! - заявив Веммік.- Як ви посміли? Вам тут нема чого робити, якщо ви й слова не годні вимовити, щоб не бризкати, як зіпсуте перо. І що ви собі думаєте?
- Та бува, що й несила стримати своїх почуттів, міст'ре Веммік,- став виправдовуватись Майк.
- Своїх чого? - з люттю вигукнув Веммік.- Ану-но повторіть!
- Послухайте, добродію,- втрутився містер Джеггерс, виступаючи наперед і показуючи рукою на двері.- Забирайтесь звідси. Мені не треба тут ніяких почуттів. Геть звідси.
- Отак вам і треба,- докинув Веммік.- Геть звідси.
Отож бідолашний Майк мусив покірно вибратися за двері, а містер Джеггерс і Веммік, відновивши своє взаєморозуміння, так жваво взялися до своєї роботи, немов щойно добряче підкріпилися.
Розділ 52
З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені до брата міс Скіффінс, бухгалтера, а той відразу ж подався до Кларрікера й привів його до мене, і я з почуттям неабиякого задоволення завершив нашу з ним угоду. Це було єдине добре діло, що я зробив, єдине, що я довів до кінця, відколи дізнався про свої великі сподівання.
Кларрікер принагідно повідомив мене, що справи фірми йдуть угору, і що розширення ділових контактів вимагає створення невеличкого її представництва на Сході, і що Герберт у своїй новій ролі компаньйона якраз дуже надається на керівника цієї філії, з чого я зробив висновок, що невдовзі муситиму розлучитися з моїм другом, навіть якби я сам і не виїжджав з Англії. В цю хвилину я відчув, що мій останній якір ось-ось відірветься і я лишуся на волю хвиль та вітрів.
Зате ж яка була моя радість, коли Герберт, приходячи ввечері додому, розповідав мені про зміни у своєму становищі - ані й гадки не маючи, що для мене це ніяка не новина - і захоплено розписував переді мною, як він повезе Клару Барлі до країни тисячі й одної ночі, та як я приїду до них (чи не з караваном верблюдів), і як ми всі разом вирушимо в подорож по Нілу й будемо милуватися всякими дивами. Не вельми переймаючись надіями на свою участь у всіх цих осяйних планах, я, однак, бачив, що Гербертові перспективи швидко прояснюються, і якщо старий Білл Барлі все так само вдаватиметься до перцю з ромом, майбутнє його дочки незабаром буде забезпечене.
Настав уже березень. Моя ліва рука загоювалась нормально, хоч і поволі, бо я й досі не міг встромити її в рукав; правою, нехай і дещо спотвореною, вже можна було сяко-тако орудувати.
У понеділок уранці, коли ми з Гербертом сиділи за сніданком, з пошти принесли листа від Вемміка такого змісту:
«Волворт. Спаліть це відразу, як прочитаєте. На початку тижня або, скажімо, у середу, коли хочете, можете здійснити те, що надумали. Тепер спаліть».
Я дав листа прочитати Гербертові, після чого ми вивчили його напам'ять і спалили, а тоді стали міркувати, як нам бути, бо ж ясно було, що гребти я неспроможен.
- Я вже стільки думав над цим,- сказав Герберт,- що, здається, надумав дещо краще, ніж наймати човняра з Темзи. Візьмім-но Стартопа. Він гарний хлопець, веслує добре, та й нас любить, і щирий, і чесний.
Я теж не раз думав про нього.
- Але щось же йому треба буде пояснити, Герберте.
- Зовсім небагато. Нехай він поки що вважає, що це просто наша примха, яку треба тримати в таємниці, а коли вже будемо всі на човні, скажемо йому, що в тебе є поважні причини, щоб вивезти Провіса за кордон. Ти ж поїдеш з ним?
- Звичайно.
- А куди?
Пройнятий тривогою, я так багато розважав про це, що тепер для мене не мало ніякого значення, куди саме ми вирушимо, до Гамбурга, Роттердама чи Антверпена - головне, щоб він опинився поза межами Англії. Ми можемо сісти на будь-який іноземний пароплав, що нас візьме. Я вважав, що слід човном спуститися якомога далі, в усякому разі аж ген за Грейвзенд, де була реальна небезпека розпитувань або й трусу, якби щось запідозрили. Оскільки іноземні судна звичайно відходять від Лондона, коли приплив найвищий, нам треба спуститися річкою з попереднім відпливом і в якомусь затишку виждати, коли повз нас проходитиме пароплав. Годину цю можна розрахувати досить точно, якщо поцікавитись завчасу.
Герберт був згоден зі мною, і ми зразу ж після сніданку вибрались на розвідини. З'ясувалося, що для нас найзручнішим був би пароплав на Гамбург, і саме на ньому ми й зосередили основну увагу. Але ми придивилися й до інших іноземних суден, що відходили з цим припливом, і добре запам'ятали їхні обриси та загальний вигляд. Потім ми на кілька годин розлучилися: я пішов дістати необхідні документи, а Герберт - побачитися зі Стартопом у нього вдома. З цим ми обоє легко впорались, про що й доповіли один одному, зустрівшись о першій годині. Я вже мав готові документи, а Герберт переговорив з Стартопом, котрий охоче погодився допомогти нам.
Ми вирішили, що Герберт і Стартоп сядуть на весла, я стернуватиму, а наш підопічний тихенько вмоститься на правах пасажира; часу в нас буде вдосталь, тож ми й не поспішатимемо. Було погоджено, що сьогодні ввечері, не заходячи додому обідати, Герберт поїде до Вітрякового ставка; що завтра ввечері, у вівторок, він зовсім туди не показуватиметься; що він попередить Провіса, щоб той у середу, коли побачить нашого човна (але не раніше) спустився сходами до річки; що з ним усе буде домовлено сьогодні ж таки, у понеділок, увечері, і що більше ми не бачитимемось, аж доки не під'їдемо по нього човном.
Коли ми продумали всі ці застережливі заходи, я пішов додому.
Відімкнувши двері нашого помешкання, я знайшов у скриньці адресованого мені листа; лист був дуже брудний, але не безграмотний. Приніс його явно посильний - після того, як я пішов з дому,- а написано в ньому було ось що:
«Коли ви не побоїтесь увечері о дев'ятій годині сьогодні або завтра прийти на болота до хатини над шлюзом, там, де піч для випалу вапна, то краще прийдіть. А якщо вас цікавить дещо про вашого дядька Провіса, то вже конче прийдіть, не гаючи часу, і щоб нікому ні слова. Приходьте самі. Листа принесіть із собою».
І до цього чудного листа у мене голова аж гула від клопоту. А тепер я й зовсім не знав, що робити. Найгірше ж те, що вирішувати треба було негайно, бо-інакше я пропустив би денний диліжанс, яким міг би до вечора доїхати до нашого містечка. Відкладати на завтра ніяк було: там уже налягала втеча. Та й крім того - ану ж оте «дещо» безпосередньо стосується задуманої втечі?
