Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Про козацькі війни на полуднї в сих роках маємо деякі відомости в посольських реляціях Пісочинського, що в рр. 1601 і 1602 їздив в Крим і Туреччину 25). Лїтом 1601 р. багато нарікали в Криму на козацькі напади, і казали як звичайно, що Татари, нападаючи на Україну, тільки мстять ся за козацькі напади; був якийсь козацький напад на турецькі осади в околицї Білгороду. „Якийсь Киршта Волошин” з козаками докучав Туркам і Татарам на морі і на землї.
Весною 1602 р. козацьке військо (коло двох тисяч, як казали) стояло над Каменицею за Браславом і свою службу пропонувало молдавському господареви. Волоські землі по погромі Михайла слїдом знову стали ареною усобиць, бо на Семена Могилу в Мунтянах підняло ся повстаннє, вигнано його з краю і посаджено на господарстві Раду Щербана Басарабу (1602); його підтримала Австрія, тим часом як Могила шукав помочи у Поляків і Турків, і се знову відкривало арену козацькому спортови. Господар молдавський сим разом услуг козацьких не прийняв, і тодї їх стали сподївати ся в Білгородї. В маю козаки на 30 чайках і кількох ґалєрах відібраних від Турків вийшли на море і під Кілією били ся з турецькими ґалєрами; взяли одну ґалєру, та переймали купецькі кораблї. Під осїнь того року стрічаємо козаків під проводом якогось Ґурского — йшло їх коло тисячі на Молдаву 26). Такі занятя, очевидно, потягнули ся без перерви і відміни і в дальших роках. Хан скаржився, що козаки пробуваючи на Днїпрі чинять Криму неустанні шкоди і злости, багато злого броять, і жадав, аби їх доконче прогнано з Днїпра 27). Король в інструкції на сойм 1604 р. звертає увагу, що „за короткий час козаки зруйновали Туркам три міста”, і се грозить неприємностями від Туреччини 28).
Реституція козацьких вільностей і козацького престіжу потягнули свіжі маси людей в козацькі ряди, збільшаючи своєвільну енерґію козацьку. З кінця 1603 р. маємо королївський унїверсал, де пригадуєть ся попереднє (якесь недавнє) королївське роспорядженнє на погамованнє українського своєвільства і загострюєть ся новими наказами, щоб батьки не пускали синів „на козацъство до тамтыхъ людей свовольныхъ, которыи покой посъполитый и перемирьє с панъстви суседъскими взрушают”, щоб до козаків не перепускали і не возили воєнних запасів під страхом кари смертної і т. и. 29). А шляхта київська в інструкціях своїх з кінця 1604 р. висловляє жалї, що з скасованнєм банїції, від ливонської війни „те гультяйство так пнеть ся в гору, що приходить ся бояти ся, аби „останнє не було горше від першого”, і жадала енерґічних репресій 30).
Примітки
1) Лист Бартоша Верещиньского з 15/IV н. с. у Стороженка с 320.
2) Obiecano pierwey hroszy y sukna na cztery tysiacy, a teper na szyst, tym lipsz, dolszygi sukni budem mieti. Се не зовсїм ясне говореннє мабуть треба розуміти так, що в молдавській війнї рахувало ся 4000 козаків, і їм обіцяна була заплата, а на ливонську війну ухвалені кредити на 2000, разом на 6000; тому що справа з платнею була неясна, в польських кругах, мішаючи платню за попереднє і задаток на будуще, за сї гроші хотїли притягнути до служби в ливонській війнї як найбільше козацького війська — до 6 тисяч, а козаки. не хотїли такого толковання і все брали за плату за молдавську війну. Иньше толкованнє було б таке, що плата для 4 тис. так і посилала ся за попереднє, а плата для 2 тис. призначала ся для ливонського корпусу з двох тисяч, і на більше число козацького війська правительство і не претендувало, але козаки і сю платню ливонську хотїли розібрати між участників молдавської війни. Тому що все обертало ся тільки в сфері поголосок, визнати ся трудно.
3) Боркулабівська лїтоп. с. 25 (вид. Кулїша с. 77).
4) Лист Кішки до Замойского 323 XII. 1601 — Listy ч. 83.
5) Listy ч. 88.
6) Praefectus illorum Kostka globo a suis aliguibus, ut putabatur, a tergo trajicitur (Гайденштайн с. 378). Очевидно, був се припадок; без усякої підстави думає Стороженко (с. 324), ще се козаки зі злости Кішку вбили: де рада могла кождої хвилї гетьмана скинути, не було місця для такого підступного вбийства.
7) Listy c. 86 і 88.
8) Сборникъ матеріаловъ по русской исторіи нач. XVII в. с. 50.
9) с. 388
10) Боркулабівська лїтопись с. 25.
11) Listy Zolkiewskiego ч. 86.
12) Боркулаб. лїтоп. с. 24.
13) Ibid. c. 25.
14) Пор. інструкцію з кінця 1603 р. — Жерела VIII ч. 75 і протестацію у Жуковича с. 432-3.
15) Ркп. бібл. Замойских.
16) Боркулабівський лїтописець записує оден епізод, який очевидно зробив особливо сильне вражіннє: як перед королївського дворянина, присланого в справі сих насильств козацьких, принїс оден міщанин могилївський на руках свою доньку-дївчинку шестилїтню „змордованую, зкгвалчоную, ледве живую, чого было горко плачливе страшно глядети; на тоє вси люде плакали, Богу сотворителю молили ся, абы таковыхъ своєволниковъ вечне вигладити рачилъ” (с. 28, вид. Кулїша с. 81).
17) Боркулабів. лїт. с. 28.
18) Иванъ Куцка здалъ зъ себе гетманство козацкоє, для того ижъ у войську великоє своволенство: што хто хочетъ то броитъ (с. 28).
19) Див. його унїверсал, для Никольського монастиря, даний 22 мая 1653 р. в Київі, „кгды єсмо с послуги кр. м. з Ынфлянтъ до Києва прибыли” в Кіев. Старинї 1898 кн. І. Тут згадка листу „теперешнего часу пана Ивана Косого”; мабуть Крутневич саме тодї був вибраний, і ченцї звернули ся до нього за потвердженнєм.
20) Ркп. бібл. Замойских.
21) Пор. записку боркулабівського лїтописця, що тим часом як на Білоруси були на приставствах козаки, „на Волыни на Подолю, у Києве — тамъ на тотъ часъ жолнери лежали, которыє зъ Волохъ выєхали, яко десять тысячъ” (с. 28).
22) Mozemy tho rzecz, ysz tylko za trawe a za wode sluzimy.
23) Популярна назва, прикладана до себе шляхтою польською.
24) Nass thym udarowacz mcziwie y upriwileyowacz raczyl, yss prziznawssi nass za syny coronne, starodawnymi wolnosciami nas, zony y maietnosczi nasze uslachciwszi, sobie tylko y ich mc. panam hethmanom wielkiem nad nаmі zwierchnoscz y wladza zostawicz raczyl, dobrze tho uniwersaly, gleithami y costitutiami seymowemy warowawszi.
25) Ркп. Петерб. Публ. бібл. Пол. IV № 171 л. 41-7.
26) Реляція Пісочинського л. 84-106, 124.
27) Жерела VIII ч. 80 (десь з р. 1603).
28) Ibid. ч. 76.
29) Видано у Кулїша Матеріали с. 26.
30) Жерела VIII ч. 78.
ЛИВОНСЬКА ВІЙНА І МОСКОВСЬКА СМУТА: МОСКОВСЬКА СМУТА: УЧАСТЬ КОЗАКІВ В ПОХОДЇ ЦАРЕВИЧА, МОБІЛЇЗАЦІЯ КОЗАЧИНИ, МОСКОВСЬКІ СМУТИ 1605-8 Р. І УЧАСТЬ В НИХ КОЗАЧИНИ. ЗАЧІПКИ З ТУРКАМИ І ТАТАРАМИ; ПОГРОМ ВАРНИ 1606 Р., ПОХОДИ МОЛДАВСЬКІ. СВОЄВІЛЬСТВА НА УКРАЇНЇ, „БУНТИ” КОРСУНСЬКІ, КОНСТИТУЦІЇ НА УКРАЇНСЬКУ СВОЄВОЛЮ 1607 РОКУ, ПОСТАНОВИ 1609 Р., ЇХ БЕЗПЛОДНІСТЬ.
Але на місце погамовання українського своєвїльства, жаданого правительством і кругами шляхетсько-панськими, ті ж сами круги кинули в козацькі круги новий фермент, який ще сильнїйше зміцнив українську анархію і під покровом її дав спромогу далї зростати козацтву і козацькій деструкції польсько-шляхетського режіму. Була то московська авантура, сотворена українськими маґнатами, але кінець кінцем підтримана і самим правительством. З початку король не хотїв мішати в сю аферу державу й полишив її інїціативі маґнатів. В другій половинї 1603 р. Вишневецькі висувають звісного „царевича Дмитра” як московського претендента, законного сина царя Івана, і вже від зими 1603/4 рр. мусїло роспочати ся вербованнє охочих до задуманого походу на Москву. Між участниками мусїли в першій лїнїї знайтися козаки. Уже в передових полках, які повів з собою „царевич” з кінцем лїта 1604, ішов цїлий ряд українських пограничників — кн. Вишневецький, Ружинський, Струсь, староста остерський Ратомский, і вони мусїли рушити з собою цїлу хмару українського козацтва — козаки справдї згадуються в сїм війську 1). У в тих операціях, які вели ся разом з сим на полудневій границї московській, від Посемя, нема теж сумнїву, що поруч донських брали участь також козаки запорозькі. Головні маси їх рушили одначе пізнїйше, в осени 1604 р. Під Новгород Сїверський в груднї 1604 р. прийшло велике запорозьке військо — 12 тисяч, з доброю гарматою, „котрим царевич (Димитрий) давно був післав корогву (закликаючи до походу); вони мали з собою добру армату, кілька гарматок, і царевич був їм дуже радий, богато покладаючи ся на їх мужність, і велику силу їх війська” 2). Надїї сї не дуже справдили ся, бо в великій битві під Добриничами козаки, як нарікав потім царевич, не додержали йому компанїї й утїкли 3). Але хоч головне козацьке військо кинуло Дмитра, українські козаки зістали ся участниками дальшого походу, і на місце першого їх корпусу мобілїзували ся дальші партії їх в московський похід. Київська шляхта в своїй інструкції, писаній в перших днях грудня н. с., згадує про дальші їх ватаги, що громадили ся ще на Українї, „вигребши ся з Низу”, і наповняли страхом місцеву шляхту, що сподївала ся від них нових поборів і контрібуцій та нарікала на всякі безправства, особливо в заднїпрянських волостях, де громадили ся козацькі полки для походу в Московщину 4). На соймі, на початках 1605 р. Януш Острозький на підставі відомостей, які приходили з України, оповідав, що козаки справдї „росписали унїверсали по тамошнїх краях, кажуть собі платити гроші, і з тим боїмо ся, що б і хлопи наші не приставали до козаків і до них не прилучали ся при такім своєвільстві безкарнім” 5). Правительство було зайняте иньшими справами і не вважаючи за добре стримувати козачину, що головно підтримувала тодї московську авантуру (від якої сподївалися в двірських кругах великих користей полїтичних), не вважало можливими брати ся до якихось значнїйших репресій. Тим більше що козачина заразом несла й пограничну службу против Татар: напр. 1605 р. вони погромили Татар на Піднїстровю, а з кінця 1606 р. маємо лист Григорія Ізаповича „гетьмана” і всього рицарства запорозького, де вони остерігають усю людність ,,України Поднїпрської” про скорий напад татарський (правдоподібно оден з многих, сей лист заховався тому, що гетьман просив його лист записати до актів, на доказ козацької служби) 6). А коли з початком 1606 р. прокинув ся грізний внутрішнїй рух против короля і його близких дорадників, що приводить до оружного рокошу (1606-8), правительство вже не мало анї часу анї спромоги думати про що небудь иньше крім сього небезпечного руху, що грозив самого короля скинути з престолу 7).
