Суєта - Карпенко-Карий Иван Карпович (хорошие книги бесплатные полностью .TXT) 📗
Входить Демид і Карпо.
Ті ж, Демид і Карпо.
Демид. Добридень, мамо! З Покровою будьте здорові! (Цілує її в руку.) Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотирі місяці, як у рідних.
Тетяна. І я тебе люблю, Демиде; ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карпо. А з нами ж чом не хочете посидіть?
Явдоха. Та в нас діло бабське, а в вас. мужчинське!
Карпо. Хіба!
Вийшли.
Демид. Ну от, сьогодні і строк мій закінчився!
Карпо. Ще вчора.
Демид. Скажіть мені, Карпе Макаровичу, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карпо. Не тілько мені, але й батькові, і матері і ви й Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють непривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести сами мале своє хазяйство, і знанням і працею служити зразком не тільки школярам, але й їх батькам!
Демид. Ну, слава Богу, коли так! Зараз буду писати проект свій у земство про зразкове хазяйство при школі, а тимчасом почну заводитись...
Карпо. Тільки хазяйку треба добру.
Демид. Та я собі наглядів, тілько не знаю, чи піде.
Карпо. Ха, ха, ха! Не знаю, чи піде!... От тобі й парубок!
Демид. Та парубок, здається, не з послідніх, але трапляється частенько, а, може, й найбільше: що нам подобається той, кому не до вподоби ми!
Карпо. Бува! І ще гірше бува: нам треба вола, а подобається кінь, і ми купуємо коня! Тоді один у ярмі опишіться, другий же буде басувать на добрій паші... Так трапляється найбільш з панами... А як ти його спряжеш коня з волом? І біблія нам таку супрягу забороняє. (Сміється.) Стережіться, щоб з вами так не трапилось.
Демид. А що б сказали ви, як би я вас спитав: чи до пари мені буде ваша сестра, Василина?
Карпо. О... Це вам скоріще знать... А любить вона вас?
Демид. Не знаю, бо я ще не питав.
Карпо. От тобі й маєш! Так ви попереду спитайте!
Демид. А віддадуть?
Карпо. Ех, ви - лемішка, лемішка!
Демид, Я, знаєте, чоловік бідний...
Карпо. Та хороший, розумний!
Демид. Спасибі!
Карпо. Богові дякуйте за це! А,- на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоловік: у сім’ї ж, аби згода - то вже й до пари!
Демид. Багато разів уже можна було признатися, побалакати, та я боявся...
Входить Терешко, Сергій і Тарас.
Ті ж, Терешко, Сергій і Тарас Гупаленки.
Терешко. А що? Еге не ждав? Доброго здоровля, з празником!
Сергій. З Покровою - само собою!
Карпо. Спасибі! Будьте й ви здорові з празником! Сідайте!
Терешко. А мати, батько, Василина, дома?
Карпо. Мати й Василина дома, а батько сьогодні раненько поїхали в город з Іваном.
Сергій. Так.
Терешко. А ти знаєш хто це?
Карпо. Ба, не знаю!
Терешко. Сергія Гупаленка не знаєш?
Карпо. Незнайомі, а фамілія відома! Перші хазяїни на всю околицю, тисячу десятин посідають, як же не знать?
Терешко. А цей козарлюга - його небіж, Тарас Гупаленко!
Тарас, увесь час самопевний тон має. - Із Петербурху. Унтер-офіцер конно-ґвардійського полка в запасі. (Подає руку Карпові.)
Карпо. Вернулись на хазяйство?
Сергій. Само собою.
Тарас. Не хотів вертатися - мені й в Петербурзі було добре, та отець і мати просили.
Терешко. А чого ми приїхали, так я тобі зараз скажу: оцей самий козарлюга (показує на Тараса) хоче сватать Василину.
Демид, схоплюється; шукає шапки. - Чи я в шапці сюди прийшов, чи без шапки?
Карпо, усміхаючись. - Не примітив.
Демид. Мабуть, у вас зосталась.
Хутко вийшов.
Ті ж, без Демида.
Терешко, показує на шапку Демидову. - Оце ж, мабуть, його шапка! - Ха, ха! Чого це він зашамотався так, неначе перелякався?
Карпо, усміхаючись. - Не знаю.
Терешко. Щось він давно тут треться; чи не дума теж сватать Василину? Га?
Карпо. Може, то його діло!
Терешко. Чуєш, Тарасе? Не піддайся!
Тарас. А як, пробувши п’ять літ у столиці Петербурзі, - ми суперників не боїмося й за себе встоїмо!
Сергій. Само собою.
Карпо. Давно вернулися додому?
Тарас. Мені здається, більше года, а на провірку виходе - всього три неділі. Ха, ха, ха! Життя в столиці Петербурзі і прирівнять до вашого не можна!... Там усі мають, знаєте, модність і формальнісгь, а тут? Вийма й дивиться на золоті часи. Одно слово - хахландія! Ні з ким кумпанію водить...
Сергій. Само собою.
Терешко. Ну, брате, не кажи! То ти ще не придивився! У нас, у Лубнах, теж учених багато: і прокурор, і ісправник, і директор ґімназії, і архитектор, і... багато людей достойних. Якої ж тобі ще кумпанії?
Тарас. Лубни від нас недалеко... Та й Лубни ваші - не столиця. Нема, як столиця - Петербурх: опера, цирк, своя братія живе в казармі, як у роскішному палаці... Весело! Не те, що у вас, у хахландії! Ха, ха, ха!
Карпо. До Лубен, справді, недалеко, а там біля вас близенько земський начальник живе; він петербурзький.
Тарас. Ага! Та все не було случаю; а тепер прийдеться завести знакомство... Знаєте, дядюшка Сергій, Кулішові воли геть чисто пообтирали наші скирти сіна... Так треба до земського.
Сергій. Само собою.
Карпо. От і кумпанія.
Сергій. Само собою.
Тарас. Нема кращої кумпанії, як образована дама! А де її взять? Кругом подивишся - мужики, хахли, прямо смуток за серце взяв... А тут дядюшка Терешко на той смуток нагодився й каже: «так і так, учена племінниця, вісім класів скінчила»... Ну, я стрімголов сюди! Хочу себе показать і даму серця побачить! А як пробувши п’ять літ у столиці Петербурзі, не думаю, щоб гарбуза піднесли. Ха, ха, ха!
Терешко. Де ж таки!
Сергій. Само собою!
Терешко. А ти, Карпе, як думаєш? Ти ж тут усьому голова.
Карпо. Тут усьому голова - Василина.
Терешко. Та що там Василина! Глянь, який козарлюга!... Усяка дівка тільки побаче - козою за ним поскаче!
Сергій. Само собою.
Тарас. Ха, ха, ха! Хороша примовка: «ІІобаче - козою поскаче!» А що ви думаєте? Бувало; усього бувало... І скакали! Єй-єй, скакали!... Я не хвастаю - катався, як сир у маслі. В Петербурзі образовані дами кругом...
Сергій. Столиця - само собою!
Терешко. Тільки одно, що Василина тебе наукою переважить.
Тарас. Не думаю. Я й сам, дядюшка Терентій, не без науки; формальность розумію і з ученими дамами знакомства мав не раз: у каретах навіть їздив, єй-єй! Бував і в опері, в цирку... Світ бачив, і хоч кому не дам у кашу наплювать, і через те хочу сватать учену; проста дівчина мені не під стать: ніякої формальности нема, куди з нею підеш? У опері засне, в цирку перелякається. Ха, ха, ха! І кліпай очима перед людьми. (Вийма знову часи і кріпко закриває.)
Сергій. Само собою - кліпай!
Терешко. Так, виходить, і тебе вчено? Он як! У нас є унтер-офіцер Крайка - так зовсім простий; а ти, бачу, вчений!
Тарас. З Петербурху, і учебну команду пройшов! Без науки в унтер-офіцери конно-ґвардійського полка не вискочиш...
Терешко. Невже, слухай, ти знаєш: ла-мер, ла-пер?
Тарас. Як?
