Завдання Героїв - Райс Морган (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Вони проїхали крізь довгий кам’яний тунель, після чого перед ним знов відкрилось небо. Тепер він знаходився на Королівському Дворі.
Тор не міг повірити власним очам. Тут було ще жвавіше; здавалось, тут одночасно хаотично рухались тисячі людей. Скрізь були великі ділянки з ідеально підстриженою травою і квітники. Уздовж широкої дороги розташувалися кіоски та кам’яні споруди. І посеред всього цього люди Короля — солдати, вбрані в лати. Тор зробив це.
Від хвилювання він мимоволі підвівся, і саме в цей момент підвода зупинилась, відкинувши його назад до соломи. Він не встиг піднятись, як почув звук клямки, яку відмикають. Тор побачив сердитого лисуватого старого чоловіка, вбраного у дрантя. Він потягнувся до хлопця кістлявими руками і, схопивши за щиколотки, витягнув з підводи.
Тор випав і приземлився на брудну дорогу, піднявши куряву пилу. Довкола нього залунав сміх.
«Ще раз ти залізеш у мій віз, хлопче, тебе закують в кайдани! Тобі пощастило, що я не покликав солдат Срібла!»
Чоловік відвернувся та плюнув, після чого поспішив до підводи, та вдарив коней батогом.
Тору стало соромно. Зібравшись з думками, він повільно піднявся на ноги. Хлопець оглянувся довкола, двоє перехожих кепкували з нього, і він презирливо посміхнувся у відповідь, змусивши їх відвернутись. Він струсив бруд з одягу і потер руки, його гордість була вражена, але не тіло.
Настрій повернувся до Тора, коли він озирнувся і збагнув, що щасливий хоча б з того, що дістався так далеко. Зараз, звільнившись з підводи, він зміг, врешті-решт, роздивитись двір. Видовище заворожувало: двір здавався безкінечним. Посередині знаходився кам’яний палац, оточений укріпленими кам’яними стінами, що височіли над ним, прикрашені парапетами, на яких скрізь патрулювали стражі Короля. Довкола нього були зелені поля в ідеальному стані, кам’яні майданчики, фонтани, долина дерев. Це було місто, наповнене людьми.
Купці, солдати, сановники — всі кудись поспішали. Тору знадобилось кілька хвилин, щоб збагнути, що тут діється щось особливе. Коли він пройшов далі, то побачив приготування — розставляли стільці, споруджували вівтар. Все вказувало на приготування до весілля.
Серце Тора стиснулось, коли він помітив поодаль лицарський провулок, з довгою стежкою і канатом посередині. На одному полі він побачив солдат, що метали списи в мішені, а на іншому — лучників, що цілились у солому. Здавалось, що всюди відбувались ігри, змагання. Також тут лунала музика — лютні, флейти і цимбали; повсюди вештались мандрівні музики. Всюди було вино та їдло — люди викочували великі діжки та накривали безкінечні столи. Тору здавалось, що він прибув у самий розпал великого свята.
Попри увесь цей блиск, Тор відчував потребу знайти Легіон. Він вже спізнився, але він мав про себе заявити.
Тор поспішив до першого чоловіка, якого побачив — до старця, який, судячи зі скривавленого фартуху, був м’ясником. Він поспішав. Всі в цьому місті кудись поспішали.
«Вибачте, сер», — звернувся до нього Тор, хапаючи старця за руку.
Чоловік зневажливо глянув на руку хлопця.
«В чому справа, юначе?»
«Я шукаю Королівський Легіон. Ви не знаєте, де вони тренуються?»
«Невже я схожий на мапу?» — обурився старець і пішов геть.
Тора вразила його грубість.
Він кинувся до жінки, яка місила тісто за довгим столом. Там були і інші жінки, і всі вони старанно працювали. Тору здалось, що одна з них певно має відповідь на його питання.
«Вибачте, пані», — звернувся він. — «Можливо, ви знаєте де тренується Королівський Легіон?»
Вони переглянулись між собою і засміялись. Деякі з них були всього на кілька років старші за Тора.
Найстарша озирнулась і подивилась на нього.
«Ти не там шукаєш», — відповіла вона. — «Тут йдуть приготування до свята».
«Але мені сказали, що вони тренуються у Королівському Дворі», — збитий з пантелику, промовив Тор…
Дівчата знов розсміялись. Найстарша поклала руки на стегна і похитала головою.
«Ти поводиш себе так, ніби вперше знаходишся у Королівському Дворі. Ти хоч уявляєш, наскільки він великий?»
Тор почервонів, коли дівчата почали знов з нього кепкувати, і пішов геть. Йому не подобалось коли з нього сміялись.
Він бачив перед собою дюжину доріг, які вели в різні боки через Королівський Двір. У кам’яних стінах була, принаймні, дюжина входів. Розмір та масштаби цього замку були приголомшливими. Йому стало ніяково від думки, що він може шукати не один день, і все одно нічого не знайде.
Раптом йому спало на думку — певно, що солдат знає, де тренуються інші. Юнак нервував і не наважувався підійти до Королівського солдата, але розумів, що мусить.
Розвернувшись, Тор поспішив до входу у стіні, до солдата, що був на варті, в надії, що той не прожене його геть. Солдат стояв струнко, дивлячись прямо перед собою.
«Я шукаю Легіон Короля», — сказав Тор хоробрим голосом.
Солдат продовжував дивитися перед собою, ігноруючи його.
«Я сказав, що шукаю Легіон Короля» — голосніше повторив Тор, намагаючись привернути до себе увагу солдата.
Через кілька секунд той змірив його поглядом, усміхнувшись.
«Чи можете Ви сказати мені, де він?» — наполягав Тор.
«А яке тобі до них діло?»
«Дуже важливе діло», — переконував Тор, сподіваючись, що солдат не прожене його.
Солдат відвернувся від хлопця, знову дивився перед собою і ігнорував його. Тор відчув, як його серце впало. Він боявся, що вже ніколи не отримає відповіді.
Йому здалось, що минула ціла вічність, перш ніж солдат дав відповідь: «Прямуй до східних воріт, потім йди на північ якнайдалі. Підійди до третіх воріт ліворуч, потім поверни праворуч і потім знов направо. Пройди через другу кам’яну арку — їх плац знаходиться за воротами. Але я повинен сказати тобі, що ти даремно втрачаєш час. Вони не приймають відвідувачів».
Це було саме те, що Тор хотів почути. Він розвернувся і побіг через поле, за вказівками солдата, повторюючи їх про себе, намагаючись їх запам’ятати. Він помітив, що сонце в небі піднялося вище, і молився тільки про те, щоб не прийти занадто пізно.
Тор кинувся вниз по чистим, викладеним мушлями стежкам, оминаючи Королівський Двір. Він щосили намагався дотримуватись напрямку, сподіваючись, що не зіб’ється зі шляху. У дальньому кінці двору хлопець побачив ворота і вибрав треті ліворуч. Тор пробіг через них, обираючи розвилки, пробігаючи стежку за стежкою. Він біг проти руху, у той час, як тисячі людей наповнювали місто, а натовп зростав з кожною хвилиною. Тор зачіпав плечима гравців на лютні, жонглерів, блазнів та інших артистів, одягнених у кращі вбрання.
Думка про те, що відбір почнеться без нього, була нестерпна для Тора. Він спробував сконцентруватися, пробігаючи стежку за стежкою, вишукуючи будь-що, що вказувало б на тренувальний майданчик. Він минув арку, звернув на іншу дорогу, після чого вдалечині побачив пункт свого призначення — міні-колізей, побудований з каменю, у формі ідеального кола. Солдати охороняли величезні ворота в самому центрі. Тор почув приглушені оплески за його стінами, і його серце забилося швидше. Саме це місце він шукав.
Тор прискорив кроки, його легені палали. Коли він добіг до воріт, двоє стражників виступили вперед і опустили свої списи, перегороджуючи йому шлях. Третій вартовий виступив вперед, піднявши долоню.
«Стій тут», — наказав він.
Тор зупинився, задихаючись. Він насилу стримував своє збудження.
«Ви… не … розумієте», — видихнув він, запинаючись, оскільки йому не вистачало повітря. — «Я повинен потрапити всередину. Я запізнився».
«Запізнився для чого?»
«Для відбору».
Страж — огрядний чоловік низького зросту зі шкірою з ластовинням — обернувся і подивився на інших, в очах яких читався цинізм. Повернувшись до Тора, він окинув його зневажливим поглядом.
«Новобранців привезли кілька годин тому, в королівському фургоні. Якщо тебе не запросили, ти не можеш увійти».
