«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (бесплатные полные книги txt) 📗
Тому що так богато було тих скандинавских вояків між київською „руською" дружиною, часто і саму Русь називано скандинавським, або инакше „норманським" народом (Норманами, або північними людьми звали тоді скандинавських вояків в західніх сторонах, куди вони теж з часта навідували ся по здобич, — так як у нас звали Варягами). А київський літописець виміркував собі, як ми бачили, що й саме імя руське прийшло мабуть з Варягами з Швеції.
20. Походи руських дружин
В ІХ столїтю починаємо вже з часта чути про походи руських дружин на сусідні землї. Так з початком IX віку „погибельний іменем своїм і ділами народ Русь" (так називає його житиє св. Георгія Амастридського) пустошив полудневе побереже Чорного моря, береги Малої Азії від Константинополя до Синопа; припадком довідуємо ся про се з приводу того, їдо ся руська дружина зайшла в город Амастру, і в житиї св. Георгія Амастридського записано чудо, яке мовляв стало ся з сими напастниками. В житиї иньшого святого Стефана Сурожського оповідарть ся про те як „руська рать" з своїм князем Бравлином пустошила в тих же часах полудневе побереже Крима.
Таких нападів на візантийські городи на Чорноморю було мабуть в тім часі богато, і щоб забезпечити ся від них, правительство візантийське в 830-х роках завело переговори з варязького князями руськими. Припадком довідуємо ся про се з того, що в 839 роцї імператор візантийський з своїми послами післав до імператора німецького послів руського князя, щоб німецький імператор їх від себе переслав до дому, бо з Візантиї заступили їм дорогу якісь вороги (мабудь орда угорська). Одначе незадовго почали ся знову походи Руси на візантийські землі. Найбільший похід став ся в 860 роцї. Русь великим військом напала на сам Царгород. Було їх 200 великих човнів, на них могло бути коло 10 тисяч війська. Візантийський імператор саме вибрав ся з військом своїм на війну в Малу Азію і столиця його зістала ся без війська. Русь обпала її й нищила околицю: люде поховали ся за мури головного міста і в великім переляку чекали нападу, питаючи ся оден одного: чи вже вороги перелізли через мур? чи не опанували міста? Тодї патріарх, щоб прогнати той страх, звелїв обнести по мурах ризу Бого-родицї, що переховувала ся в одній з церков; духовенство з святощами і з цілим містом ходило по мурах і правило молебнї, і се вважало ся чудом божим, що після сього руське військо кинуло місто і поплило геть. Потім оповідали, що велика буря підняла ся, як у море умочили ту ризу Богородиці: вона розбила човни Руси та змусила їх тїкати; але се вже пізнїйше додано: сучасні нічого про се не кажуть, а Русь покинула Царгород мабуть прочувши, що імператор вертаеть ся з військом.
Сей сміливий напад на саму столицю примусив візантийське правительство знову заходити ся коло Руси. Були вислані посли до руських князів з богатими дарунками, дорогоцінними грецькими матеріями і убраннями, шовковими, золотими і срібнотканими. Вони уложили згоду, трактат з князями, а єпископ, висланий з посольством, намовив богатьох охрестити ся. Греки оповідають, їдо й тут не обійшло ся без чуда. Русь, слухаючи єпископа, захотіла, аби й Їм якесь чудо показав, як стільки їх оповідає: сказали йому, аби положив в огонь євангелїє, що держав у руках, і коли воно зістансть ся ціле, як ті отроки в паши огненій, про яких оповідав, — тодї вони охрестять ся. Епископ вложив євангеліє в огонь, і воно справді зістало ся цїле, і тоді богато Руси охрестило ся. Але такі чуда з євангелієм оповідають ся при ріжних оказіях.
Окрім походів на грецькі городи Русь ходила і на каспійське побереже. Припадком згадує оден пізнїйший арабський письменник, що описував історію Табарістана, себто полудневого побережа Каспійського моря (див. рис. 58), про похід Руси на сї береги десь коло р. 870. Потім такий похід став ся в 910, і пізнїйше вони нам звістні.
Яка то була Русь, звідки, і як звали ся її ватажки чи князі, ті грецькі та арабські письменники не кажуть. Арабьске джерело IX в., що оповідає про руське житє, і німецький літописець, що згадує про послів руських у імператора (839), називають того князя руського „каганом"; так справді й пізнїйше називано київських і иньших українських князів (Володимира й иньших): так титулував себе хозарський володар, і від Хозар се могло піти й між українськими князями. Лїтописець київський, надибавши у грецьких джерелах похід на Царгород 860 року, притулив його до тих київських ватажків Аскольда і Дира: міркував, що то мусіли бути київські князі. І справді так мусіло бути, чорноморські городи, їх заходи в Криму, і руське князівство в Тмуторокани на Керченській протоцї, показують, що і полудневий кінець сеї дороги Русь тримала в своїх руках, поки турецькі орди не знищили чорноморської степової людности. Сухопутні і річні дороги на схід через землї Сїверян і Вятичів були також в руках київських князів уже в IX в. З початком Х в. в головних містах Сїверщичи сидять уже підручники київського князя, і Русь заберає в свої руки потрохи й саме Подонє, щоб відкрити собі дорогу на каспійське побереже. Східно-словянські племена вже всі— і українські і північні на початках Х в. стояли під властю київського князя, в більшій або меньшій покорі йому, а також і деякі сусїдні фінські землї на Поводжу, та мабуть і литовські на заході Вся та територія, що пізнїйіле належала до Київської держави, була вже під властю київських князїв на початках Х в., за часів кн. Олега, тільки що ся власть не була ще така сильна, не проходила глубше у домашнє житє тих ріжних племен так як пізнїйще.
21. Найдавнїйші князї і князь Олег
З перших часів Київської держави долетіли до нас тільки голі ймення якогось Бравлина, потім Аскольда і Дира. Про сих двох чули й наші літописці, але не вміли нїчого розвідати, і те що вони оповідають — що се були два брати, прийшли з Новгорода, ходили на Царгород і згинули з руки Олега чи Ігоря—все мабуть їх власні здогади. Певне Аскольд і Дир не були братами, ані княжили разом. Тому що на Асколь-довій могилі поставлено церкву, можна справді думати, що то він був київським князем тоді, як грецький владика їздив з послами на Русь і „хрестив богатьох". Дира згадує пізнїйший арабський письменник Масуді, а жив він мабуть по Аскольдї, та про нього нїчого не гіамятали за часів Ярослава, як писала ся лїтопись. Тільки князь Олег, що княжив у Київі на печатках Х віку, запав глибоко в память на-родню. Вона оповила імя його дивними оповіданнями, казками й піснями, перенісши на нього всяку всячину, що памятала з давнїйших часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войов-ника, а й „віщого" чудодїя, що вмів творити діла надлюдські, міг обернути ся звірем і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дїйсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі.
В літописних звістках про Олега зістали ся також сліди ріжних оповідань та вигадок про нього як про віщого князя, знавця всяких хитрих мудрощів. На щастє маємо одначе й документ з його князювання, зовеїм певний, дорою-цїнний, який посвідчує нам, що маємо дїло не з казками, а з справжнім таки, дійсним київським князем, що княжив на початку Х віку. Се умова Олега з Візантиєю, списана в р. 911. Маємо в лїтописи ще иньшу його умову, надписану 907 роком, але та тільки в уривках, а умова 911 року записана в лїтописи цїла, і з неї можено знати напевно, що Олег тодї справді був князем у Київі. Літописець каже, що сї умови були списані після вдатного походу Олега на Царгород: що він 907 р. ходив з усїм війском, з полками всїх підвластних племен на Константинополь; Греки, щоб не допустити його до міста, ланцюхами замкнули Босфорську протоку, але Олег їх перехитрив: сказав своїм воякам поставити човни, в котрих приїхали, на колеса, і коли подув вітер у вітрила, човни поїхали на колесах під сам город. Греки так налякали ся, що стали просити ся у Олега, аби взяв яку схоче дань, аби тільки міста не чіпав, і Олег сказав їм дати по 12 гривен, себто по 6 фунтів срібла на чоловіка, на дружину і князїв що по городах лишили ся: в Київі, Чернигові, Переяславі й по иньших городах. Велїв пошити вітрила на свої човни з тих славних на цілий світ грецьких паволок, а на знак побіди над Греками повісив з своїми боярами свої щити на брамі царгородській.
