Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗
ГОРГОНА МЕДУЗА І ПЕГАС
Цар Серифу Полідект покликав до себе Персея і мовив: «Якщо це правда, що ти є сином безсмертного бога Зевса, доведи це! Здійсни подвиг заради матері — принеси мені відрубану голову горгони. І тоді я відступлюся від твоєї матері». А треба сказати, що три сестри — горгони були страшними чудовиськами — крилатими жінками, які обертали на камінь кожного смертного, який насмілився бодай глянути на них. Тіло їхнє вкривала міцна луска, яку не брав жоден меч, а навколо голів замість волосся звивалося й шипіло гадюччя.
Засмутився Персей, але відступати не було куди. Отож він звернувся по допомогу до мудрої Атени та спритного Гермеса. Атена і Гермес довго радились і нарешті спорядили Персея в дорогу: дали йому з собою шолом — невидимку володаря підземного царства Аїда, крилаті сандалії вісника богів Гермеса, гострий меч у формі серпа та чарівну торбу. Останньої миті Атена віддала Персеєві ще й свій гладенький щит, у якому все можна було бачити, як у дзеркалі.
Персей вирушив у путь. Далеко — далеко на заході мешкали сестри — горгони у величезному палаці, вщерть повному статуй — закам’янілих людей, які наважилися змагатися з ними. Стерегли палац старші сестри горгон — граї, які народилися вже старими та сивими. Граї мали на трьох одне око й один зуб, отож коли по черзі охороняли палац горгон, то передавали око одна одній. Коли одна з грай виймала око та передавала іншій, то всі три сестри ставали сліпими. Цим і скористався Персей: вдягнувши Аїдів шолом невидимку, він підстеріг момент, коли граї передавали око одна одній, відібрав його — і залишив сестер сліпими й безпомічними. Почали благати граї: «Віддай нам око! Не зоставляй назавжди сліпими!» — «Віддам, — пообіцяв Персей, — якщо пустите мене в палац». І граї дали йому дорогу.
Отак Персей пробрався в палац горгон і підкрався до однієї з сестер — Медузи. Вона спала, а навколо її голови спліталися отруйні змії. Персей швиденько відвернувся, щоб не дивитися на горгону Медузу, схопив щит богині Атени й почав дивитись у нього, як у дзеркало. Одним махом відтяв Персей гострим мечем голову Медузи, а тоді миттю сховав у чарівну торбу.
Обезголовлене тіло горгони Медузи лишилося стікати кров’ю. Аж тут бачить Персей — просто із крові Медузи постав крилатий кінь Пегас і пурхнув на небо. І виявилося, що бог морів Посейдон був закоханий у горгону Медузу й вона от — от мала народити дитину.
Пегас злетів на Олімп, щоб носити могутньому Зевсу блискавки й виконувати різноманітні доручення. Ось одного разу музи, які мешкали на горах Гелікон і Парнас, особливо солодко співали. Від захвату гора Гелікон почала нестримно рости й от — от мала сягнути неба. Тоді могутній Зевс послав Пегаса зупинити її, крилатий кінь тупнув ногою — й гора знову повернулася на землю, а там, де Пегас тупнув, з’явилося джерело Гіппокрена, чарівна вода якого наснажувала поетів. А Пегас із тої пори вважається конем поетів.
АТЛАНТ
А тим часом у крилатих сандаліях герой Персей вилетів геть із палацу страшних горгон і зупинився спочити тільки на березі моря. Торбу з відрубаною головою горгони Медузи він поклав у траву. Кров просочувалася крізь шпарини і швидко забарвила траву у червоний колір. Вражений Персей поглянув на червону траву — а то ж вона закам’яніла від страшної крові горгони! Так з’явилися корали.
Полетів Персей далі й нарешті досяг країни, де царював могутній Атлант, брат Прометея. Титан Атлант, який воював колись проти Зевса, був покараний тяжкою карою: він мав тримати на плечах всеньке небесне склепіння. Мешкав Атлант у саду, який родив золоті яблука, і титан беріг свій сад, як зіницю ока. Одного разу богиня Феміда провістила йому, що син Зевса покраде з саду золоті яблука, і з тої пори Атлант не довіряв Зевсовим дітям.
Отож коли Персей попросився до нього на ночівлю, Атлант грубо відмовив юнакові у гостинності, ще й насміявся з його подвигу, обізвавши Персея брехуном. Розгнівався Персей і вигукнув: «То ти проганяєш мене, Атланте? Тоді спершу поглянь на оце!» І він висмикнув із торби відрубану голову горгони Медузи і, відвернувшись, показав її титанові. Очі медузи розплющилися — й Атлант миттю скам’янів. Там, де він щойно стояв, постала висока гора, яка й досі тримає небесне склепіння.
ПЕРСЕЙ І АНДРОМЕДА
А Персей полетів далі й незабаром досяг Етіопії — країни на самому півдні. Спустився Персей ближче до землі — й побачив прекрасну юнку, яка була прикута ланцюгами до скелі. «Хто ти?» — запитав вражений Персей. Дівчина сумно відповіла: її звати Андромеда, вона дочка етіопського царя Кефея. А покуту вона відбуває за власну матір Кассіопею.
Красуня Кассіопея так пишалася своєю вродою, що насмілилася посперечатися з самою богинею Герою, хто з них найгарніша. Мстива Зевсова дружина не стерпіла зухвальства смертної жінки й підмовила бога Посейдона покарати Кассіопею. Посейдон наслав на країну царя Кефея страшне чудовисько — велетенську рибину, яка пожирала та знищувала все і всіх, хто припливав до берегів Етіопії. Оракул провістив, що кара буде тривати доти, доки на поталу чудовиську не віддадуть Андромеду. Отож батько звелів прип’яти сердешну Андромеду до скелі, куди припливає чудовисько, і там залишити.
Персей миттю розрубав ланцюги та звільнив юнку. Аж тут із моря випливла жахлива рибина, широко роззявивши зубатого рота. У крилатих сандаліях злетів Персей у повітря, щоб рибина не могла бачити його. А вона й справді уздріла тільки тінь героя — і кинулася на неї. А тим часом Персей по саме держално устромив у спину потвори свій гострий меч. Збурунилося море — звивається чудовисько, реве від болю. А Персей, у якого намокли крилаті сандалії, швидко помчав до скелі, вхопився за неї лівою рукою, а правою завдав ще кількох ударів чудовиську в груди. Потвора гигнула й пішла на дно морське.
На радощах цар Кефей улаштував бучне весілля. Усі забули, що в Андромеди колись був наречений — Фіней. Під час шлюбного бенкету озброєний Фіней на чолі численного війська увірвався до палацу й оточив Персея. Персей усвідомлював, що такої кількості ворогів йому одному не здолати, тому вирішив іще раз скористатися страшною горгоною Медузою. Він здійняв торбу високо над головою. Гості учти знали, який страшний трофей зберігається у чарівній торбі, й миттю повідвертались і позаплющували очі. Персей також відвернувся — й витягнув відрубану голову горгони.
Один по одному оберталися на кам’яні статуї Персеєві вороги — так і застигли навіки, замахнувшись мечами, здійнявши списи, прикрившись щитами. Переляканий Фіней укляк перед Персеєм і почав проситися в нього, проте Персей тільки ближче підсунув боягузові голову горгони Медузи — і той закам’янів, мов раб перед переможцем, а в очах його застигло благання.
СМЕРТЬ АКРИСІЯ
Невдовзі потому Персей забрав свою дружину Андромеду й повернувся на острів до царя Полідекта, де зоставалася його матір. Коли він прилетів у крилатих Гермесових сандаліях, то ніде не міг знайти матір, допоки йому не підказали, що вона весь цей час ховалася від Полідекта у храмі Зевса під захистом могутнього бога — громовержця. Й на мить вона не наважувалася вийти за двері храму.
Розгніваний Персей одразу помчав у палац Полідекта і захопив там розкішний бенкет. Полідект був переконаний, що Персею нізащо не здолати горгону, а значить, і ніколи не повернутися додому. Отож коли він побачив перед собою цілісінького й неушкодженого юнака, то тільки закліпав очима. А Персей чемно мовив: «Царю, я виконав твій наказ. У цій торбі — голова горгони Медузи».
Полідект не повірив герою, почав кепкувати з нього й обізвав брехуном. У Персеєвих грудях закипіла образа. «Якщо ти мені не віриш, — вигукнув він, — то ось тобі доказ!» Відвернувшись, він висмикнув із торби відрубану голову горгони, на якій і досі, мов живі, ворушилися й сичали змії. Глянув Полідект на Медузу — і вмить обернувся на камінь.
