Диво - Стіл Даніела (серии книг читать онлайн бесплатно полностью .txt) 📗
І коли наприкінці другого тижня він із цією ж метою завітав до Квінна, то застав його за письмовим столом над якимись кресленнями.
— Будуєте собі десь новий будинок? — запитав Джек приязно. Він ніколи не ставив питань, які б не стосувалися справи, а Квінн був настільки зосереджений на папері, що лежав перед ним, що це надзвичайно заінтригувало Джека. Що б не було накреслено, виглядало воно дуже грандіозно.
Квінн поглянув на нього з утомленою посмішкою. Цього тижня він зробив багато канцелярської роботи щодо нерухомості Джейн, і це була марна й депресивна робота. І він вирішив винагородити себе тим, що деякий час попрацює з кресленнями свого вітрильника.
— Це не будинок, Джеку. Це корабель. А ти щось знаєш про кораблі?
— Нічого, — відповів Джек із посмішкою. — Я багато разів дивився на них і навіть спостерігав за змаганнями вітрильників у бухті. Але ніколи у своєму житті не був на борту.
— Ти багато втратив, — сказав Квінн, розвертаючи креслення на столі так, щоб Джек міг побачити їх. Він знав, що той може оцінити ретельність, із якою їх виконано. Бо Джек сам був дуже ретельний. — Він буде готовий восени. Я збираюсь жити на ньому, коли продам будинок.
Джек кивнув, пильно вдивляючись у креслення. Він не ставив запитань, а просто висловлював своє захоплення тим, що побачив.
— Де ви збираєтеся плавати на цьому кораблі? — спитав Джек із цікавістю.
— Всюди. Південь Тихого океану. Антарктика. Північна Америка. Європа. Скандинавія. Африка. Я зможу попливти будь-куди. Я купив його в листопаді за день до того, як повернувся з Європи.
— Він має бути дуже красивим! — вигукнув Джек із захопленням, але без найменших заздрощів. Хлопець дуже поважав Квінна і вважав, що цей чоловік заслужив усе, що має.
— Ще ні, але буде, коли будівництво завершать.
— А де він зараз?
Квінн був здивований, коли почув це питання. Ім’я доку було гордо виписано вгорі сторінки, а слово «Нідерланди» чітко надруковано, але, певне, Джек не помітив його. Квінн припустив, що тесля був просто засліплений винятковим дизайном корабля, щоб помітити це. Квінн уже був глибоко закоханий у свій новий корабель і був переконаний, що кожен, хто побачить судно, розділить його почуття.
— Він будується в Голландії, — відповів Квінн.
— А ви часто навідуєтесь туди? — спитав Джек заінтриговано. Усе, пов’язане з Квінном, було для нього сповнене стилю, елегантності та сили. Цей чоловік здавався йому справжнім героєм.
— Я навідаюсь туди ще до закінчення роботи. Хочу сам передбачити всі деталі.
— А коли ви виставляєте будинок на продаж?
Вони раніше говорили про це, і Джек був у курсі справ, але Квінн не ставив точної дати. Тепер, побачивши плани корабля, Джек зрозумів: від’їзд Квінна не за горами, і скоро це стане реальністю.
— Я виставлю будинок на продаж, тільки-но ви закінчите або трохи по тому, наприкінці травня. Можу припустити, що продам я його протягом кількох місяців. Я хочу виїхати звідси до вересня або до жовтня. Саме тоді має бути готовий мій корабель.
— Хотів би я побачити його. Сподіваюсь, ви й сюди на ньому припливете?
Однак це було саме те, чого Квінн не хотів. Він бажав поїхати якомога далі від своїх безжальних спогадів, від того світу, у якому він жив разом із Джейн. Добре було б відплисти звідси якомога далі, забравши з собою всі спогади. А лишатись у цьому будинку, де він мешкав разом із нею, і в цьому місті, де вони прожили разом майже сорок років, було для нього занадто тяжко. Він погано спав уночі, тужачи за нею і блукаючи по дому. Думати про те, чого він ніколи не зробив для неї або разом із нею, було завеликим тягарем для Квінна. Він потребував зараз чогось такого, що відвернуло б його увагу, і був певен, що саме корабель стане для нього розрадою. Джек уже знав, що дружина Квінна померла. Квінн згадав одного разу про це минулого тижня, і Джек тихо висловив йому співчуття. Він зараз почав потроху розуміти, наскільки самотнім почувається цей чоловік. Квінн також казав, що в нього є дочка, яка живе в Женеві.
— Можливо, одного дня ви приїдете до Європи й побачите мій корабель, — міркував Квінн, відсуваючи креслення.
Джек розсміявся у відповідь і сказав йому, що для нього подорож до Європи є такою ж неймовірною, як політ у космос на ракеті.
— Гадаю, в мене й тут багато справ. Але, переконаний, ваш корабель просто чудовий, — чемно мовив він, і тоді Квіннові дещо спало на думку. Він швидко перейшов кімнату і з книжкової шафи, де в нього була ціла бібліотека книжок про вітрильники, дістав одну, дуже стару і, мабуть, надзвичайно рідкісну. І цей важкий том він простяг Джекові. То було запрошення вийти в море під вітрилами, а для Квінна ця книга являла собою своєрідну біблію, із якої в дуже давні часи почалося його захоплення.
— Це навчить тебе всього, що ти хотів би довідатись про вітрильники, Джеку. Можеш почитати на дозвіллі.
Джек вагався, коли Квінн простяг книгу.
— Я дуже боюся загубити її або пошкодити…
Ця книга напевне належала до улюблених, вона була в доброму стані і, мабуть, дуже дорога. Йому було незручно брати її почитати.
— Це мене не турбує. Хтозна, може, одного дня ти з другом вийдеш у море під вітрилами. Ця книга навчить тебе всього, що ти муситимеш знати.
Джек обережно взяв книгу з його рук і почав проглядати малюнки. Сторінки рябіли діаграмами й мореплавськими термінами. То була чудова книга, яку Квінн завжди дуже любив. Він дав її Дугові того фатального літа перед тим, як той поїхав до табору. І син вчитувався в неї і навіть вивчив щось напам’ять, аби вразити свого батька — і таки вразив. Це був один із небагатьох випадків їх близького спілкування, що відтак став дорогоцінним моментом спогадів про сина, коли той загинув.
— Ви справді хочете дати мені почитати цю книгу? — спитав Джек, виглядаючи стурбованим.
Квінн посміхнувся й кивнув, і за кілька хвилин Джек пішов, несучи книгу під пахвою. І, хоча то був вечір п’ятниці, він сказав, що прийде завтра вранці. Його помічники працювали тільки п’ять днів на тиждень, але він раніше пояснив Квіннові, що іноді щось дороблятиме сам і на вихідні, це все було зазначено в їхній угоді. Джек узагалі любив працювати сам, підправляючи якісь деталі власноруч. Цей тесля виявився навіть іще добросовіснішим, ніж Квінн міг припустити спочатку, і робота просувалась добре. Він контролював і настилання даху також, і Квінн був задоволений результатом, хоча ще передбачалося чимало роботи. Джек збирався працювати стільки, скільки треба, поки дім не буде відремонтовано належним чином і не буде виставлено на продаж.
Суботнім ранком, тільки-но Квінн прокинувся, він глянув у вікно й побачив надворі Джека. Знову йшов дощ, як, власне, мало не цілий місяць. Але Джек, здавалось, не зважав на це. Він звик працювати й почувався як риба у воді, і єдиною проблемою, що виникала через дощ, була неможливість закінчити дах, поки надворі не стане сухо. Тут мокра погода заважала. Але треба було зробити ще й багато інших речей.
Квінн вийшов надвір, аби привітатись із Джеком, після того як почитав газету й випив кави. Той був у гаражі. Він перевіряв, наскільки добре полагоджено те, що робилось раніше, і коли двоє чоловіків вийшли з гаража, розмовляючи ні про що, Квінн помітив, як його сусідка щосили намагається розпакувати величезний ящик, підставлений під двері її будинку. І, так само, як і тоді, одразу після шторму, вона знову робила все сама. Здавалось, їй абсолютно ніхто не допомагав. Тож, побачивши її, Квінн із докорами сумління, до яких почав звикати, знову подумав про Джейн. Упродовж усіх цих років він жодного разу не подумав, як важко їй жити, коли його ніколи немає поряд. А тепер він думав про неї мало не весь свій час. Ця жінка була живим нагадуванням того життя, яким жила Джейн протягом тих років, коли він працював.
І поки Квінн думав про це, Джек проліз крізь паркан між двома будинками й рушив їй на допомогу. Він узяв з її рук інструменти і за лічені секунди розкрив коробку, у якій були спаковані якісь меблі. Квінн не встиг і слова промовити, як вони зникли в будинку, з якого хлопець вийшов уже за кілька хвилин. Джек обережно заговорив про неї:
