Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.
- Драстуйте, - привiтався я.
- Драстуйте! Давненько вас не чуть!
- Занiколилося, - кажу. - А Максим же, - питаю, - де?
- В оборi пораіться. Зараз увiйде!
- Чи не можна, - питаю, - у вас молочка?
- Е! Молочка?! "Не видоїли бичка!" - вiдповiдаі Максимиха.
Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!
А вона до мене:
- Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'їла!
- Як?
- А так! - каже.
Коли ось i Максим у хату.
Привiталися.
- Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваіте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались!
А жiнка од печi:
- Козу полював!
Я сиджу й нiчого не розумiю.
Максим махнув рукою:
- Та!
- Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть!
- Три роки дику козу полював! - ще раз махнув вiн рукою.
- Три роки? Як це - "три роки"?
- А так.
- З рушницею?
- Та де там з рушницею!!
- Аз чим?
- З iзоляцiію.
Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:
- Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк! - а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпаіться! Не витримав: приложився - ббах! - одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неї i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тiльки - лусь! А в очах огники тiльки - блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаіте: суд i три роки з iзоляцiію!
- З iзоляцiію та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! - додала з притиском Максимиха.
- I рушницi нема? - питаю.
- Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!
- Навчило одного браконьіра, - подумав я сам собi. Можна їх усiх, браконьірiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.
Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово. Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiї провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.
Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.
- Ну, а як ти його в лихої години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, - скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть:
- Я, мовляв, нiколи не помилюсь! - з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. - Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка... Дуже неприімна та до того ще й кримiнальна справа!
Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, - такий.
Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:
- Кiз-кiз-кiз-кiз!
Вона, звичайно, зупиниться.
Ви зразу ж питайте:
- Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:
- Я - коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi
Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою маі бути стенографiчний, iнакше втеряіте цапа.
Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик - кiз-кiз! - стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом:
- Я - коза!
Але в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не поголиться. А і й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться туди, куди вам ближче!
I бабахкайте!
Убити цапа - це цiла подiя в життi кожного мисливця.
Траплялося й менi вбивати.
- Заходьте, - запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, - завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю!
Я зайшов, зарядивши рушницю "чотирма кулями".
- Рушницю, - каже мiй знайомий, - поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо!
Щоб довго не балакати, - убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а я б'ю!
Яка ж благородна тварина - дика коза! I в лiсi, коли стоїть, i коли вона летить-стелеться, i коли вона браконьіра виявляі. Благородна вона й на блюдi!
1946
ДИКА ГУСКА
Дика гуска - це таки справжня гуска, тiльки - дика.
Її можна їсти, - так, як i свiйську гуску, - з пряженою капустою або з яблуками, з гречаною кашею i так.
Рiзниця мiж дикою гускою й свiйською гускою та дикою качкою така, що дика гуска нiколи не плодиться в нас на базарах, i для того, щоб її смажити навiть так, без пряженої капусти й без яблук, - її обов'язково треба заполювати.
А заполювати дику гуску не легко, бо вона в нас на Українi дуже-дуже рiдко плодиться, а тiльки перелiтаі навеснi на пiвнiч, а восени - на пiвдень, - отже, тiльки ранньою весною й пiзньою осiнню можна похвастатися, що:
- Та, - мовляв, - гусей там набив! Приходьте!
Говоримо ми це без нiякої пихи, говоримо ми це iз скромнiстю, властивiстю, як ви знаіте, притаманною кожному справжньому мисливцевi.
Полювали ми з приятелем пiзно восени дикi качки на рiчцi Оскiл, на Куп'янщинi.
Рiчка Оскiл - чудесна рiчка, з прозорою, лагiдною водою, з очеретами та пахучою осокою по берегах, з затоками й рукавами, з широкими на лiвому березi луками, що дивляться на свiт божий незчисленними очима-озерами, порослими зеленими-зеленими шовковими вiями.
Та й не тiльки цим славна рiчка Оскiл, а славна вона найбiльше тим, що водиться в нiй дуже рiдкiсна риба - верезуб.
А може, й не верезуб, а щось iнше, а тiльки я прекрасно пам'ятаю, що один рибалка дуже давно нам розповiдав, що в їхньому Осколi таке плаваі, що бiльше такого нiде не плаваі.
Ну, бог з ним, хай плаваі.
Полювали ми, значить, полювали там дикi качки, довгенько щось полювали та й заполювали дику гуску - казарку.
Правду, як i завжди, казавши, дика гуска ота повз нас i не летiла, i не пливла, проте ми її заполювали.
Як це робиться, говорити не буду, бо у всякого мисливця у полюваннi ість свiй стиль, отже, трудно менi все це типiзувати, щоб зрозумiло було всiм.
Заполював гуску мiй приятель, бо в нього було бiльше набоїв, а я свого гаманця забув удома.
Але вiн мене заспокоїв.
- Ти, - каже, - не хвилюйся i з заздрощiв не мiнись: їстимемо разом! Казарка була бита на крило, а так бiльше нiчого в неї прострелено не було, i вона собi ходила, i навiть доки ми збиралися їхати на станцiю, ходила по хатi й почала вже їсти крихти з паляницi й пити воду.
Ми довгенько збиралися виїздити на станцiю, довгенько й дуже любо та мило прощалися з хазяями, де зупинилися, бо дуже вони були симпатичнi люди, потiм спiвали отiії, як пак вона? - та отiії, що ото:
Де ти, хмелю, хмелю, зимував,
Що й не розвивався...
Як їхали на станцiю, спiвали вже не про хмiль, а про огiрочки:
Сама буду поливати
Дрiбною сльозою...
А хазяїн, сидячи на возi, дуже голосно й високо-високо виводив:
...сльо-о-з-о-о-о-о-о-ю!
Так голосно й так високо, що вискакували з дворiв люди й дивилися нам услiд.
- Що воно таке? - питалися вони.
- Охотники поїхали!
Спiвали ми аж до самої станцiї.
На станцiї сердечно попрощалися з хазяїном i сiли у вагон.
Нам з приятелем хотiлося спiвати ще й у вагонi, але на бойовi й героїчнi пiснi в нас не вистачало вже в голосах металу, i спромоглися ми тiльки на журно-мiнорне:
