Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗

Юліан Семенов

ТАЄМНИЦЯ КУТУЗОВСЬКОГО ПРОСПЕКТУ

Повість

^©

_{Авторизований переклад з російської Надії ОРЛОВОЇ}

_{Переклад на українську мову здійснено за виданням: Семенов Юлиан. Тайна Кутузовского проспекта // Детектив и политика. — М.: Новости, 1990. — Bып. 2, 3; Его же. Ненаписанные романы. — М.: ДЭМ, 1989; Его же. Процесс-38//Детектив и политика. — М.: Новости, 1989. — Bып. 3. Его же. Прощание с любимой женщиной // Пересечения. — М.: Правда, 1984.}

ТАЄМНИЦЯ КУТУЗОВСЬКОГО ПРОСПЕКТУ

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Коли розділи повісті готувалися до набору, я зустрівся в Нью-Йорку з громадянкою США Вікторією, дочкою чудової російської актриси Зої Федорової, вбитої в 1981 році.

Любителі кінематографа пам’ятають ролі, що їх вони зіграли: «Подруги» Зої Федорової і «Двоє» Вікторії увійшли в аннали мистецтва назавжди — як документи епохи.

— Мама була у мене в гостях кілька разів, — розповідала Вікторія. — Та коли я запросила її у вісімдесятому, невдовзі після того як тут випустили мою книжку «Дочка адмірала» — батько помер у званні адмірала флоту США, — мамі відмовили видати паспорт. Я звернулась по допомогу до того сенатора, за якого голосувала, — до Бредлі.

Порадившись у його штабі, мені відповіли: «Якби мама попросилась емігрувати, сюди, до вас, щоб об’єднати сім’ю, ми могли б якоюсь мірою допомогти. Інакше брежнєвська адміністрація нам відмовить: «Давати чи не давати виїзний паспорт для поїздки в гості — наша внутрішня справа…»

Я подзвонила мамі й розповіла їй про цю розмову.

— Мене скоро вб’ють, — сказала вона, і це було не вперше, коли ми дзвонили одна одній. — Добре, в середу піду на прийом…

Вона подзвонила у середу ввечері: «Я їм сказала, що коли мене, росіянку до останньої краплини, патріотку Росії, не випустять у гості до дочки й онука, я подам на еміграцію…»

У п’ятницю її вбили… «Мосфільм» відмовився виділити зал для громадянської панахиди. А мені не дали візи, щоб приїхати на її похорон: «Хто така Зоя Федорова? У нас немає на неї ніякої інформації…» Тоді я поклала свій радянський паспорт у конверт і відправила його в Посольство СРСР.

Сталін милувався відкритим, з ямочками на щоках, усмішливим обличчям Зої Федорової; вручаючи їй чергову Сталінську премію, сказав:

— Це вас не я нагороджую, а народ вам дякує, товаришко Федорова.

Зоя не змогла погамувати сліз від щастя:

— Спасибі, дорогий Йосифе Віссаріоновичу… Як кажуть військові: «Служу Радянському Союзу!»

— Ні, ви вже, будь ласка, залишайтесь прекрасною російською актрисою… Військовими стають, художниками народжуються… Як у вас справи? З житлом усе нормально?

— Якби навіть було погано, я все одно не сказала б, Йосифе Віссаріоновичу… Без квартири жити можна, без вас — ні…

— Я ж не безсмертний, — з болем, тихо мовив Сталін. — Доведеться й без мене пожити… Може, прохання якісь є? Говоріть чесно, я буду радий допомогти вам…

Федорова на якусь мить завмерла, обличчя її і шия раптом пополотніли:

— Йосифе Віссаріоновичу, мого батька репресували… Він ваш солдат, на нього просто звели наклеп… Він ні в чому не винен…

На мить обличчя Сталіна закам’яніло; якось заново, немовби оцінююче оглянувши Зою, ледь усміхнувшись, відповів:

— От ми вам і подаруємо машину — незручно батька додому везти трамваєм… Зайдіть до товариша Берії, а потім подзвоніть Поскрьобишеву, він вас з’єднає зі мною… А Лаврентія Павловича я попереджу…

З матеріалів справи: «Приблизно між тринадцятою і сімнадцятою годинами одинадцятого грудня 1981 року в будинку номер 4/2, квартирі 243 по Кутузовському проспекту було вбито Федорову Зою Олексіївну, сімдесяти двох років, заслужену артистку РРФСР, лауреата Державних (Сталінських) премій.

Смерть Федорової З. О. настала у той момент, коли вона розмовляла з кимось по телефону, від пострілу в потилицю, з пістолета «Зауер» калібру 7,65 (пістолет системи «Зауер» продається в США, Аргентині (місто Ігуасу) та Бразилії).

У квартирі знайдено відбитки пальців невідомих. З журнального столика вилучено відбиток пальця на дактилоскопію.

З протоколу огляду квартири жертви, проведеного слідчим прокуратури Сазоновим, прокурором-криміналістом Герасимовим, експертами НТВ Головного управління внутрішніх справ Мосміськвиконкому Антроповим та Гритьєвим у присутності понятих Александрової і Кондрашкіної, видно, що обстановку в кімнатах не порушено. Дверні замки шаф цілі. Слідів злому немає. Знайдено 2400 карбованців, персні — з камінцями й без камінців, браслет, підвіска, кулон, ланцюжки і запонки жовтого кольору. Слідів насильства у кімнатах не виявлено.

Дверей не виламували. За даними експертизи, квартиру чужим ключем, зробленим із зліпка, не відмикали, отже, можна припустити, що вбивцею була людина, добре знайома Федоровій, яка і знаходилася в квартирі жертви».

З довідки: «Федорова Зоя Олексіївна притягувалась по ст. 58, пп. 10 і 11, і за рішенням Особливої Наради МДБ СРСР її засудили на двадцять п’ять років тюремного ув’язнення. У 1956 році її повністю реабілітували».

… «Радянська держава зазнала тяжкої втрати. 19 січня 1982 р. після тяжкої довготривалої хвороби помер радянський державний діяч, член ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Праці, перший заступник Голови КДБ СРСР генерал армії Семен Кузьмич Цвігун.

Понад чотири десятиліття життя й діяльність С. К. Цвігуна були нерозривно пов’язані з роботою по гарантуванню державної безпеки нашої Батьківщини. Цій відповідальній справі він віддавав усі свої сили, досвід і знання…

Світла пам’ять про Семена Кузьмича Цвігуна, вірного сина партії, державного діяча, назавжди збережеться в серцях радянських чекістів, усіх радянських людей…»

«Франс Прес»: «У московських колах вперто говорять про те, що родич Брежнєва і його креатура у КДБ Семен Цвігун не помер, а покінчив життя самогубством в урядовому заміському санаторії».

«Рейтер»: «Поінформовані московські кола стверджують, що загибель Цвігуна пов’язана з ім’ям артиста Бориса Буряци, який був вхожий у дім Брежнєва. При цьому акцентується, що Цвігун багато років був співробітником і близьким другом Брежнєва: тим більше дивно, що підпису Брежнєва під некрологом нема…»

«25 січня 1982 р. на вісімдесятому році життя після недовготривалої тяжкої хвороби помер член Політбюро, секретар ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці Михайло Андрійович Суслов.

Пішов із життя визначний діяч Комуністичної партії, Радянської держави й міжнародного комуністичного руху. Все своє життя, всі свої сили й знання, весь свій талант він віддав партії і народу…

На всіх посадах, що їх довіряли йому Комуністична партія і народ, Михайло Андрійович Суслов показав себе видатним організатором, непохитним борцем за велику справу Леніна, за успішне вирішення завдань комуністичного будівництва. Будучи великим теоретиком партії, він багато зробив для творчого розвитку марксистсько-ленінської теорії, твердо відстоював її чистоту. Також вагомий внесок його у справу розширення й зміцнення інтернаціональних зв’язків…