Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Военная проза » »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно »Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗. Жанр: Военная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Рудін непевно усміхнувся і спитав:

— Ви не хочете послухати, як я веду допит?

— Чому ж, давайте.

Викликали першого полоненого. Це був солдат із старослужбовців, майже сорокалітній, втомлений, з скуйовдженою борідкою, з великими натрудженими руками. «Мабуть, із селян», — подумав Рудін. Але полонений повів мову цілком інтелігентно, і виявилось, що він агроном із сибірського радгоспу.

Так, він дав згоду піти на роботу, але на таку, про яку йдеться тут, він не піде. По-перше, він з нею не справиться; по-друге, душа у нього не лежить до таких справ.

— А яку ж роботу ти сподівався тут дістати? — спитав Мигунець. — Плести мереживо чи, може, співати в церковному хорі? Хо-хо!

Полонений мовчав.

— А згнити в таборі ти хочеш? До цього у тебе душа лежить? — напосідав Мигунець.

— Чому бути, того не минути, — спокійно відказав полонений.

— А босими ногами на гарячому вугілля ти ще не стояв? — закричав Мигунець, і обличчя його стало багровим.

— Не доводилось, — тихо відказав полонений.

— А якщо доведеться, що ти заспіваєш?

— Чому бути, того не минути, — повторив полонений. Мигунець рвонувся до нього, але Рудін встиг натиснути кнопку дзвінка, і в кімнату ввійшов конвойний.

— Відведіть, — наказав йому Рудін.

Полоненого вивели, але ще кілька хвилин Мигунець не міг заспокоїтись, ходив поперек кімнати і лаявся.

— По зубах треба було! — кричав він, розмахуючи кулаками. — Я цих кацапів коли бачу, мене всього тіпає.

— Між іншим, я теж кацап, — усміхнувся Рудін.

— Що? — Мигунець зупинився, дивлячись на нього. — Ах, так… Пробачте, звичайно, але ви розумієте, що я говорю про червоних кацапів. І взагалі я вважаю, що дуже розумна програма фюрера про поголовне знищення цієї наволочі виконується погано. І на цих землях могли б чудово жити і допомагати Німеччині справжні українці.

— Викличемо ще одного? — запропонував Рудін. Мигунець замахав руками.

— Ні, ні. Мені все зрозуміло. Піду діяти сам.

— Бажаю успіху.

Викликати нового полоненого Рудін не квапився. Він обмірковував: добре чи погано, що у нього з'явився такий колега по роботі з полоненими?

Наприкінці дня, коли з'ясувалося, що Рудін відібрав для відправки в агентурну школу всього двох чоловік, а Мигунець одинадцять, Мюллер, звісно, зацікавився, чому такий неоднаковий результат їхньої роботи. Увечері він викликав до себе навмання трьох з відібраних Мигунцем і двох, відібраних Рудіним. Він сам вирішив зробити перевірку. Рудін хвилювався, хоч думка про можливість такої перевірки виникла у нього ще вранці. Обоє відібраних Рудіним полонених були запеклими бандитами і мали сподобатись Мюллеру. Але що, коли йому сподобаються і всі одинадцять, яких відібрав Мигунець?

Про вовка помовка: Мигунець без стуку ввійшов у кімнату. Він тримався значно скромніше, ніж вранці, сів на стілець перед столом Рудіна і сказав:

— Не знаю, не знаю…

— Про що ви? — доброзичливо спитав Рудін, уже догадуючись, що дебют напарника не був успішним.

— Я відібрав сьогодні одинадцять чоловік, а Мюллер трьох моїх переперевірив і всіх їх забракував. Він сказав, що не бажав би бути на чолі контори, яка клопочеться про повернення росіянам їхніх військовополонених. На його думку, жоден із запропонованих мною кандидатів не здатний стати агентом. Що значить не здатний? Важливо, Що я з нього вибив згоду, а потім нехай він спробує не працювати. І взагалі, що це значить: здатний, не здатний? Їм же не на сцені грати!

— Ви помиляєтесь, пане Мигунець, — спокійно і повчально заговорив Рудін. — Агент має бути актором найвищого класу. Ось ви кажете, нехай спробує не працювати. А він візьме і не буде працювати. Або морочитиме нам голову, вдаючи, начебто працює. Він же там, а ми тут.

— Але ж він знає, що ми туди прийдемо?

— Припустімо, знає, не в цьому справа. Але він уже сьогодні повинен добре працювати, щоб полегшити перемогу німецької армії. А для цього ми, поки він тут, мусимо ретельно з'ясувати, чи здатний він добре працювати там.

— Я маю з оцими кацапськими покидьками люб'язно розмовляти і відкопувати у них здібності?

— Так, пане Мигунець. І я мушу сказати, що це нелегка робота.

— Це діло не для мене, ось що я вам скажу. — Мигунець рішучо підвівся. — Я не бажаю бути золотарем при таборах військовополонених.

— Заявіть про це керівництву, навіщо ви це кажете мені? Так, я золотар, — з викликом сказав Рудін.

Мигунець нерозуміюче подивився на Рудіна.

— А до чого тут ви? Ага, так вийшло. Пробачте, бога ради! Я не хотів…

У коридорі тричі пролунав різкий дзвінок: виклик до начальства на нараду.

— Ходімте, — Рудін підвівся і взяв Мигунця за лікоть. — Тут не люблять запізнень.

Нараду проводив Зомбах, але він зразу ж надав слово Мюллеру.

— Настає історична осінь, — трохи пишномовно почав Мюллер і, ніби розсердившись на себе за цю пишномовність, замовк, роздратовано перекладаючи на столі папери. Потім вів далі уже в звичайній своїй манері, сухо і безсторонньо: — Підготовка московської зони до рішучого моменту може виявитись не гідною того, що робить німецька армія на чолі з фюрером. Нас трясе лихоманка на початковому етапі при добиранні агентури в таборах. Щодо цього дуже характерний сьогоднішній підсумок. Із табору надіслано п'ятдесят чоловік. Нами відібрано двоє. Я ні в чому зараз не дорікаю Крамеру і тим паче новому нашому співробітникові, пану Мигунцю. Я зараз головну біду вбачаю в тому відборі, який проводять для нас у таборі військовополонених. Цю процедуру ми ніяк не контролюємо. А там цю роботу ведуть, як мені здається, випадкові і некваліфіковані люди. Особливо це стосується табору номер 1206, чи не так, пане Крамер?

— Абсолютно точно, — відказав Рудін. — Цей табір особливо.

— Ми вирішили втрутитися в цей процес, — вів далі Мюллер. — З цією метою мій ад'ютант Біркнер і ви, пане Крамер, відряджаєтесь у табір 1206. Треба виїхати туди завтра ж…

Фогель, як це бувало завжди на п'ятихвилинках, повідомив загальні дані про одержані за добу агентурні донесення, поділивши їх на дві групи: по першому відділу — розвідка і по другому — диверсії. І виявилось, що для другого відділу не було прийнято жодного донесення.

— Яка делікатна турбота про нерви ворога… — невідомо на чию адресу кинув репліку Мюллер.

— Мені хотілося ще раз звернути вашу увагу, — сказав Фогель, — що наш другий відділ виробляє для агентів інструкції або не конкретні, або просто нереальні. На зразок, приміром, організації замаху на кремлівських керівників.

— Я вас не зрозумів, Фогель, — погрозливо сказав Мюллер.

— Це не моя вина, — усміхнувся Фогель, — певно, я підпав під вплив неконкретних інструкцій другого відділу. Уточнюю: йдеться про відмінену Зомбахом інструкцію, в якій пропонувалося влаштувати замах на визначних керівників Рад дуже слабому агенту, котрий до того ж навіть не має можливості, за його документами, без риску бувати в самій Москві.

— Агентів, що не рискували б, не буває,— сухо кинув Мюллер.

— Цей випадок справді безглуздий, — примирливо сказав Зомбах.

— Ну гаразд, — погодився нарешті Мюллер. — Давайте розберемося в цьому.

— Тільки цього я і прошу, — підхопив Фогель. — До того ж прошу вдруге.

Всю цю перепалку Рудін прослухав з великою тривогою. Йому здавалось, що завдяки тим майже приятельським стосункам, які встановилися у нього з Фогелем, німець не може приховувати від нього якихось важливих обставин, пов'язаних з роботою. Тим більше, що після відправки Гурєєва через фронт Рудін вважався при Фогелі головним консультантом по обстановці і був певен, що всі агентурні запити він знає…

Після наради Фогель, мовби відчуваючи провину перед Рудіним, запросив його повечеряти в офіцерській їдальні. Вони сіли вдвох за столик біля вікна. Фогель розчинив вікно, за яким незатишно шумів уже добре позолочений осінню фруктовий сад.

— Не люблю осені,— сказав Фогель. — У дитинстві це завжди було пов'язане з сумним відкриттям, що канікулам кінець і треба вішати за спину ранець. А тепер осінь щоразу сигналізує: минула ще одна весна і літо, і в цю радісну пору ти ніяких радощів не зазнав. — Небезпечний песимізм, якщо зважити, що ця осінь, як висловився Мюллер, історична, — усміхнувся Рудін.

Перейти на страницу:

Ардаматский Василий Иванович читать все книги автора по порядку

Ардаматский Василий Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


»Сатурна» майже не видно отзывы

Отзывы читателей о книге »Сатурна» майже не видно, автор: Ардаматский Василий Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*