»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Хлопчина в окулярах, з білявою патлатою головою, заговорив густим баском, ніби відповідав на запитання вчителя у школі:
— Це було в сімнадцятому столітті. Польські інтервенти захопили Росію й Москву. Мінін і Пожарський, які жили в Нижньому Новгороді, кинули клич створити народне ополчення для врятування Росії і Москви. Вони скликали велике військо, повели його на Москву і розгромили поляків. За це їм і пам'ятник.
— Правильно! Як тебе звуть?
— Кость.
— Кость має п'ять очок. Ідемо далі. Запитання четверте…
У Кравцова було відчуття, ніби він сидить на міні уповільненої дії, яка щомиті може вибухнути. Проте далі по ходу гри він поволі почав заспокоюватись. Добринін ставив найрізноманітніші запитання, і більше половини з них були пов'язані з датами, іменами її подіями, взятими з історії Німеччини. Правда, на ці запитання майже не відповідали. Але хіба в цьому винен організатор гри? А те, що свою історію хлопці знають, — це не дивно, вони ж вивчали її в школах.
На кінець гри Кравцов зовсім заспокоївся. Добринін під дружні оплески вручив приз — плитку шоколаду і книгу Гітлера «Майн кампф» патлатому хлопчині в окулярах, який відповів на сім запитань з десяти.
У коридорі заграла радіола, і молодь посунула з залу.
Кравцов трохи затримався, щоб вийти разом з хлопчиною, який у грі назвав ім'я Чапаєва. Це був кремезний юнак з серйозним і навіть сердитим обличчям. Він виходив із залу разом з приятелем. Кравцов пішов за ними й почув їхню розмову.
— Як би ти не вскочив з своєю відповіддю, — сказав хлопцеві приятель і озирнувся,
— А ти хотів би, щоб я сказав «Гітлер», га? — спитав його товариш похмуро, і той розсміявся.
— А вийшло здорово, всі кричали: «Чапаєв! Чапаєв!»
Вони загубилися в натовпі. Незабаром до Кравцова проштовхався ще збуджений грою Добринін.
— Ну, як? — тихо спитав він.
— Спочатку я злякався, — відповів Кравцов. — Але ніби все в порядку.
— Слухай-но, що я тобі скажу… Той хлопчак, в окулярах, книгу Гітлера засунув в урну, і всі, хто це бачив, засміялись.
— Дізнайся, хто цей хлопчина і де живе, — сказав Кравцов. — Поговори з ним. І ще он з тим, — Кравцов знайшов у натовпі свого сусіда по останньому ряду, — он бачиш, сердитий такий, зачіска на проділ?
— Бачу.
— Це він перший назвав Чапаєва.
— Гаразд. — Добринін пірнув у натовп танцюючих…
Вранці Клейнер викликав до себе Кравцова.
— Ну, як пройшов вечір?
У його запитанні Кравцов відчув ледь помітну іронію.
— Не зовсім так, як хотілося… — відповів Кравцов, думаючи, що Клейнеру вже доповів про вечір хтось із його співробітників. — У цьому розумінні особливо показовою була проведена нами вікторина. Звичайно ж, голови молоді ще засмічені тим, чого їх навчали в школі, і пропагандою комуністів. Взагалі з цією молоддю треба працювати й працювати, і це буде нелегка справа.
Клейнеру відповідь Кравцова явно сподобалась. Можливо, він чекав, що Кравцов почне розхвалювати вечір.
— Так, так, мені про цю вікторину розповідали, — сказав Клейнер. — Ця гра в Росії популярна?
— Так. І вона дуже допомагає з'ясувати думи й бажання учасників гри. По суті справи, це гра-допит.
— А що? Розумно, розумно. — Клейнер помовчав і сказав: — Я хочу, щоб ви знали, яких двох результатів ми чекаємо від цього задуму з місцевою молоддю. Переважну більшість її ми повинні підготувати до відправки в Німеччину як робочу силу. Я вже розпорядився, щоб у вашому клубі регулярно крутили фільми про життя в Німеччині й виступали оратори, які вміють добре змалювати німецьке життя. Але одночасно ми повинні відібрати для початку, скажімо, сотню найнадійніших, з них ми зробимо спеціальний загін, підпорядкований гестапо. Ви не бачили останньої кінохроніки про Кавказ?
— Ні,— ледь чутно відповів Кравцов, страшенно вражений почутим.
— У кінохроніці показано, — мовив Клейнер, — як спійманих партизанів розстрілює каральний загін, сформований з місцевих жителів. Не випадково майже весь випуск хроніки присвячений епізоду з розстрілом. Берлін надає величезного значення цій справі, і ви самі розумієте чому. Менше собак буде почеплено на нашу з вами фірму. Мені вже дзвонив про це сам Кальтенбруннер. Я гадаю, що саме ви і повинні підібрати надійних хлопців у місцевий загін.
— Боюсь, що я з цим не справлюсь, — з небезпечною квапливістю сказав Кравцов і, помовчавши, пояснив: — Усі ці хлопці мені, як росіянину, довіряють менше.
Клейнер здивовано подивився на Кравцова.
— Не впізнаю вас, пане Конопльов! Усе навпаки! З усієї нашої групи саме вам найлегше розмовляти з молоддю. Це підтверджує і вчорашній вечір. Так що прошу вас не хникати, а попрацювати так, як належить людині, яка скоро з рук Німеччини одержить орден.
— Я, звичайно, буду старатися.
— Я вірю в вас, пане Конопльов, — майже урочисто промовив Клейнер.
Весь день Кравцов був у тривожному збентеженні: він не знав, як тепер бути. З одного боку, він міцно вліз у гестапо, і його донесення про плани й діла гестапівців були для Маркова дуже цінними. З другого — він повинен тепер стати прямим підсобником гестапівців у їхніх кривавих ділах. Способів усунутися від виконання доручення Клейнера він не бачив. «Треба тікати з міста», — ця думка ставала дедалі настирливішою.
Увечері Кравцов і Добринін зустрілись у будиночку мічурінця. Добринін не поділяв похмурих думок Кравцова; він вважав, що вони можуть знайти вихід із ситуації, яка створилася, проте нічого конкретного поки що запропонувати не міг.
— Хлопці ж нашенські,— переконано говорив Добринін. — Їм тільки шепни, чого він них хочуть, вони ні в Німеччину не поїдуть, ні тим паче найматися в кати.
Кравцов не міг пройнятися оптимізмом товариша. «Одно з двох, — думав він, — або Добринін не розуміє всієї складності становища, або, дорвавшись, нарешті, до діла, просто не хоче його кидати».
— Не впізнаю тебе, слово честі, не впізнаю! — пробував жартувати Добринін. — Куди поділось твоє славетне нетримання рішучості?
— Кинь жартувати, — похмуро сказав Кравцов.
Вночі вони написали донесення Маркову про становище, що склалося. В донесенні подавались обидві думки: кравцовська — про вихід з міста і добринінська — про спробу підірвати зсередини гестапівську роботу серед молоді. Вранці Кравцов відніс це донесення Бабакіну, попередивши його, що справа дуже спішна.
Наступного дня вранці Бабакін передав Кравцову відповідь Маркова.
«Про вихід з міста, не може бути й мови: ми, як і раніше, повинні знати від вас усе про діяльність гестапо. Необхідно зробити все можливе для ліквідації критичної ситуації з молоддю. Разом з Добриніним виявіть з її середовища хоча б півтора десятка таких, на яких можна покластися, їх імена й адреси через відомих вам людей передасте підпіллю. Спираючись на відібраних вами хлопців, підпільники розгорнуть агітаційну роботу серед усього контингенту. Вам же необхідно продумати заходи, які розкрили б молоді, хто ними займається і що їх чекає. Скористайтесь тим, що начальство поспішає. Їм тепер не до тонкощів, і можна діяти прямолінійніше, а це значить, що перед молоддю можна оголити мету гестапо в усій її мерзенності і небезпечності. Ваші дії не повинні суперечити вашому становищу. В ті заходи, які ви продумаєте, обов'язково залучіть гестапівців, в усьому з ними радьтесь, заручіться їхнім схваленням, провокуйте на те, щоб вони давали вам вказівки, і перетворіться на виконавців цих вказівок, які не несуть у дальшому прямої відповідальності перед гестапо. Бажаю успіху. Привіт. Марков».
Кравцов прочитав радіограму вже по дорозі в гестапо. Ретельно її знищивши, він мимоволі уповільнив крок. Проте на обмірковування вказівок часу не було. Він уже запізнювався в гестапо, де сьогодні, іронією долі, йому повинні вручати орден.
Церемонія відбувалася в кабінеті Клейнера. Для вручення ордена прибув представник армії — полковник із залізним хрестом на шиї. Були присутні всі начальники відділів, кореспонденти, кінооператори.
