»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗

— Чекайте-но. Документи для диспетчера привезли?

— Привіз.

— Давайте. У нас з ним сьогодні зустріч.

— Де? Коли? Сьогодні ж — Бусаров! — насторожено опитав Гурєєв.

— Бусаров, я сказав ясно, приїде до Москви увечері. А диспетчер вже за годину мене чекатиме на тій станції, де ми пересідали з поїзда на поїзд. У нас побачення з ним у крамниці культтоварів.

— Поїдемо всі разом, — тоном наказу сказав Гурєєв.

— Він знає тільки мене.

— Нічого, ми з Леоновим рекомендуватися йому не будемо, постоїмо збоку для порядку.

Очевидно, Гурєєв зажадав цього з тією ж метою: перевірити агентів.

Через хвилину Безпалов уже говорив по телефону з Весеніним, що перебував у Кратові.

— На дванадцяту всі три будуть там, у крамниці. Там ми його й беремо. Пильнуйте, він потрібен лише живий.

Ця маленька крамничка, що торгувала культтоварами, містилася біля базару. У неї було два входи: один — з вулиці, другий — з базару. Не можна сказати, що покупці так і сунули в цю крамничку. По-перше, поряд Москва; по-друге, мало спаде на думку в час війни придбати патефон чи півбаян. Єдиними активними покупцями були тут місцеві дітлахи, але останнім часом і вони не забігали — вже другий тиждень на дверях крамниці висіло оголошення «Зошитів нема».

За півгодини до дванадцятої продавцями крамниці стали Весенін і Чувихін. Потім у крамниці з'явилися три покупці. Всі вони також були співробітниками держбезпеки. Один з них повинен був зіграти роль завербованого Зіловим диспетчера, він був у залізничній формі. Нарешті для природності до крамниці зайшли й дві дівчини, які повинні були купувати репродукції картин для оздоблення гуртожитку. Так що, коли Зілов, Гурєєв і Леонов увійшли в крамницю, вони побачили цілком вірогідну картину торгуючої точки.

Гурєєв і Леонов зупинились біля дверей і почали роздивлятися прикріплені на стіні плакати. Зілов підійшов до прилавка, сказав щось покупцеві в залізничній формі і попрямував до виходу. Залізничник — за ним. Як тільки вони пройшли повз Гурєєва, той пішов за залізничником. Але тієї ж миті біля виходу опинилися ще два покупці. Залізничник різко відсахнувся від дверей і спиною штовхнув Гурєєва, який ішов за ним; той хитнувся, і в цей час його схопили за руки, збили з ніг і притисли обличчям до підлоги. Його обеззброїли, зв'язали, через чорний хід винесли з крамниці і поклали в машину.

— До управління! — наказав шоферу Весенін. Усе це відбулося за лічені хвилини…

«Зілле» — «Сатурну».

«І досі Леонов виходить на явочну адресу. Гурєєва нема. В чому справа? У Зілова почалося якесь ускладнення після простуди. Звернутися до лікаря по допомогу боїмося. Вечорами температура у нього дуже висока. А головне — нема кур'єра. Як бути? «Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Дуже співчуваємо Зілову. Спробуйте звернутися за порадою до продавця якоїсь віддаленої від вас аптеки. На зустріч з кур'єром більше не виходьте. Останні відомості диспетчера дуже цінні, добре заплатіть йому. Гроші вишлемо скоро. Запитайте в нього, чи не готується перекидання військ з Центрального фронту на інший. Це дуже важливо. Чи не міг би Бусаров провести операцію з ангаром сам? Ми скинемо все, що для цього потрібно. Привіт. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

Диспетчер знає тільки те, що залізничний порожняк концентрується на найближчих до Москви станціях далекосхідної магістралі, але, на його думку, до Центрального фронту це відношення мати не може. Обіцяв уточнити. Бусаров згоден зробити сам, але йому потрібні детальні інструктаж і техніка. Вирішуйте. Я зовсім збився з ніг, втрачаю голову. З Зіловим зовсім погано. Ліків купив, але вони не допомагають. Охоплює відчай. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Менше відчаю, більше мужності. Будемо сподіватися, що Зілов скоро одужає. Щодо Бусарова рішення буде прийняте найближчим часом. Привіт. Доктор».

«Сатурн» — «Зілле».

«Уже чотири дні вас немає в ефірі. В чім річ? Доктор».

«Сатурн» — «Зілле».

«П'ять днів вас немає в ефірі. В чому річ? Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

«Зілов помер в ніч на 26 червня. [4] До 28 червня він лежав на дачі, я не знав, що робити. Мені допоміг Бусаров. Минулої ночі ми віднесли тіло Зілова на шосе і поклали на узбіччі без будь-яких документів, Сьогодні я на таксі їздив на те місце — тіла немає. Що робити далі? Відповідайте негайно. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Висловлюємо щире співчуття. Зілов помер як солдат, перебуваючи на посту, будьте ж і ви солдатом і не втрачайте мужності, хоча ми розуміємо, що ви пережили. Завтра дістанете детальний інструктаж. Все буде добре, мужайтеся. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

«У мене нічого немає. Переходжу на прийом. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Доводжу до вашого відома, що наказом командування фронту вас нагороджено золотою медаллю за хоробрість. Зілова нагороджено посмертно. Це визнання великих досягнень і доброї вашої роботи. Поздоровляємо! Передайте нашу подяку Бусарову за допомогу, яку він вам подав. Новий напарник прибуде до вас найближчими днями. У нього будуть гроші для вас і все необхідне для Бусарова. Повідомте зручне для вас місце зустрічі. Привіт. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

Дякую за високу нагороду. Такого напарника, як Зілов, мені не знайти. Місце зустрічі: пропоную дачну платформу станції Удєльна; мені тепер важко далеко виходити; бажаний час з двадцять першої до двадцять другої години, коли темно. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Місце і час зустрічі приймаємо. Дні уточнимо завтра-післязавтра. Відпочивайте. Підтримуйте зв'язок тільки з Бусаровим. Привіт. Доктор».

Через п'ять днів до Леонова прибув новий напарник, Гусєв, похмура літня людина. Його заарештували того ж дня.

Частина третя

КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ

Розділ 30

Начальник гестапо Клейнер наказав у робочий час зібрати всіх працівників гестапо. В коридорі другого поверху на столі, покритому зеленим сукном, були розкладені коштовності, які приніс Кравцов. Самого Кравцова попросили сісти збоку біля стола. Він не уявляв, що мало відбутися, але з того, як з ним поводились, відчував: небезпека йому не загрожує, і з цікавістю чекав, що буде. З'явились фото- і кінорепортери. Коридор заповнили співробітники. До стола підійшли оберштурмбанфюрер Клейнер і майор в армійській формі. Всі притихли. Клейнер дістав з кишені маленький аркушик паперу, зазирнув у нього і почав промову:

— Ми відірвали вас од роботи на кілька хвилин, щоб усі ви взяли участь у нашому маленькому торжестві. Під час однієї з наших операцій ми вилучили у місцевого жителя, який не відзначався чесністю, оці коштовності. Вартість їх визначається досить солідною цифрою. Зараз ми передаємо їх у фонд священної війни нашого рейху. — Клейнер викинув уперед руку й крикнув: — Хайль Гітлер!

— Хайль! Хайль! Хайль! — проревів зал.

На місце Клейнера став армійський майор. Закинувши масивну бриту голову назад, він сказав:

— Мені випала честь прийняти ваш дар і встановленим порядком відправити його в Берлін, у рейхсбанк. — Майор дивився на всіх і ні на кого зокрема, маленькими злими очима. — Вартість цих речей значно вища за ту, що її визначили компетентні особи. В цьому вашому дарі виражено єдність армії і всіх діючих разом з нею інститутів, ту єдність, яку ми називаємо великим ім'ям нашого великого вождя. Хайль Гітлер!