»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Гітлер порекомендував Канарісу в Росії діяти сміливо, впевнено і не гребувати ніякими методами.
— Якщо, діючи в Чехословаччині, Норвегії і Польщі,— сказав Гітлер, — нам ще доводилось пам'ятати про традиційні симпатії до цих країн лідерів англосаксів, то в Росії все допустимо, аби лише повалити більшовицький режим. І тоді ті ж самі західні лідери своїми руками надінуть на нас ангельське вбрання.
Канаріс із цим цілком погодився.
— Дійте, адмірале! Бийте їх з розмаху! Стромляйте їм кинджал у спину! — швидко збуджуючись, уже майже кричав Гітлер. — Усе, що ви зробите, заздалегідь схвалюю Я вам цілком довіряю, і ваших грудей не вистачить для знаків доблесті, якими я вас увінчаю!
Канаріс без слів вдячно схилив свою вже дуже посивілу голову і тільки після пристойної для моменту паузи зауважив, що єдиними труднощами, які він бачить у Росії, є неосяжні розміри цієї країни.
— Це не Норвегія, — сказав він, — яку можна між сніданком і обідом перетнути на жіночому велосипеді.
У відповідь він почув небезпечну для нього заяву Гітлера:
— Ви недооцінюєте нашу націю. Я хочу нагадати вам, не хто інший, як росіяни, у війнах минулого досягали не лише Берліна, а й Парижа. І робили вони це, коли не було ні танків, ні авіації, ні автомашин.
І хоча Гітлер сказав це, криво посміхаючись самим лише правим боком обличчя, Канаріс вважав за краще промовчати, віддано дивлячись фюрерові в очі…
І, нарешті, сплив ще один, для нас найцікавіший епізод цієї розмови. Канаріс повів мову про труднощі з добиранням агентів для роботи в Росії. Вся справа в мовній проблемі. О, ці неповноцінні слов'янські мови! Жоден європеєць не може навчитись розмовляти по-російськи без акценту… Гітлер не дав Канарісу доказати, рвучко встав пристукнувши долонею по столу, карбуючи слова, промовив:
— Виховані мною німці можуть усе!
Канаріс мовчав. Він бачив, що вести далі нормальну розмову з Гітлером уже не можна, бо в нього починався той стан, який сам Канаріс через кілька років влучно назве «збожеволінням на самому собі».
— Ви, Канаріс, виявляється, дечого явно не розумієте, — все більше й більше наелектризовуючись, говорив Гітлер. — У норвежців був король, якого вони вважали дублером бога. У поляків були фанаберія, амбіція, національний фанатизм і католицтво. А ми одним щиглем розвіяли це в порох. А що в росіян? Їм і не снилася така віра в державу, у вождя, яка надихає всю нову історію великої Німеччини. В моїх устах «я» — це і є Німеччина! Її сучасне і майбутнє! Провидіння і німці обрали мене своїм вождем! Я зобов'язаний бачити далі за всіх! Хіба мені генерали не казали, що з Польщею так гладко, як з чехами, не вийде? Казали! Польщі не стало за кілька днів! Хіба ті ж самі генерали не казали мені, що у Франції ми загрузнемо? Казали! На Францію ми згаяли пару тижнів! Я знаю, що тепер малодушних теоретиків лякає план «Барбаросса». Вони базікають про стратегію, підраховують російські дивізії. А мій розрахунок ясний і простий. Росія — міф двадцятого століття! І цей міф розвіє мій солдат, натхнений релігійною вірою в мене і в мою партію! Ви розумієте, Канаріс, логіку моїх дій?
— Так, мій фюрер, — шанобливо відізвався Канаріс.
— Блискавичний удар і блискавична перемога, якої ще не бачила історія! — виголосив Гітлер, розтинаючи рукою повітря.
Кілька секунд Гітлер, розпрямивши плечі і відкинувши назад голову, несамовитими очима дивився прямо перед собою, і губи його нервово сіпалися. Потім плечі його опустились, і весь він немов згас і став менший.
— Я вірю в вас, Канаріс, — стомлено промовив він і сів у крісло.
— Спасибі, мій фюрер, — сказав Канаріс і, задкуючи, вийшов з кабінету…
В останній місяць перед початком війни проти Радянського Союзу в гітлерівському генеральному штабі майже щодня проводились так звані контрольні ради, на яких перевірялася готовність військ по окремих деталях плану «Барбаросса». Звичайно головував на цих нарадах начальник штабу Гальдер, а присутнім був весь цвіт генералітету, командуючі арміями і спеціальними її службами.
Канаріс був присутній далеко не на всіх засіданнях ради. Одержавши чергове запрошення, він доручав кому-небудь із своїх генералів подзвонити від його імені Гальдеру і довідатися, чи обов'язкова присутність начальника абверу. Найчастіше була відповідь: «Якщо в адмірала буде час, я буду радий бачити його». Це означало: можна не приходити. Канаріс взагалі не любив бувати серед генералітету. Надто багато він знав про деяких генералів такого, що не міг не дратуватися, бачачи їх лицемірне підлабузництво перед Гітлером. В свою чергу, ці генерали знали, що Канарісу відомо про них немало, і присутність шефа військової розвідки їм теж була не дуже приємна.
На цей раз сам Гальдер подзвонив Канарісові, коли той ще не вийшов з дому, і попросив обов'язково бути на сьогоднішній раді.
— Що трапилося? — з відтінком іронії спитав Канаріс.
— Це не по телефону,— сухо відповів Гальдер. — Я вас чекаю.
Канаріс догадувався, навіщо він потрібен. Розгублені перед близькими подіями генерали хочуть, щоб абвер поклав їм на стіл дані, як і де без боїв і без риску доїхати до Москви. Їх явно не вдовольняє його меморандум Гітлерові від 1 березня 1941 року. У Канаріса були неофіціальні відомості, що деякі генерали, зокрема недавно призначений одним із заступників начальника штабу Паулюс, сумніваються в достовірності даних меморандуму про російські прикордонні укріплення і про можливості радянського залізничного транспорту. Не задоволені вони й розділом меморандуму про командний склад Червоної Армії. У Франції абверу були відомі абсолютно всі командири полків, а в Росії він не зміг встановити навіть усіх командуючих арміями.
Словом, Канаріс розумів, що в генералів є досить претензій до даних військової розвідки російського плацдарму, але, ще не виходячи із дому, адмірал уже знав, як він всіх їх поставить на місце…
Рада прямо з цього й почалася — з критичних зауважень по головному меморандуму абверу. І першим заскрипів саме Паулюс. Він хотів цілком точно знати пропускну можливість російських залізниць на всіх напрямках і окремих дільницях, а також кількість рухомого складу і особливо паровозів.
— Вашому попередникові на посту квартирмейстера ці дані в свій час було передано, — як завжди, рівним і немов стомленим голосом відповів Канаріс. — Приймаючи пост, мій генерале, треба знайомитися не лише з кріслом попередника…
Так, одного з гри вибито. Хто далі? Невдача Паулюса розізлила генералів. Претензії посипались одна за одною. Один хотів «достовірно, а не приблизно» знати, хто стоїть проти нього по той бік Бугу. Завжди тихий, бо, як гадав Канаріс, завжди побоювався його, генерал Клюге раптом жовчно накинувся на меморандум, назвав його любительським витвором і вимагав переперевірки всіх даних по напрямку, що його цікавив, Брест — Москва. Представник повітряних сил, зіславшись на зацікавленість у цьому самого Герінга, хотів мати точні відомості про всі бази пального радянської авіації. Наостанку він під загальний сміх звернув увагу Канаріса на те, що в тій частині меморандуму, де подаються характеристики радянських військових літаків, є феноменальне відкриття: один із радянських бомбардувальників має швидкість, вдвічі більшу, ніж у винищувача «мессершмітт». «За таким літаком гнатися безнадійно, — іронічно сказав авіаційний генерал і після паузи додав: — Бо такого літака немає в природі».
Канаріс вислухав усе це, як завжди, із спокійним і навіть сонним виглядом, зрідка роблячи помітки в блокноті. Нарешті Гальдер надав йому слово.
Заглянувши в блокнот, Канаріс заговорив тихо і виразно:
— З літаком — звичайна друкарська помилка, і я вибачаюсь, що через безглузду помилку, зрозумілу кожному фельдфебелеві, представник наших славних повітряних сил забрав час у такого важливого зібрання. — Канаріс перевів погляд своїх чорних масних очей на авіаційного генерала. — Я не збагну лише, чому ви, помітивши помилку, не виправили її, а чекали цієї наради. Невже вас так хвилює суто естрадний успіх? — Канаріс поклав блокнот у кишеню і продовжував: — По-людськи я розумію багато висловлених тут претензій. Звичайно, всім вам хочеться знати про ворога якомога більше, але є, однак, об'єктивно існуюча межа можливостей розвідки і відповідно має бути й межа вимогливості до нас. Приклад у цьому показує фюрер. На меморандумі, про який тут ішлося, він написав, звичайно, приємну для мене, чому я її і пам'ятаю дослівно, резолюцію. В ній усього троє слів: «Прекрасна, обнадійлива картина…»
