Блакитна лінія - Ячейкин Юрий Дмитриевич (бесплатная регистрация книга TXT) 📗
— Охоче! Навіщо пропадати добру?
Вони підняли келишки.
— Прозіт! — Гевал випорожнив чарку одним поковтом.
— Будьмо! — приєднався до нього Пауль Шенк і замислено проказав: — Цікаво, мені випало першому зустріти його в Берліні і от проводжати в останню путь.
Він поглянув на годинник.
— Час доповісти про «несподіване самогубство» Хейніша обергрупенфюрерові.
Розділ вісімнадцятий
ВТЕЧА У НЕВІДОМІСТЬ
— Ми знайшли ключ до вашого шифру.
«Так швидко?»
Ніби відповідаючи на невисловлене запитання Крістіни Бергер, Йон Патціг, посьорбуючи коньячно-кавову суміш, пояснив:
— Це неважко було зробити. По-перше, як вам відомо, ми записали відповідь на вашу останню шифровку. Вона була дуже коротка. Про що ж найвірогідніше в ній ішлося? Ясно, це було підтвердження про прийом. По-друге, ми співставили послідовність ваших повідомлень з послідовністю закидів агентів Хейніша. До речі, вам відомо, що сталося з вашим колишнім шефом?
— Звідки?
— І справді: звідки вам знати? Наша в’язниця — могила, в яку ховають живцем. Так от, штандартенфюрер наклав на себе руки.
Йон Патціг сьорбнув підбадьорливий напій і додав:
— Він застрелився. Вихилив чарку коньяку й пустив кулю до скроні.
— Дарма…
— Чому ж? Це дуже розумний вчинок. Інакше він оселився б у нас. А з ним не поводилися б так делікатно, як з вами. Ми оберігаємо ваші пальчики. Вони нам потрібні. Якби не ця суттєва обставина, ви б уже були трупом. Правда, скарати вас як державну зрадницю ми можемо будь-якого дня. Усе залежить від вашого вибору: життя або смерть? І врахуйте, часу обмаль. Якщо рація довго мовчатиме, це викличе у вашому Центрі цілком обгрунтовану тривогу. А відтак — і підозру, яка зведе нанівець усі наші гуманні зусилля.
Уже кілька днів він у той чи інший спосіб повертався до одної-однісінької теми: треба їй, Крістіні Бергер, знову сісти за радіопередавач і розпочати «радіогру».
— Ми не питаємо, хто ви і що ви, — просторікував Йон Патціг. — Зрештою, яка різниця? Що суттєвого додасть ваше справжнє ім’я і справжня біографія? Нічого цікавого, я в цьому певен. Ми не питаємо вас також про те, якої шкоди ви нам завдали. Про це нам докладно розповіли ваші шифровки. Не цікавимось і тим, хто був вашим спільником. Ми знаємо: окрім Віллі Майєра, ви тут не мали нікого. Що ж нам потрібно від вас? Дрібничку — ваш «почерк».
Крістіна одразу могла б пристати на цю пропозицію: німці й гадки не мали, що її остання шифровка була попередженням про провал. Йон Патціг обгрунтовував і «користь» їхньої «співпраці».
— Ви «засвітили» агентуру Хейніша. Агенти, які ще у нас, непридатні для використання. Але ми їх і надалі закидатимемо. Раптом комусь пощастить, скажімо, висадити в повітря міст? Але цього не станеться, якщо ви й надалі повідомлятимете про ці закиди. Відомості ваші будуть точні, чекісти виловлюватимуть справжніх агентів, які не матимуть і найменшої підозри про нашу гру. Не виключено, що під час затримки вони вступатимуть у бій, будуть відчайдушно боронитися, рятуючи своє життя… Одне слово, все відбуватиметься природно. То як, згодні?
— Де моя дитина?
Як і завжди, на це питання Йон Патціг відповідав ухильно:
— В надійному місці.
Так, у надійному: Віллі зрозумів її і зробив, що належало. Вона не мала в цьому сумніву. Інакше вони — Віллі й син — давно з’явилися б на допитах, як з’являлися фрау Шеєр і Барбара.
— Як і раніше, мешкатимете в домі Шеєр. Фрау вас чекає не дочекається. Поки що ваша відсутність нікого не турбує: серед сусідів пущено чутку, буцім ви перебуваєте зараз у пологовій лікарні. З молодими матерями це трапляється. Служниця Барбара акуратно носить до лікарні такі-сякі харчі. До речі, вони вам смакують? Словом, усе йде, як слід. Невже не розумієте, що у вашому становищі ми пропонуємо вам ідеальний варіант? Потрібна лише ваша згода.
— Ні! — коротко відрубала Крістіна.
— Ну що ж! Сьогодні я вам продемонструю, що вас чекає, якщо ви й надалі триматиметеся за своє безглузде «ні». Видовище надзвичайно ефектне. Решту домалює ваша власна уява.
Цього дня штурмбанфюрер «Червоної капели» повіз Крістіну Бергер з гестапівської в’язниці «Алекс» до каторжної катівні на Плетцензеє. Саме там він сподівався вразити ув’язнену якимось страхітливим видовиськом.
Тюремна машина проїхала у двір і зупинилася біля цегельного приземкуватого будинку, що застиг одразу за глухими, кутими ворітьми, перед головною похмурою спорудою Плетцензеє.
— Прошу, — сказав Йон Патціг з люб’язністю людожера. — Колись у цьому приміщенні був добре устаткований спортивний зал для фізичних вправ тюремних охоронців. Тепер — місце страти особливо небезпечних державних зрадників. Теж пречудово устатковане. Зараз самі переконаєтеся.
Вони увійшли до приміщення. Простору залу перетинала суцільна чорна завіса. Перед завісою-стояв великий, лискучий від полірування стіл, за ним — три стільці.
— За цим столом, — пояснив Патціг, — прокурор востаннє зачитує вирок. Перед безпосереднім виконанням. Вирок виконується ось тут, — він відсмикнув штору. — Прошу полюбуватися! Адже вам неодмінно доведеться відвідати цей заклад удруге, якщо ви й надалі демонструватимете свою дитячу впертість.
До стелі була прикута довга залізнична рейка. До неї приварені вісім міцних гаків, на які у м’ясних лавках підвішують забитих тварин. Кожен гак зависав над заштореною чорним кабінкою.
— Тут страчують чоловіків, — блазнював Патціг. — Фюрер наказав піддавати державних зрадників чоловічої статі виключно ганебній страті — через повішення. А оцей пристрій, — він тицьнув пальцем у невиразно знайому, видовжену вгору споруду, — привілей жінок.
Крістіна мимоволі сахнулася.
Патціг це помітив і не забарився «посилити враження».
— Рейхсмаршал Герман Герінг, враховуючи підвищену емоційність жінок, спеціально для них запровадив середньовічний спосіб страти — рубати голови сокирою ката. Та от біда: зразки сокир по музеях збереглися, але фахово вправних катів нема. Траплялися прикрі випадки. Коли точно по шийці не влучали… Довелося спорудити гільйотину. Механізм працює відмінно.
— Навіщо ви мені про це оповідаєте? — глухо запитала Крістіна.
— Як то навіщо? Я вам пояснював. Ну що, даєте згоду на співпрацю з нами?
— Я згодна, — прошепотіла вона.
Патціг переможно усміхнувся:
— Не мав сумніву, що ви розумна жінка.
— Я хочу піти звідси…
Вони вийшли на повітря й попрямували до тюремної машини.
Крістіна не могла б обрати більш вдалий момент, щоб удати себе зламаною і зголоситися на пропозицію гестапівця.
Річ у тім, що наступного дня Йон Патціг відбував у Ландсберг на стаціонарне лікування. Проте він палко жадав особисто завершити справу чергової «піаністки». Під час його відсутності зондеркоманду очолить Паннвіц, любитель привласнювати чужі лаври. Тепер — порядок! Йон Патціг сподівався ще повернутися. Він і гадки не мав, що невдовзі сконає в страшних муках на шпитальному ліжку. Крістіна Бергер теж не знала, що більше ніколи не побачить цього схожого на мерця ката. Якби вона того дня зволікала, їй би довелося починати «гру» з іншим. Від початку. І невідомо, який спосіб «переконання» обрав би той, інший…
Цілу добу Крістіну Бергер ніхто не тривожив. На допити не викликали. Вона ретельно обмірковувала своє безнадійне становище. Безнадійне для неї особисто, але не для справи. Адже будь-яка дезинформація, коли відомо, що це саме дезинформація, теж є джерелом своєрідної інформації. З неї теж можна мати в розвідувальній роботі чимало користі. Правда, це пов’язано з величезною додатковою роботою. Готуючи «дезу», ворог змушений давати й справжні відомості. Тому кожне окреме повідомлення з «дези» необхідно перевірити, щоб відсіяти брехню від точних відомостей. І сама брехня теж важить, оскільки окреслює напрямок, в якому ворог намагається ввести супротивника в оману. Але все це — її особисті припущення. Як насправді поводяться з «дезою», звідки ж Крістіні знати достеменно? Такого специфічного досвіду вона не набрала. Для цього слід працювати у зовсім іншій розвідувальній сфері. Головне вона здійснила — Центр попереджено…
