»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Йшов, безперечно, свій. Ось і умовний стук у далекі двері. Коля побіг відчиняти і невдовзі повернувся з бійцем Ричковим, який разом з напарником ніс нічну вахту по охороні бази.
— Щось не гаразд у яру, — доповів Маркову Ричков. — Хвилин двадцять тому туди пройшли п'ятеро гітлерівців з собакою. Тепер вони там нишпорять. Чутно, як гавкає собака, а вони лаються. Другий пост, що в яру, звичайно, себе не виявляє. А п'ять хвилин тому один з тих гітлерівців, що пройшли до яру, побіг назад у місто. А що як вони виявили лаз і послали по підмогу?
Марков швидко прийняв рішення: не чекати, постаратися випередити події. Треба відійти на резервну базу. До цього всі давно готові. Кожен взяв свій вантаж. Марков надів рюкзак з найважливішими документами. Всі перевірили зброю. Давно розроблений і вивчений кожним розпис переходу на резервну базу вступив у дію.
— Ідемо відомим маршрутом, — сказав Марков. — На випадок якогось ускладнення в дорозі за моїм наказом розділяємось, і кожен пробирається своїм маршрутом.
Коля дочекався, поки всі вийшли в коридор, а потім разом з Ричковим вони включили вибуховий механізм міни на п'яту годину ранку і, погасивши каганець, побігли наздоганяти своїх.
Біля виходу з руїн їх зустрів другий боєць охорони, Ліднєв.
— По-моєму, вони знайшли штольню, — прошепотів він Маркову. — Всі звуки долинають з того місця.
— Проберіться до поста в яру, — наказав йому Марков. — Нехай знімаються звідти і обхідним шляхом ідуть на нову базу. Все пам'ятаєте?
— Так точно, пам'ятаю.
Ліднєв зник у кущах перед яром.
Маршрут до резервної бази був заздалегідь старанно розроблений і перевірений. На ньому було лише одно особливо небезпечне місце — міст через залізничну вітку. А втім, небезпека була всюди, адже місто, як і раніше, було забите солдатами, і безперервно відбувалися облави.
Вони перебігли вулицю і пішли вздовж міської околиці. Йти було дуже важко: на городах після дощу між грядками стояла вода, земля була грузька, липла до ніг.
Коли проминули перший город, позаду, там, де була залишена база, почулася безладна стрілянина. Марков тривожно подумав: а що як туди прийшли на зв'язок Рудін або Кравцов? Так чи інакше, він уже нічого не міг зробити. Він прискорив крок, і весь ланцюжок людей заспішив слідом за ним.
Перетнули парк біля собору, пройшли глухим провулком до набережної і далі рухались під береговим урвищем. Там, де річка робила крутий поворот і виходила з міста, вони піднялись на укіс, пройшли вздовж тину, що огороджував ринок, потім повернули ліворуч, у глухий провулок, в кінці якого і був вихід на залізничний пішохідний міст. Там Марков зупинився, зачекав, поки ланцюжок підтягся, і швидкими кроками попрямував уперед. Коли вони вже пройшли півдороги до мосту, кроків за двадцять позаду них з воріт вийшли четверо гітлерівців. Ніч була темна, і ті, мабуть, лише почули кроки, що віддалялися.
— Хальт!
Цей окрик у глухому тихому провулку пролунав гучно, погрозливо.
Марков вирішив скористатися з темряви і, притискуючись до стін будинків, побіг до просвіту, що виднівся попереду — там провулок виходив на пішохідний міст. Тільки б перейти міст, а там відразу рятівний лікарняний парк.
— Хальт! — кричали позаду, і чути було стукіт важких солдатських черевиків.
Коли Марков вибіг з провулка і став підійматися на пагорб перед мостом, ззаду пролунали постріли.
— Скоріше, скоріше! — крикнув Марков.
Спочатку гітлерівці стріляли ліниво: дали дві-три короткі черги з автоматів. Але коли вони в просвіті провулка побачили силуети втікачів, вогонь їх став активним.
Коля біг останнім, і тому, коли він упав, це помітили не відразу. Відсутність Колі помітив боєць Рнчков, який біг попереду нього.
— Хлопець відстав! — крикнув він і кинувся назад.
В цей час усі інші вже перебігли міст. Гітлерівці вискочили з провулка. Одразу ж хльоснули два пістолетних постріли, і один з гітлерівців закричав не своїм голосом. Ричков дав по них довгу чергу з автомата. Він уже бачив Колю, який сидів край доріжки. В руках у нього був пістолет. Ричков підбіг до нього і, користуючись тим, що гітлерівці від його черги сховалися в провулок, схопив Колю за руку і потяг до себе.
— Хутчіш, хутчіш! Ти що, здурів?
— Нога! — застогнав Коля.
Ричков підхопив його на руки і побіг через міст. Коли він піднявся на горб мосту, гітлерівці відкрили шалений вогонь. Ричков відчув тупий удар у ліве плече, мало не впав, але все ж втримався на ногах і не переставав бігти. Його вже не видно було з-за горба мосту. Пробігши ще трохи, він метнувся вліво і клубком, пригорнувши до себе Колю, скотився вниз з укосу, там схопився на ноги і, добігши до невисокого кам'яного муру, що оточував лікарню, перепалив через нього Колю і перемахнув сам. І раптом відчув страшенну слабість. Коля лежав поряд і тихо стогнав. За муром чулися голоси і тупіт ніг. Гітлерівці зупинились і почали про щось сперечатися. Очевидно, сперечалися вони про те, куди поділися втікачі. Якраз тут, біля лікарняного муру, дорога поступово відходила праворуч, до зовсім близького лісу. В гомоні німців Ричков розібрав лише одне зрозуміле йому слово — «партизан». Очевидно, німці вирішили, що партизани пішли в ліс, і; погелготівши ще кілька хвилин, повернулися до міста. Коли їхні кроки стихли, Ричков, подолавши слабість, встав, підняв на руки притихлого Колю, хотів узяти його на спину, але гострий біль ножем проткнув плече. Тоді Ричков зняв з шиї автомат, ремінь від нього просунув Колі попід руки і потяг його волоком.
Біля корпусу лікарні його зустрів боєць, якого послав Марков. Вони вдвох понесли Колю в глиб лікарняного парку.
Резервну базу було обладнано в підвалі лікарняного моргу не випадково. Гітлерівці ніколи не заходили всередину моргу, завжди переповненого трупами. Крім того, з тієї частини підвалу, де містилася резервна база, був підземний хід, що вів у підвал лікарняного корпусу для інфекційних хворих. Цей корпус гітлерівці також обминали. А Марков і його люди у разі необхідності могли перейти в інфекційний корпус, де зв'язаний з підпіллям лікар покладе їх на койки, ніби хворих.
У низькому, пропахлому карболкою підвалі блимав чахлий каганець. Людські тіні шарахались по косих стінах, що блищали од вологи. Біля каганця на підлозі сидів Марков. На руках у нього помирав Коля. Все, мабуть, сталося так: спочатку його було поранено в ногу. Хлопчик відповз на край доріжки і, очевидно, вирішив дорого віддати своє життя, але встиг зробити лише два постріли з пістолета. А потім, коли Ричков уже ніс його, друга куля влучила Колі в шию біля хребця. Зараз він був непритомний. Трохи далі Галя перев'язувала Ричкову розпанахане кулею плече. З-за його спини вона час від часу позирала на Колю, і по її обличчю текли сльози,
Підземним ходом з інфекційного корпусу прибіг лікар — худий скуйовджений старик. Ніби стомившись взагалі будь-чому дивуватися, він незворушно оглянув Колю і швидко сказав:
— Тут усе. Хто ще?
Йому показали на Ричкова.
Розмотавши зроблену Галею перев'язку, він оглянув рану.
— Забинтуй! — наказав він Галі і, підводячись з колін, спитав: — Хто тут головний?
— Я, — глухо відповів Марков.
— Хлопчика за годину, не пізніше, піднімете в морг і покладете з лівого боку. Там лежать діти. А цього, — він кивнув на Ричкова, — я завтра подивлюся ще. У нього нічого страшного.
Не сказавши більше й слова, лікар зник у чорному отворі підземного ходу. В підвалі стояла така тиша, що чути було, як шипить гніт каганця. Коля вже не дихав, але все ще лежав на руках у Маркова, тіло його відчутно тверділо. Почала схлипувати Галя Громова. Марков різко обернувся до неї:
— Радист Громова, рацію встановлено? Через п'ять хвилин ви повинні слухати Москву.
Марков обережно переклав Колю на підлогу й підвівся.
— Віднесіть Колю в морг, — сказав він бійцям.
Рівно о п'ятій ранку в підвал глухо долинув розкотистий грім вибуху.
— Колишньої бази нема, — тихо сказав Марков. — Остання Колина робота…
